Фредерик Пол – Брама (страница 10)
— Ще одне гарне запитання без відповіді. Якщо дізнаєтеся, розкажете всім. Корпорація оснастила сидіння цими пасками. Вони не належать до оригінального обладнання. Гаразд. Перед вами селектор пункту призначення. Покладіть руку на будь-який штурвал. Але інші не чіпайте. Тепер перемкніть його.
Клара нетерпляче спостерігала за тим, як Шері торкнулася нижнього штурвала, схопила його, накрила долонями, сперлася на V-подібні підлокітники крісла і штовхнула його. Нарешті їй це вдалося і лампочки вздовж штурвалів почали блимати.
— Ого! — вигукнула Шері, — а вони були досить сильними!
Ми по черзі перемикали цей штурвал (того дня Клара не дозволяла нам чіпати інші). Коли настала моя черга, я був здивований: щоб зрушити його, мені довелося напружити усі м’язи. Здавалося, штурвал був не заіржавілий, а так задумано. Якщо врахувати, в яку халепу можна вскочити, випадково перемикнувши якийсь штурвал у процесі польоту, то, скоріше за все, так воно й було.
Звичайно, тепер я знаю значно більше, аніж Клара в той момент. Не кажу, що я дуже розумний, але багато хто ламав голову, щоб зрозуміти, яким чином працює механізм вибору пункту призначення на покажчику курсу. Це вертикальний ряд генераторів цифр. Лампочки, які засвічуються, відповідають цифрам; це важко визначити, оскільки лампочки не схожі на цифри. Вони не належать ні до позиційної, ані до десяткової системи. Схоже, числова система гічі була побудована на сумах простих чисел та показників ступенів, але це темний ліс для мене. Це треба лише пілотам-інспекторам і спеціалістам із програмування курсу, які працюють на Корпорацію. Проте й вони це роблять не безпосередньо, а за допомогою інформаційно-обчислювального конвертера. Перші п’ять цифр виражають положення пункту призначення, якщо зчитувати знизу вгору. Як твердить Мєчніков, початковим порядком було не знизу вгору, а спереду назад. Це дає нам певну інформацію про гічі. Вони орієнтувалися на три виміри, як первісні люди, а не на два виміри, як ми. Невже хтось вважає, що трьох цифр буде досить, щоб описати будь-яке положення у Всесвіті? Тобто за допомогою тривимірного представлення Галактики можна виразити будь-яку її точку за допомогою числа для кожного з трьох вимірів? Гічі мали п’ять чисел. Чи не означає це, що в гічі було п’ять вимірів? Мєчніков переконує, що ні…
Утім, після підтвердження перших п’яти цифр інші сім можна вибрати довільно, і корабель вирушить у політ після того, як ви натиснете кнопку запуску.
Зазвичай пілоти — точніше, спеціалісти з програмування курсу, які одержують за свою працю зарплатню від Корпорації, — вибирають чотири випадкові цифри. Потім необхідно прокрутити п’яту цифру, поки не загориться застережна рожева лампочка. Вона може світитися тьмяним або, навпаки, яскравим світлом. Якщо ви зупинитесь і натиснете на пласку овальну ділянку під кнопкою запуску, інші цифри почнуть рухатись у діапазоні кількох міліметрів, а рожева лампочка стане яскравішою. Коли цифри зупиняться, лампочка загориться різким яскравим світлом. Мєчніков твердить, що це автоматичний пристрій для точних налаштувань. Машина може допускати людську помилку, — тобто помилку гічі — під час дійсного налаштування пункту призначення, тому останні навігаційні уточнення відбуваються в автоматичному режимі. Можливо, він має рацію.
(Звичайно, вивчення цих кроків забирає чимало часу та коштує силу-силенну грошей. А також — багатьох життів. Небезпечно бути проспектором. Але для перших з них політ вважався за самогубство).
Іноді в ході перебирання п’ятої цифри нічого не засвічується. У такому разі можна лише вилаятися, скинути інші чотири та почати знову. Перебір триває кілька секунд, але часто пілоти-інспектори витрачають кілька днів, проводячи нові налаштування, щоб досягти належного кольору.
Звичайно, до мого польоту пілоти-інспектори та спеціалісти з програмування курсу змінили сотні налаштувань з потрібним кольором, одначе їх іще не було застосовано, а також змінили налаштування польотів, з яких пілоти не поверталися.
Але тоді я цього не знав. Усе для мене було новим у тому видозміненому кріслі гічі. Не знаю, як це пояснити. Це треба відчути.
Мільйони років тому в цьому кріслі сидів пілот гічі. Переді мною був селектор пункту призначення. Цей корабель міг полетіти куди завгодно, уявляєте? Якщо вибрати правильний пункт призначення, то можна опинитися біля Сиріуса, Проціона або навіть біля Магелланової хмари!
Кларі набридло висіти над нами. Вона залізла в корабель і всілася позаду мене.
— Твоя черга, Броудгеде, — сказала вона, поклавши руку мені на плечі. Я відчув її груди біля спини.
Я не хотів прокручувати штурвал і запитав:
— Хіба не можна якось визначити, де ти опинишся?
— Можна, — відповіла Клара — якщо ви кваліфікований пілот гічі.
— Можливо, колір означає відстань?
— Цього ніхто не знає, хоча всі намагалися це встановити. У нас є ціла команда, котра програмує звіти щодо кораблів, які повернулися, згідно з налаштуваннями, з якими вони вирушили в дорогу. Та поки що глухо. Нумо ж, Броудгеде. Добре затисніть рукоятку першого штурвала, який інші вже рухали. Перемкніть його. Це важче, аніж здається.
Клара мала рацію. А я боявся, що занадто сильно натисну на нього. Вона схилилася наді мною і поклала свою руку на мою. Я зрозумів, що той приємний запах мускусної олійки, який я відчував, належав їй. То був не лише мускус: її феромони чудово підходили моїм хеморецепторам. Цей запах був приємною заміною смороду, який стояв у Брамі.
Проте, водночас, жодні лампочки не загорялись, хоча я смикав руків’я впродовж п’яти хвилин. Потім Клара вигнала мене, і на моє місце сіла Шері, щоб зробити ще одну спробу.
Коли я повернувся до своєї кімнати, виявилося, що хтось у ній прибрав. Я був приємно здивований і задумався, хто б це міг бути. Втім, я був надто стомлений для тривалих розважань. Низька гравітація дуже виснажує, доки до неї не звикнеш; доводиться зайвий раз напружувати м’язи, аж поки заново не пристосуєшся до цілої системи умов.
Я підвісив свій гамак і вже почав засинати, коли почув, що хтось шкрябається у ґратки моїх дверей і потім почув голос Шері:
— Робе!
— Що?
— Ти спиш?
Зрозуміло, ні. Але я збагнув, що вона мала на увазі.
— Ні. Лежу і думаю.
— І я… Робе!
— Так?
— Хочеш, щоб я залізла до тебе в гамак?
Я зробив спробу відігнати сон, аби зрозуміти питання.
— Я дуже хочу, — додала вона.
— Добре. Тобто я теж хочу.
Вона прослизнула до кімнати й залізла в гамак, який при цьому легенько гойднувся. Вона була вдягнена у плетену футболку та трусики. Я відчував її тепле і м’яке тіло, коли ми скрутились у клубочок на гамаку.
— Не конче займатися сексом, солоденький, — сказала вона. — Мені й так добре.
— Побачимо, як складеться. Ти чогось боїшся?
Її подих був найсолодшим з того, що вона мала; я відчував його у себе на щоці.
— Більше, ніж я собі це уявляла.
— Чому?
— Робе, — Шері влаштувалася зручніше й повернула шию, щоб бачити мене через плече. — ти іноді мелеш дурниці.
— Вибач.
— Так. Дивись: ми збираємося летіти на кораблі, а куди — не знаємо. Ми будемо летіти швидше від світла, а чому — ніхто не відає. Ми не знаємо, скільки триватиме подорож, тому куди ми летимо — вже неважливо. Тому можемо летіти усе життя і померти, не діставшись пункту призначення, навіть якщо ми не зустрінемо щось таке, що вб’є нас за кілька секунд. Правильно ж? Правильно. А ти ще питаєш, чи мені не страшно.
— Просто хочу підтримати розмову. — Я зібгався калачиком уздовж її спини і легенько взяв Шері за приємні груди.
— Не тільки. Ми нічого не відаємо про людей, які побудували усе це. Хто знає, можливо, це просто практична штука з їхнього боку? Може, таким чином вони заманюють свіже м’ясо на свої небеса гічі?