Фредерик Пол – Брама (страница 12)
Розділ 10
Десь на п’ятий день перебування у Брамі я рано прокинувся й вирішив трішки розвіятись. Я поснідав у ресторані «Гічі-таун Армс» ув оточенні туристів, гравців із червоними очима, які прийшли з казино напроти валу, і космонавтів із крейсерів у відпустці. Сніданок і його ціна були розкішними. Він коштував стільки через візит туристів. Усі зиркали на мене. Я знав, що вони обговорюють мене, зокрема чоловік африканського походження (літнього віку, але з обличчям без єдиної зморшки), десь із Дагомеї чи Гани, та його надзвичайно молода і розкішна дружина, яка мала безліч прикрас. Гадаю, вони вважали мене за відважного героя. Щоправда, в мене не було жодного браслета, але дехто з ветеранів їх теж не носив.
Я був на сьомому небі від щастя і навіть думав, чи не замовити мені справжню яєчню з беконом. Але моєї ейфорії на це виявилося не досить, тому я вдовольнився помаранчевим соком (на диво, він був справжнім), булочкою і кількома філіжанками чорної данської кави. Бракувало хіба що гарненької дівчини на підлокітнику крісла. У залі сиділи дві вродливі жіночки, які, скоріш за все, були членами екіпажу китайського крейсера. Судячи з їхнього погляду, вони були не проти поспілкуватись у радіочаті, але я вирішив залишити їх на потім, оплатив рахунок (який прикро мене вразив) і пішов на заняття.
Я зустрів Форендів. Чоловік, якого, здається, звали Сесс, схопив шахтовий трос і почекав мене, щоб ґречно побажати мені доброго ранку.
— Щось ми не бачили вас за сніданком, — зазначила його дружина.
Я розповів їм, де був. І помітив заздрість на обличчі у Лоїс, молодшої доньки. Мати теж спостерегла цей вираз і погладила її.
— Серденько, не переймайся. Ми неодмінно там пообідаємо перед поверненням на Венеру. — І додала, звернувшись до мене:
— Зараз доводиться рахувати кожну копійку. Але коли нам пощастить, маємо дуже великі плани на наші прибутки.
— Як і всі ми, — погодився я. Проте щось дивне крутилося в моїх думках. — Ви дійсно бажаєте повернутися на Венеру?
— Авжеж, — підтвердила вся родина тунельних щурів. Здавалося, їх здивувало моє питання. Їхня реакція, своєю чергою, здивувала мене: я не розумів, як можна сумувати за розтопленими смердючими нетрями. Скорше за все, Сесс Форенд прочитав мої думки. Члени їхньої сім’ї були неговіркими, але спостережливими. Він осміхнувся і пояснив:
— Хай як крути, а це наш дім. Брама теж, у певному сенсі.
Дивовижно!
— Насправді ми родичі Сильвестра Маклена, відкривача Брами. Чули про нього?
— Звісно, чув.
— Він наш далекий кузен. Знаєте, як було діло?
Я зібрався був його переконати, що знаю… Проте, без сумніву, Форенди пишалися своїм кузеном (у цьому немає нічого поганого), тому мені довелося вислухати трішки змінену версію сімейної легенди:
— Сильвестр досліджував один із тунелів на Південному полюсі й надибав корабель. Він якимось дивом витяг його на поверхню. Як ви вже зрозуміли, Сильвестр заліз усередину, натиснув на кнопку запуску і полетів до запрограмованого пункту призначення — тобто сюди.
— Хіба Корпорація не виплачує вам відсотки за оренду Брами? — запитав я. — Якщо вони готові платити за відкриття, то Браму можна вважати найціннішим відкриттям?
— Нам — точно ні, — невесело відповіла Луїза Форенд; либонь, гроші були дошкульною темою для родини. — Звичайно, Сильвестр не ставив за мету знайти Браму. Інструктори розповідають, що кораблі оснащено функцією автоматичного повернення. Хоч куди ви полетіли, треба лише натиснути кнопку запуску — і ви повернетеся сюди. Та Сильвестрові це не допомогло, тому що він і так був тут. Він завершив навколосвітню подорож, яка тривала бозна-скільки.
— Сильвестр був кмітливим і розумним. Таким має бути справжній дослідник, — Сесс перехопив ініціативу. — Тому він не запанікував. Окрім того, перше ніж до Брами прибули дослідники, у Сильвестра закінчилися всі ресурси для підтримки життя. Він міг прожити трохи довше. Він міг використовувати рідкий кисень і водень у посадкових модулях, щоб дістати повітря й воду. Не розумію, чому він цього не зробив.
— Тому що він однаково помер би з голоду, — не здавалася Луїза, захищаючи свого родича.
— Напевно. Втім, коли знайшли його тіло з перерізаним горлом, він тримав свої записи.
Форенди славні люди, але я це все вже чув, до того ж, через них можу запізнитись на заняття.
Звичайно, на цьому етапі курси були не такі захопливі (наприклад, базовий курс розвішування гамаків і поглиблений курс змивання в туалеті). Читач, напевне, здивується: як сталося, що нас не навчали керувати кораблями? А все дуже просто: як твердили Форенди й інші, кораблі мали автоматичне управління. Навіть керування посадковими модулями не викликало труднощів, хоча слід було набити руку, щоб розібратися з управлінням. Щоб керувати посадковим модулем, треба було лиш узгодити тривимірну голограму поточних координат у космосі з пунктом призначення і перетягнути пучок світла в точку пункту призначення. Після цього посадковий модуль скеровувався туди. Він самостійно обчислював власну траєкторію та виправляв похибки. Слід було лише навчитися координувати свої рухи, щоб зловити пучок світла і направити до пункту призначення, але система проста в користуванні.
Між уроками змивання в туалеті й тестами по гамаках ми розмовляли про те, що робитимемо після закінчення курсів. Графік рейсів регулярно оновлювався й відображався на п’єзомоніторі в аудиторії, коли хтось його вмикав. Деякі рейси включають імена членів екіпажів. Декотрі з них я впізнав. З-поміж них була Тіккі Трамбалл — дівчина, з якою я танцював і кілька разів сидів поряд у їдальні. Вона була виїзним пілотом і позаяк набирала екіпаж, я мав намір приєднатися до неї. Проте розумні люди сказали мені, що виїзні рейси — це гайнування часу.
Функції виїзного пілота полягали ось у чому: він возив нові екіпажі до Брами-2. Це завдання виконують кілька п’ятимісних кораблів на регулярній основі. Вони беруть із собою чотирьох чоловік (ось чому Тіккі потрібні були люди), а потім виїзний пілот повертається сам або з проспекторами, яких вони підібрали у Брамі-2 (якщо такі є). Зазвичай там хтось буває.
Команда, яка знайшла Браму-2, була нашим ідеалом. Вони зробили це, ще й як! Брама-2 нічим не відрізнялася від першої, окрім того, що вона розташовувалася на орбіті іншої зірки. Там було не більше цінних речей, аніж у чільній Брамі: гічі все ретельно прибрали, окрім кораблів. Також Брама-2 мала менше кораблів, аніж ми: там було близько 150 кораблів, а в основній старій сонячній Брамі — майже тисяча. Утім, ці 150 кораблів були варті того. Також слід додати, що вони мали ширший діапазон пунктів призначення, ніж кораблі в головній Брамі.
Дорога до Брами-2 забирала чотириста світлових років, тобто 109 днів ув один бік. Чільною зіркою Брами-2 є яскрава блакитна зірка класу B. Вважають, що це Алкіона, одна з Плеяд, але щодо цього є певні сумніви. Насправді то не справжня зірка Брами-2. Вона не становить орбіту великої зорі, а натомість є невеликою розжеврілою жаринкою червоного карлика неподалік. Також вважається, що цей карлик, можливо, постає далеким складником блакитної зірки класу B, а разом вони утворюють подвійну зірку. Противники такої гіпотези стверджують, що це неможливо через різницю у віці двох зірок. Ця дискусія триватиме ще кілька років і, можливо, ми дізнаємося правду. Дивним є те, що гічі розташували пункт космічного зв’язку у районі настільки непримітної зірки. Втім, із гічі пов’язано багато загадок, вле це жодним чином не впливає на достаток команди, яка знайшла це місце. Вони одержують відсоток від усіх знахідок проспекторів!