Франческо Петрарка – До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) (страница 18)
Ф р а н ч е с к о
Чому ж, скажи, не вільно мені сподіватись? Хіба мені до такого ступеня бракує митецького обдарування?
А в г у с т и н
Про мистецьке обдарування не скажу, але тобі, безперечно, бракує хисту в мистецтвах, за допомогою яких нині досягають високих щаблів: мистецтва лестощів у спілкуванні з владарями, мистецтва облуди, порожніх обіцянок, брехати, прикидатись і вдавати, терпіти образи і паплюження. Позбавлений таких та подібних їм здібностей і знаючи, що не спроможешся подолати свою вдачу, ти перейшов до інших занять, вчинив завбачливо і розумно. «Опиратись природі, — каже Цицерон, — хіба не те саме, що за прикладом гігантів боротися з богами»[68]?
Ф р а н ч е с к о
Тримаймось далі від високої шани, такими мистецтвами здобутої.
А в г у с т и н
Гарно сказав. Але не цим ти доведеш мені свою невинність, бо з того, що тобі гидко було здобувати почесті у такий спосіб, не випливає, буцім ти їх не бажав; достоту як про того, хто повернув з півдороги, злякавшись труднощів шляху, не можна сказати, що він не бажав побачити Рим. До того ж ти й не повертав назад, як переконав себе і намагаєшся запевнити мене. Марні намагання: всі твої думки і всі вчинки переді мною як на долоні, а твоя похвальба про втечу з міст і потяг до лісів не виправдовує, а хіба що пом’якшує твою провину. До однієї і тієї самої мети ведуть різні шляхи, і — повір мені, — хоч ти покинув протоптаний багатьма битий шлях, ти йдеш кружною стежкою до тієї ж таки честолюбної мети, якою ти, за твоїми словами, буцімто знехтував. Однак і твої довільні студії, і самота, і байдужість до людських справ незмінно ведуть тебе до слави.
Ф р а н ч е с к о
Ти заганяєш мене у глухий кут. Я міг би й вислизнути, але часу обмаль, а обговорити ще багато всього треба, тож, коли твоя ласка, перейдімо до решти.
А в г у с т и н
У такому разі, все своєю чергою. Про обжерливість у нас мови не буде, оскільки ти анітрохи до неї не схильний — хіба що виб’є тебе з колії приємна гулянка у колі друзів, на якій забуваєш про помірність. Але з цього боку я не вбачаю небезпеки, бо, варто тільки тобі вирватися з міста і повернутись до тихого сільського життя, такого роду розваги враз припиняються. У віддаленні від них, як я помітив, ти живеш у такий спосіб, що твоїй стриманості і поміркованості я щиро радію, і, зізнаюся, в ній не можуть зрівнятися з тобою ні твої особисті, ні наші спільні друзі. Не згадуватиму також гнів, бо хоча ти частенько палаєш ним, завдяки твоїй вродженій лагідності ти зазвичай негайно опановуєш себе, пам’ятаючи пораду Горація:
Ф р а н ч е с к о
Так, ці слова поета і численні подібні поради філософів були мені на користь, але, зізнаюсь, найбільше допомагала думка про стислість відведеного нам часу. В оскаженінні марнувати на ненависть до людей нечисленні дні, які ми залишаємось серед них, у цьому світі? Аж настане останній день, він згасить полум’я в людських серцях, покладе край ненависті, і якщо смерть — найгірше, що ми зичимо недругу, наше зле побажання здійсниться. Та який сенс квапити інших? Щоб самим проґавити кращу частку швидкоплинного часу? Чи варто нам завдавати собі та іншим людям прикрощів і смертельної туги, марнуючи на це час, так ощадливо відміряний нам на скромні радощі сьогодення і на роздуми про життя майбутнього віку? І настільки підтримували мене такі роздуми, що я здатен був вистояти під натисками гнівних почуттів, і якщо навіть десь не встояв, то одразу підвівся. Не без того, звісно, що пориви гніву часом охоплюють мене.
А в г у с т и н
Поза сумнівом, такі пориви здатні перекинути і твій і чужий човен. Тож, якщо ти не осягнув принципи стоїків, що обіцяють цілковито викоренити всі недуги душі, вдайся, принаймні, до засад перипатетиків, що їх послаблюють. Втім, залишмо наразі цей предмет, щоб згадати про значно більшу небезпеку, що вимагає від тебе набагато більшої обачності.
Ф р а н ч е с к о
Боже милостивий! Що ж залишається іще небезпечнішого?
А в г у с т и н
Чи не умліваєш ти від жару любострастя?
Ф р а н ч е с к о
Часом пекучий цей жар змушує мене гірко пошкодувати, що я не народився геть нечулим. Я волів би радше бути безсердим каменем, ніж пускати в своє серце сластолюбні потяги.
А в г у с т и н
Отже, ти мав би знати, що найбільше відволікає тебе від роздумів про божественне. Бо хіба ж не наказує нам небесне вчення Платона викорінювати з душі плотські потяги і виганяти з неї сластолюбні видіння, щоб вона, через споглядання божественних таємниць, якому сприяють роздуми про власну тлінність, підносилась чиста і вільна. Ти знаєш, про що йдеться — засади добре знайомі тобі за книгами Платона, які ти, за недавнім твоїм свідченням, так ретельно вивчав.
Ф р а н ч е с к о
Я вивчав їх, зізнаюся, з палкою надією і неабияким завзяттям; але незвичність чужої мови і поквапний від’їзд викладача[70] змусили мене облишити цей намір. Проте згадане тобою вчення мені добре знайоме як за твоїми власними творами, так і за свідченнями інших платоніків.
А в г у с т и н
Байдуже, від кого ти дізнався істину, хоча авторитет учителя часом багато важить.
Ф р а н ч е с к о
Зокрема для мене — авторитет чоловіка, про якого я сказав би, повторюючи за Цицероном у його «Тускуланських бесідах»: «Якби Платон не навів жодного доказу (настільки високо я його ціную), мене зворушив би самий його авторитет». Мені ж, який часто розмірковує про його божественний геній, видалося б зухвалістю вимагати доказів від Платона, тим часом як піфагорійці не обтяжують цим «аналогіста», вождя своєї школи. Втім, я наміру відхилився від предмета розмови. Отже, в справедливості згаданої думки Платона мене віддавна переконали і його авторитет, і мій власний досвід, внаслідок чого я твердо переконаний, що не може бути ставлення більш істинного чи більш благочестивого. Бо коли Господь подавав мені руку, я підносився настільки, що осягав з надзвичайною і безмежною радістю, що мені в ті хвилини було на користь і що раніше було на шкоду. А нині, коли, під тягарем своїх помилок, я впав до колишнього свого мізерного стану, я з великою гіркотою відчуваю, що мене знов занапастило. Все це я виклав, щоб ти надалі не дивувався, коли скажу, що я на власному досвіді випробував це положення Платона.
А в г у с т и н
Я не дивуюсь! Я був свідком твоїх зусиль і того, як ти падав і знов підводився; і, співчуваючи твоєму теперішньому жалюгідному стану, хочу допомогти тобі.
Ф р а н ч е с к о
Дякую тобі за милосердні почуття. Що залишається тепер у моїх людських силах?
А в г у с т и н
На людські сили тут марно сподіватись, але багато залежить від волі Божої. Поміркованим буває той лише, кого Бог на те сподобить; отже, у Господа треба благати цієї милості — неодмінно, зі смиренням, а часто також зі сльозами. Хто молить Його належним чином, тому Він зазвичай не відмовляє.
Ф р а н ч е с к о
Я звертався до Нього так часто, що боюся знову надокучати.
А в г у с т и н
Ти просив не досить смиренно, не досить зважено. Ти завжди залишав лазівку для любострастя, завжди скеровував благання на майбутнє. Кажу, бо знаю з особистого досвіду. Я просив: Боже, дай мені цнотливості! але не зараз, трохи згодом… ще буде час… Мовляв, я саме в розквіті сил; такий вік, щоб жити, не відмовляючи собі в природних потребах. Соромно буде піддатись юнацькій чуттєвості згодом, коли молодість мине. А так, переситившись насолодами, я буду забезпечений проти повернення любострастя… Так говорячи, ти просиш про одне, а бажаєш іншого.
Ф р а н ч е с к о
Яким чином?
А в г у с т и н
Просячи на майбутнє, ти нехтуєш сьогоденням.
Ф р а н ч е с к о
Не раз мої слізні благання бували спрямовані саме на сьогодення, і я сподівався, що, розірвавши пута любострастя і зрікшись негідного способу життя, порятуюсь серед хвиль і буремними водами дістанусь рятівної гавані. Та скільки разів потім розбивався мій човен об одні й ті самі скелі і скільки разів зазнавав я тих самих страждань, тобі відомо.
А в г у с т и н
Повір, твоїм молитвам напевне чогось бракувало, інакше милостивий Господь або зглянувся б на твої благання, або відмовив би тобі так, як відмовив апостолу Павлу, маючи на меті удосконалити твої чесноти й утвердити на праведному шляху.
Ф р а н ч е с к о
Вірю, що так є; молитимусь невпинно і неустанно, не червоніючи, не впадаючи у відчай. Може, Всемогутній, зглянувшись на мої страждання, прислухається до моїх щоденних молитов і не відмовить мені у милосерді так, наче це молитви праведника.
А в г у с т и н
Обачно! Подібно до того, хто, впавши, простягся на землі, роззирнись, підвівшись на лікті, які загрожують тобі небезпеки: щоб, бува, яка-небудь громада, раптово впавши, не придушила тебе; а тим часом неослабно благай того, в чиїй владі надати тобі допомогу. Він виявить себе, можливо, саме тоді, коли гадатимеш, що він далеко. Завжди пам’ятай той глибоко вірний вислів Платона, про який ми згадували: пізнанню божественного ніщо так не перешкоджає, як плотська ненаситність і розпалена хіть. Цю тезу постійно повторюй. У ній сутність нашої поради.
Ф р а н ч е с к о
Щоб ти бачив, як глибоко я пройнявся цією істиною, зізнаюсь тобі, що я голубив її не тільки в її храмі, але також знаходив її по чужих лісах, де вона блукала потай, і запам’ятовував місце, де вона постала перед моїми очима.