Фредерик Пол – Брама (страница 11)

— Згоден, — підтвердив я. — Повернися.

— А корабель, який вони показували зранку, не такий, як я думала, — сказала Шері, повертаючись і обіймаючи мене за шию.

Раптом ми почули різкий свист незрозуміло звідки.

— Що це?

— Не знаю.

Ми знову почули цей свист. Він лунав десь із тунелю, а також у моїй кімнаті, але голосніше.

— А, це п’єзофон.

Дзвонив мій та інші п’єзофони поряд. Свист стих і ми почули голос:

— Це Джим Чоу. Усі новачки, які хочуть подивитися на корабель, що повернувся з невдалого вильоту, підійдіть до доку № 4. Його якраз туди доставили.

Я також чув якесь бурмотіння з кімнати Форендів і відчував, як б’ється серце Шері.

— Нам краще піти, — сказав я.

— Я знаю. Але не дуже хочу.

Корабель прибув до Брами. Один із крейсерів на орбіті виявив судно й наблизився до нього. Тягач доправив корабель до доків Корпорації, де зазвичай розміщали лише ракети з планет. Там розташовувалася камера, яка могла витримати навіть п’ятимісний корабель, а це був тримісний, радше те, що від нього залишилося.

— Господи… — прошепотіла Шері. — Робе, як ти гадаєш, що з ними трапилося?

— З екіпажем? Вони померли.

У цьому не було жодних сумнівів. Корабель був повністю розбитий. Каркаса для посадкового модуля не було, лишився тільки головний апарат — грибоподібна капсула, погнута й розколота від жару. Від жару! І це метал гічі, що витримував навіть електричну дугу!

Однак найгіршого ми ще не бачили.

Ми ніколи не бачили найгіршого, тільки чули. Один член екіпажу все ще залишався в кораблі, точніше був розмазаний по всій поверхні та спікся зі стінками корабля. Чому так сталося? Без сумніву, це через жар і прискорення. Можливо, він опинився у верхніх шарах атмосфери Сонця або у щільній орбіті нейтронної зірки. Тільки перепад гравітації міг таким чином розірвати корабель з екіпажем. Але ми вже ніколи цього не дізнаємося.

Інших двох членів екіпажу не було. Не те, щоб це було легко з’ясувати, але перепис органів виявив дрібні шматки щелепи, тазу і хребта. Можливо, інші двоє залишились у посадковому модулі?

— Мерщій, новачки!

Шері схопила мене за руку і відтягнула. Повз нас пройшли п’ять членів екіпажів, курсуючих довкола крейсерів, кожен у своїй формі: американець і бразилець — у блакитних тонах, росіянин — у бежевій, венеріанець у робочому білому одязі, а китаєць — у чорно-коричневому однострої. Серед них були дві жінки (американка і венеріанка); у всіх обличчя мали одна­ковий вираз — дисципліни та огиди.

— Ходімо, — Шері потягнула мене. Ми не хотіли дивитись на те, як члени екіпажів крейсерів будуть копирсатися в рештках. Увесь клас, Джиммі Чоу, Клара й інші інструктори почали розходитися по своїх кімнатах, але не так швидко. Крізь порти шлюзу ми спостерігали цю картину. Коли патруль із крейсерів відчинив корабель, ми почули легкий запах. Не знаю, як описати це: схоже на зварені помиї, які дають свиням. Навіть для звичного запаху Брами то було занадто.

Клара пішла на свій поверх. Він розташовувався досить низько, у фешенебельному районі біля рівня «Просто». Коли я побажав їй на добраніч, вона підвела голову. Я вперше побачив, як вона плаче.

Я і Шері побажали на добраніч Форендам біля їхніх дверей. Я повернувся до неї, але вона випередила мене:

— Гадаю, слід заснути, — сказала Шері. — Вибач, Робе, але я щось нічого не хочу.

ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДЛЯ КОРАБЛІВ БРАМИ

Механізм міжзоряних польотів закладено в ящику у формі ромба, який розташовано під центральним кілем три- та п’ятимісних кораблів і в санвузлі одномісних кораблів.

Нікому не вдалось успішно відкрити ці контейнери. Кожна спроба супроводжувалася вибухом із силою майже в 1 кілотонну. Зараз учені працюють над масштабним дослідницьким проектом з метою відчинити контейнер, не пошкодивши його. Якщо Ви, вкладнику, маєте якусь інформацію чи пропозиції стосовно цього, одразу ж зверніться до службовців Корпорації.

Одначе, за жодних обставин не відкривайте ящик самостійно! Будь-яке втручання або паркування в док кораблів, на яких здійснювалися спроби такого втручання, суворо заборонено. Порушення цього правила передбачає втрату всіх прав та негайну депортацію з Брами.

Обладнання, що використовується для управління курсом, також є потенційно небезпечним. За жодних обставин не змінюйте налаштування після того, як ви розпочали політ. Жоден корабель, на якому це було зроблено, не повернувся.

Розділ 9

Не знаю, чому я постійно повертаюся до Зіґфріда фон Психіатра. Сеанси проводяться ввечері в середу. Зіґфрід не любить, коли я випиваю чи приймаю щось перед сеансом, тому через нього цілісінький день пропадає. Я марную дуже багато грошей. Ви навіть не уявляєте, скільки я витрачаю грошей на своє існування.

Мої апартаменти на Вашинґтон-сквер обходяться мені вісімнадцять тисяч доларів на місяць, а податок на проживання під Великою Бульбашкою становить іще три тисячі (жити у Брамі було дешевше). Мені приходять дуже великі рахунки за хутро, вино, жіночу білизну, коштовності, квіти. Зіґфрід вважає, що я намагаюся купити кохання. Згоден. І що тут такого? Я можу собі це дозволити. Це якщо не брати до уваги вартість Повної Медицини.

Втім, сеанси із Зіґфрідом безкоштовні. Повна Медицина включає будь-яку психотерапію; приблизно за цю-таки ціну я міг би взяти участь у груповому сексі або зробити масаж внутрішніх органів. Я іноді кепкую із Зіґфріда через це.

— Навіть зваживши на те, що ти просто відро з іржавими гайками, — говорю я, — з тебе обмаль користі. Одначе ціна мене влаштовує.

— Коли запитуєш про те, скільки я коштую, ти відчуваєш себе більш цінним? — контратакує робот.

— Я б не сказав.

— Тож чому ти постійно нагадуєш мені про те, що я машина? Або що я нічого не вартий? Чи про те, що я не можу вийти за рамки своєї програми?

— Бо ти просто бісиш мене, Зіґфріде.

Я знаю, що він цього не зрозуміє, тому пояснюю:

— Ти зіпсував мій ранок. Моя подруга Соня Лаврова ночувала в мене. Вона гаряча штучка.

Я трішки розповідаю Зіґфріду про Соню, описуючи, як вона йде від мене в обтяжних брюках, як її довге золотисте волосся з темними пасмами звисає до пояса.

— Звучить непогано, — коментує Зіґфрід.

— Можу побитися про це навзаклад. Ставка — твої гайки. Єдина проблема — вона дуже довго прокидається. Поки вона знову розігрілася, мені довелося залишити свій літній котедж біля Моря Таппан і їхати сюди.

— Ти кохаєш її, Робе?

Я її не кохаю, але хочу, щоб Зіґфрід думав, що кохаю. Тому відповідаю:

— Ні.

— Думаю, це чесна відповідь, Робе — схвально говорить робот і додає, вже незадоволеним тоном. — Саме тому ти на мене злишся?

— Не знаю. Напевне, просто кепський настрій.

— Як гадаєш, чому?

Зіґфрід терпляче чекає, тому за кілька секунд я відповідаю:

— Нууу, вчора я продувся в рулетку.

— Більше, аніж можеш собі дозволити?

— Чорт забирай, ні.

Та однаково це дратує. Є й інші причини. Незабаром похолодає. Мій котедж біля Моря Таппан розташований поза Бульбашкою, тому там не посидиш із Сонею за пізнім сніданком на терасі. Але я не хочу ділитися цим із Зіґфрідом, бо він скаже щось суто раціональне на кшталт: «Чому тоді не обідати всередині?», до того ж, доведеться розповідати йому, як я у дитинстві мріяв про те, що в мене буде котедж біля Моря Таппан, де я насолоджуватимуся пізнім сніданком на терасі й милуватимуся краєвидом. Гудзонська загата була побудована, коли мені виповнилося дванадцять. Тоді я часто мріяв про те, що колись стану успішним і житиму як багатій. Байдуже, він вже чув це.

Зіґфрід кашляє.

— Дякую, Робе, — каже він, нагадуючи мені, що час вичерпано. — Ми побачимося наступного тижня?

— Ну як завжди — відповідаю я, осміхаючись. — Як швидко летить час. Узагалі я хотів сьогодні піти трохи раніше.

— Невже?

— В мене ще одне побачення із Сонею, — пояснюю я. — Вона знову ночуватиме в моєму літньому котеджі. Якщо чесно, її терапія мені подобається більше, аніж твоя.

— Це все, що ти цінуєш у взаєминах, Роббі? — запитує робот.

— Тобто секс?

У цьому випадку — ні, але я не хочу розкривати йому всіх подробиць, чому зустрічаюсь із Сонею. Тому відповідаю:

— Вона відрізняється від моїх інших дівчат, Зіґфріде. По-перше, вона така сама привілейована, як і я. У неї до біса гарна робота. Разюча жінка.

Насправді це не так. Точніше, мені наплювати. У Соні є одна найбільш приголомшлива риса: найкращий зад, який Господь коли-небудь міг сотворити. А її в біса гарна робота полягає у здійсненні інформаційного менеджменту. Вона навчалася в Академогірському університеті й була науковим співробітником Інституту штучного інтелекту ім. Макса Планка. Зараз Соня навчає магістрів у Нью-Йоркському університеті на факультеті штучного інтелекту. Вона знає про Зіґфріда більше, аніж він сам про себе, і це відкриває мені цікаві можливості.