Фредерик Пол – Брама (страница 25)
— Так… По-перше, необхідно знайти чистий спектр. Роб і я зробимо це. Усі інші, шукайте сліди перебування гічі.
— Губу розкатали, — мовив хтось, але так стиха, що я не зрозумів хто саме — можливо, навіть Клара. Я хотів запитати ще щось, але збагнув, що відповідь на питання: «Чому ви не радієте?» мені не сподобається. Тому я протиснувся до посадкового модуля услід за Семом. Ми тупцювали в ньому, одягаючи скафандри, перевіряючи системи забезпечення життєдіяльності та засоби зв’язку і загерметизовуючись. Сем жестом покликав мене до шлюзу; я почув, як парові насоси видувають повітря, і за мить та невелика кількість, що залишилася, виштовхнула мене в космос у відчинений шлюз.
Протягом кількох секунд я відчував первісний жах: я зостався на самоті в місці, де досі не бувала жодна людина. Я так перелякався, що забув застебнути фал. Але це було зайвим; магнітний фіксатор сам застебнувся, я схопився за трос, рвучко його закрутив і почав плавно рухатися до корабля.
До того, як я повернувся, Сем уже вибрався назовні. Він рухався в мій бік, обертаючись. Нам поталанило схопитися один за одного і ми почали готуватися до фотозйомки.
Сем вказав на точку між велетенським диском газового гіганта, схожим на блюдце, та до болю яскравою оранжевою зіркою. Я затулив очі рукавом, аж поки не зрозумів, на що вказував Сем: M-31 Андромеди. Звичайно, якщо зважити на наше місцеположення, той об’єкт був поза Андромедою. У полі зору не було нічого, схожого на Андромеду чи якесь інше сузір’я, котрі я коли-небудь бачив. Але M-31 така велика і яскрава, що її можна помітити навіть із поверхні Землі, коли більш-менш погідно. Вона являла собою вихрювату двобічно-опуклу зоряну туманність і найяскравішу зовнішню галактику. M-31 можна бачити з будь-якої точки відправки зорельота гічі. Якщо трохи збільшити зображення, можна було розгледіти її спіральну форму, а для впевненості — порівняти з меншими галактиками у приблизному ракурсі.
Я зосередився на M-31, а тим часом Сем сфокусувався на Магеллановій хмарі (принаймні нам здалося, що то вона; Сем твердив, що він визначив у тій хмарі знамениту зірку S Золотої Риби). Ми почали теодолітну зйомку. Звичайно ж, це все робилося задля того, щоб учені, які працювали на Корпорацію, змогли провести тригонометричну зйомку і визначити наше місцеположення. Читач може поцікавитися: хіба їм не байдуже? Насправді ні. Якщо хочете одержати наукову премію, вам треба зробити повний набор знімків. Читач запитає: та ж вони можуть визначити ваше місцеположення з тих знімків, які були зроблені з ілюмінаторів під час польоту, що перевищує швидкість світла. Але так не вийде. Науковці можуть визначити основний напрямок руху, одначе після перших кількох світлових років дедалі важче пильнувати зірки, які можна розпізнати. Також незрозуміло, чи є траєкторія польоту прямою лінією: дехто стверджує, що це радше нерівний графік у викривленому просторі.
Втім, розумні голови вживають усіх заходів, зокрема вимірюють відстань, на якій оберталися Магелланові хмари та в який бік. Навіщо це все? Це допомагає встановити, скільки світлових років між нами та Магеллановими хмарами і, відповідно, як далеко ми, земляни, заглиблені в нашу галактику Чумацький або Молочний Шлях. Вважається, що хмари роблять оберт довкола нашої галактики протягом 80 мільйонів років[6]. За допомогою ретельної топографічної зйомки можна виявити зміни в одній частині, які відбувалися упродовж двох-трьох мільйонів років, що дорівнює 150 мільйонам світлових років.
Що ж до групових занять, які проводив Сем, я досить захопився ними. Взагалі під час зйомки та роздумів над тим, як у Брамі будуть їх розшифровувати, я перестав боятись і майже припинив перейматися тим, що ця мандрівка, котра розпочиналась як тренування хоробрості, може виявитися невдалою.
Так воно й сталося.
Коли ми повернулися на корабель, Гем забрав у Сема плівки зі зйомками спектра сфери і вставив їх до сканера. Першим об’єктом виявилася власне планета-гігант. У жодній октаві електромагнітного спектра не було ознак випромінювання від артефактів.
Тому Гем почав шукати інші планети. Це був повільний процес, навіть як на автоматичний сканер, і, можливо, за час нашого перебування там ми не знайшли б і з десяток планет (але це не надто й важило, оскільки якщо ми не могли їх виявити, це означало: вони дуже далеко і ми туди однаково не долетимо). Гем робив це таким-от чином: виділяв ключові ознаки зі спектрограми випромінювання головної зірки, а потім програмував сканер на пошук відбиття. У такий спосіб поталанило знайти п’ять об’єктів. Два з них виявилися зірками зі схожим спектром, інші три — планетами. Вже краще, але там теж не було випромінювання від артефактів, тим паче, вони були занадто малі й розташовувалися надзвичайно далеко.
Залишився великий супутник газового гіганта.
— Перевір його, — наказав Сем.
Мохамад буркнув:
— Щось він мені не подобається.
— Мене не цікавить твоя думка. Просто роби, що тобі кажуть. Перевір його.
— Уголос, будь ласка, — вставила Клара. Гем здивовано зиркнув на неї, можливо, через «будь ласка», але зробив, що йому наказували.
Він натиснув кнопку і промовив:
— Є ознаки закодованого електромагнітного випромінювання.
У формі зчитування сканера з’явилася синусоїда, що повільно рухалася. Вона коливалася протягом кількох секунд, а потім випрямилась і зупинилася.
— Негативно, — сказав Гем. — Аномальні температури, які залежать від часу.
То було щось новеньке для мене.
— Що це таке? — запитав я.
— Схоже на те, що тут стає тепліше із заходом сонця, — нетерпляче відповіла Клара. — І що з того?
Утім, ця лінія також не була резонансною.
— Теж не те, — сказав Гем. — Металева поверхня з високим альбедо?
Синусоїдальна хвиля, яка повільно рухається. Потім порожньо.
— Гммм… — протягнув Гем. — Хех! Інші ознаки не годяться; тут немає метану, оскільки бракує атмосфери, тому далі й так зрозуміло. Як вчинимо, шеф?
Сем розкрив рота, щоб відповісти, але Клара випередила його.
— Вибач, — сказала вона непривітно, — але що означає твоє звертання «шеф»?
— Закрийся! — нетерпляче відповів Гем. — Семе?
Кагане, наче перепрошуючи, швидко усміхнувся Кларі.
— Якщо ти щось хочеш сказати, будь ласка, — запропонував він. — Як на мене, нам слід висадитися на супутник.
— Марна витрата пального! — відрубала Клара. — Дурна ідея.
— Запропонуй щось краще.
— Тобто «краще»? Який сенс?
— Ну, — багатозначно промовив Сем, — ми не дослідили весь супутник. Він обертається досить повільно. Можна сісти до посадкового модуля й оглянути все; на іншому боці може бути ціле місто гічі.
— Губу розкатали, — майже нечутно пирхнула Клара, тим самим заздалегідь уточнюючи питання. Хлопці не слухали: троє з них уже були на шляху до посадкового модуля, а ми з Кларою залишилися вдвох у зорельоті.
Клара пішла до туалету. Я запалив цигарку (майже остання) і пускав кільця диму, які проходили крізь одне одного, розширяючись і застигаючи в повітрі. Капсула злегка гойдалась, і я вдалині побачив, що брунатний диск супутника тієї планети поплив угору, а через хвилину попереду з’явився ледь помітний яскравий водневий вогник посадкового модуля, який летів до супутника. Я замислився: а раптом у них закінчиться пальне, вони розіб’ються чи щось зламається. У такому випадку доведеться їх залишити там назавжди. А ще я задумався над тим, чи вистачить мені мужності таке вчинити.
Жахлива та безглузда жертва людським життям.
Що ми тут робимо? Пролетіти сотні й тисячі світлових років, щоб розбити собі серця?
Я зловив себе на думці, що тримаюся за груди, наче моя метафора справдилася. Плюнувши на недопалок, я загорнув його в пакет для сміття. Невеличкі грудки попелу плавали навколо мене. Я автоматично відганяв їх, але думав зовсім про інше. Я спостерігав за великим крапчастим півмісяцем планети, який з’явився в кутку екрана, і милувався ним як витвором мистецтва: на межі світлого й темного боку планета віддавала жовтувато-зеленим кольором, а її темна частина була аморфною плямою, що закривала інші зірки. Можна було помітити місце, де починалися тонші зовнішні шари атмосфери. Там було кілька яскравих зірок, які мерехтіли крізь неї. Однак більша частина атмосфери була такою щільною, що крізь неї нічого не видно. Без сумніву, про висадку не було й мови. Навіть якщо там є тверда поверхня, вона захована під таким товстим шаром газу, що ми там не вижили б. Корпорація планує побудувати спеціальний посадковий модуль, який зможе подолати густу атмосферу як на Юпітері. Можливо, колись такий модуль з’явиться, але зараз його тут нема.
Клара досі сиділа в туалеті.