Фредерик Бегбедер – Ідеаль, або На поміч, пардон (страница 23)

— Адам з Євою жили в раю і бозна-що коїли зі своїм тілом, та їм було добре, і вони ходили голяка, немов роботи. Бог заборонив їм їсти з дерева райського саду, та перше подружжя було таке ж дурнувате, як і всі інші потім, ці телепні захотіли, уяви, свободи волі, й ось ми з вами по вуха в гівні, сидимо в нім з-перед віку, та їхня клята свобода знищила нас, і тепер мені кортить скуштувати від тебе того яблука!

Обстава в Сергія всенька складається зі свічників, плазмових екранів, легеньких штор і білих ліжок, ніколи не бувала я в такому гарному помешканні й не зустрічала стільки цікавих людей, а Октав раптом зник. Я взагалі не второпала, що сталося. Більше я не бачила його. І не хочу бачити. Здається, мені у склянку підсипали снодійного, не знаю хто, таки ж він, либонь. А на нічному столику стояв мій приз! (Ні, дещо я, звісно, пам’ятаю, та про це соромно розповідати. Я кінчала і кінчала, та й ще й кувікала з утіхи, немов порося).

Понеділок. Мені чотирнадцять років і три місяці. Октав казав, що це вік шекспірівської Джульєтти. Принаймні Джеррі Лі Льюїс, якого так обожнює моя матінка, одружився зі своєю двоюрідною сестрою Мірою, коли їй було тринадцять років. У тринадцять років я запихала у ліфчик вату, щоб мене пускали в нічні клуби. Після уроків я курила траву, куштувала екстезі, та не кокаїн (бачила, як ламає мою матінку). Зустрічалася з набагато старшими від себе хлопцями, школу ненавиділа, мене постійно виключали, я почала на всіх кидатися з ніяковості, брехала повсякчас і крала у крамницях, справжнісінька клептоманка-міфоманка була! Цноти позбулася я в тринадцять років, напідпитку, пиячила повсякчас, як і всі у моєму класі, в своїх випадкових хлопцях шукала батька, це все до крихти розповідаю вам, щоб пояснити, чому з тієї оргії в Сергія нітрохи не здивувалася. Думала часто: оце йду в «Онєгіна», а в мене ще й місячки не настали! Я брехала, що мені сімнадцять років, фарбувалася, вдавала здорову дівку, взувала черевички з високими закаблуками і вбирала короткі спідниці. Часом розлучалася з хлопцями, щоб не джиґатися з ними. В тринадцять років усі мої однокласниці вже спали з хлопцями, та в мене не було подруг, всі вони заздрили мені, тому що я вродлива, а я гуляла сама. Та й узагалі я часто міняла школи, то в мене не було коли заприятелювати з кимсь. Торік я змусила себе джиґнутися з одним хлопчиною, втіхи ніякої не здобула, та бодай відбула те діло. Добре було би перебратися до Ташкента. Там усі живуть як королі, в будинках з прислугою, на сто доларів щомісяця. Їжа в них чудова, люди чемні, погода завжди гарна, я написала Віталієві, що могла б стати його узбецькою князівною, зуміла ж я видати себе за чеченську топ-модель. Звідси треба тікати. Контракт з «Л’Ідеалем» підписаний, квиток на літак у мене в кишені. Сергій повсякчас телефонує мені мобільником. Розпочинається моє new life[55]… Я ще напишу сюди, як зможу, а як ні, то прощавайте і простіть, що покидаю вас, мої численні прихильники і прихильниці. Nichevo, nichevo… (Нічого страшного, дрібниці…)

Він згубився, я шукала себе, то ми і знайшли одне одного. Ні, не лупцюйте мене, я буду слухняна… ліпше в рота і відпустіть мене, прошу вас, я не винна у цій трагедії. Ні, я не чеченка, просто я збрехала, бо так треба було компанії «А’Ідеаль», та якби й була я чеченка, то з цього ще не випливає АВТОМАТИЧНО, що я шагідка! Можна зателефонувати, я знаю багатьох значних людей, мені прикрощі не потрібні, та й вам теж, ліпше відпустіть мене! (…) Я тут взагалі ні до чого, просто цей француз вийшов на мене через одного священика, мама запізналася з ним у Парижі, коли працювала там офіціанткою. Він запропонував мені зробити кар’єру в міжнародному моделінгу. Ми декілька разів бачилися в Санкт-Петербурзі. Авжеж, була в нас приязнь, але платонічна. Він був дуже привабливий чоловік, певне, дуже закохався в мене, а я ще мала, то мене закрутило в романтичному маренні, все було як у кіно, слово честі, не знаю, у мене тепер через вас болить спина, будь ласка, скажіть тому похітливому дядькові, щоб він так не дивився на мене. Можна, я вберу блузку? Мені необов’язково сидіти з голими цицьками, щоб відповідати на ваші запитання. (…) Октав порятував мене, ви не повірите цьому, та це щира правда. Як ото казала та бабця з «Титаніка»: «Він рятував мене в усі способи, в які тільки можна рятувати людину». Крім одного. Авжеж, я трохи закохалася з цього француза, та не більше. Ми трохи пообнімалися у нього в номері, та нічого особливого не було, він сказав, що я бентежу його, що я ще дитина і він дочекається легального віку. Мені й на думку не спадало, що він такий навіженець. Октав був спокійний і уважний, аж перестав чомусь зі мною спілкуватися і після вечірки в Сергія Орлова, голови ради директорів компанії «Ойлнафта», більше не з’являвся. Хоч сам змусив мене поїхати туди. Я навіть не припускала, що він такий ревнивець. Коли він познайомив мене з Сергієм, той запитав: «Ви разом?» — а Октав йому: «Ні, ми щасливі». Потім я дізналася, що він декілька разів телефонував мені додому, та я поміняла мобільник і поїхала з Сергієм до Куршевеля. Певне, Октав сподівався повернути мене, коли здійснював цей теракт… Як отой навіженець, що стріляв ув американського президента, щоб привернути увагу Джоді Фостер. Мама розповіла мені про цей жах… (Схлипування). Хтозна, чому він так здурів… Це жах, жах… А на вигляд такий розумний чоловік, та й руки гарні в нього були, не розумію, цілувався він мов дівчина… Хоч через ту його бороду мені здавалося, ніби я цілую їжака! Та що могла я вдіяти? Хіба ж могла я здогадатися, що він удасться до такого? Тепер моїй кар’єрі гаплик, я пролетіла, що тепер буде зі мною? Я взагалі ніякого стосунку до цього діла не маю. Мені завжди не щастить. Матінка моя плаче повсякчас, дозвольте мені з нею побалакати, зрештою, вона сама сказала, що мені треба піти на цю зустріч, може, ви її поспитайте ліпше… Оля дивно поводиться після цієї трагедії. Замикається в кімнаті, цілісінький день молиться, наче вона в чомусь винна. Ніяк мені не щастить утішити її, мою любу Олєньку… Вона ненавидить Октава, страшенно гнівається на нього, втім, я теж, а здавалося, він такий хороший, чому на нашій родині окошилося таке страшенне лихо? (Пауза). Добре, що в мене є Сергій, ви можете йому зателефонувати, він не погладить вас по голові за ці допити, взагалі, вам слід було б не ставитися так до мене, у вас проблеми? Назвіть-но, будь ласка, номер вашого посвідчення. Ні, не розумію, як це Сергій пов’язаний з цією трагедією, зараз не дев’яносто дев’ятий, війна зараз не потребує виправдань, ОЙ-ОЙ, годі вже. Я пожартувала, сама не знаю, що кажу, я так зморилася. (…) Будь ласка, розв’яжіть мене на милість, дайте мені склянку води, тільки без полонію-210, якщо можна, я вже два дні не пила і не їла, віддайте мені одяг, дякую, ні, не треба, не бийте мене більше шлангом, я… буду співпрацювати з вами, благаю, однісіньку склянку води, в мене болять зап’ястя й живіт, і кольки вже починаються, не хочу, щоб той дядько вернувся, благаю, так боляче було, як він хапав мене за пипки електричними контактами…

(Переклад французькою Ігоря Сокологорського, Посольство Франції в Москві).

З Октавом Паранго мене познайомив один корсиканський приятель, що продав мені яхту й дім у Порто-Веккіо, я, щоправда, ще не бував там. Октав шукав нові обличчя для французько-американської модельної агенції, і я запропонував йому допомогу, бо й сам є акціонером декількох рекламних компаній у Москві й Санкт-Петербурзі. Я скінчив математичний факультет і сам не думав, що викладатиму економіку, а потім стану банкіром і підприємцем. Спершу я був двірником, а потім заробив грошенят на початку 90-х на ваучерах, тож нікому нічого не винен. Наша група «Ойлнафта» об’єднує підприємства нафтохімічної та металургійної промисловості, а також володіє кількома заводами з виготовлення косметичних компонентів і постачає їх, зокрема, у такі фірми як «Вірджін тірс» і «Л’Ідеаль монд». Власне, у рамках співпраці з останньою я й зустрічався з Паранго декілька разів поточного року (він вербував дівчат для нового обличчя марки-лідера). Він жодного разу не казав у моїй присутності чи в присутності моїх близьких про свої злочинні плани. Хочу зазначити, я нічогісінько не знав про його судимість, як про те, що він відбував покарання у французькій в’язниці за участь у злочині, скоєному на території США (вбивство пані Ворд; див. додаток до «99 франків»). Щоразу як він критикував Росію, я брав його за мартопляса, актора, салонного соціаліста (з рік тому він опублікував у Франції памфлет проти реклами і, наскільки мені відомо, був головним піарником у кандидата від компартії на президентських виборах у 2002 році). Зброя, вкрадена в моєму петербурзькому помешканні, зберігалася під постійним наглядом у сейфовій кімнаті. Не розумію, як він туди промкнувся. Я негайно запропонував передати московській поліції та ФСБ список службовців моєї охорони, якщо це допоможе слідству, тому що я не можу не припустити, що вони брали участь у цій справі. Так, рада директорів компанії «Ойлнафта» готова надати компетентним органам усі необхідні відомості, що допоможуть пролляти світло на найкривавіший терористичний акт, скоєний на території Москви від 2002 року. Група «Ойлнафта» рішуче заперечує обґрунтованість чуток про існування в Чечні якогось заводу з переробки материнського молока, а також фабрики з виробництва людських сліз у Комсомольську, де начебто силоміць утримують жінок з метою продажу продукції, яку вони виробляють, як молодильного косметичного засобу. Те, що стверджує «Нова газета», — чистісінька брехня: причетність нашої групи до садомазохістськаих сайтів, що пропагують бичування і розп’яття молодих жінок (extremepain.org, whippedass, com, extremebrutality, unhumansadism, executionsofvirgins, teentittorment і crucifiedteens) ніхто ні встановив, ні довів, і я, голова групи «Ойлнафта», категорично її заперечую. Що ж стосується сайтів fragilehostage.com, unwantedfuck і freshrussiantears, то їх зареєструвала інша філія нашої компанії, котра випускає ДВД з садомазохістським порно. Всі учасники тих фільмів повнолітні й працюють з нами на добровільній основі. Ці наклепницькі чутки є спробами прихильників пуритантства дестабілізувати наші підприємства, що неприйнятне вже саме собою і підриває престиж марок нашої компанії. «Ойлнафта» залишає за собою право звернутися з цього приводу до компетентних судових інстанцій на території Російської Федерації та за її межами (компанія «Л’Ідеаль» вже скерувала скаргу до Європейського суду з прав людини). Мені нема чого додати з приводу цієї справи, що глибоко обурює і засмучує мене, як і всіх мешканців нашого міста, зокрема, православну громаду, до якої я маю честь належати, а також мою родину і моїх близьких, всю глибину скорботи яких ви уявити не можете. Заявляю, що, попри моє єврейське походження, я був одним із засновників у 1994 році комітету спонсорів, що поклав початок фінансуванню будівництва храму Христа Спасителя. Дозвольте мені висловити солідарність і принести співчуття всім родинам, що утратили своїх близьких внаслідок цього страшенного, нелюдського і блюзнірського вчинку. Я приєднуюся до молитов усієї «Єдиної Росії» й хочу засвідчити свою незмінну підтримку президента Путіна в його боротьбі за справедливість. Настане такий день, коли нам доведеться замислитися над цілковитим і остаточним звільненням святої руської землі від оцих бойовиків, а також покарати тих, хто ставить під сумнів національну велич Росії і плює в душу нашій великій державі. Цю боротьбу провадить наш президент і провадитиме його наступник, якого обере народ. Поки російській національній єдності загрожує терористична небезпека, на чолі демократії мають стояти люди, які дадуть їй відсіч.