Франческо Петрарка – До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) (страница 20)
Отакої! Тобі геть нічого не до вподоби?
Ф р а н ч е с к о
Нічого чи, принаймні, мало що.
А в г у с т и н
Нехай би придивився до того, що сприяє спасінню! Але що тобі не до вподоби перш за все? Про це скажи.
Ф р а н ч е с к о
Я вже сказав.
А в г у с т и н
Все через уже згадувану хандру. Ти невдоволений з себе самого.
Ф р а н ч е с к о
З інших не менше.
А в г у с т и н
З тієї ж таки причини. Щоб дати якийсь лад нашим міркуванням, скажи, чи так ти з себе невдоволений, як сам стверджуєш?
Ф р а н ч е с к о
Ще й більше, ніж казав. Годі вже душу з мене тягти оцими запитаннячками.
А в г у с т и н
То ти невдоволений тим самим, що в багатьох викликає заздрість до тебе?
Ф р а н ч е с к о
Хто заздрить нещасному, той, либонь, іще нещасніший.
А в г у с т и н
Що тобі найнеприємніше в собі?
Ф р а н ч е с к о
Не знаю.
А в г у с т и н
А якщо я почну перелічувати, зізнаєшся?
Ф р а н ч е с к о
Зізнаюся щиро.
А в г у с т и н
Ти гніваєшся на свою долю.
Ф р а н ч е с к о
Чи можна ж терпіти її, пихату, жорстоку, сліпу, що вражає всіх, без розбору?
А в г у с т и н
Це нарікання загальне для всіх, а ми розглядаємо твої особисті претензії. Якщо виявиться, що вони несправедливі, чи переміниш ти гнів на милість?
Ф р а н ч е с к о
Переконати мене буде непросто, але якщо ти це зробиш, я вгамуюсь.
А в г у с т и н
Ти вважаєш, доля не досить щедра до тебе?
Ф р а н ч е с к о
Радше, вкрай скупа, несправедлива, зверхня і жорстока.
А в г у с т и н
Автори комедій вивели не одного плаксія, а цілу когорту. Таким чином, ти лише один з багатьох. Почесніше бути серед небагатьох. І оскільки ця тема до такого ступеня заяложена і навряд чи можна додати щось нове, чи бажаєш ти застосувати до старої хвороби старі ліки?
Ф р а н ч е с к о
Як скажеш.
А в г у с т и н
Скажи, чи змушувала тебе доля гибіти від голоду, спраги, холоду?
Ф р а н ч е с к о
До такого моя доля ще не доходила.
А в г у с т и н
А скільки людей зазнають цих страждань щодня…
Ф р а н ч е с к о
Вдаймось до інших ліків, якщо такі маєш, бо ці мені не допомагають. Я не з тих, кого у власних нещастях втішає споглядання чужих; а часом засмучують чужі страждання не менше, ніж мої власні.
А в г у с т и н
І я не кажу, буцімто маєш втішатися з чужих нещасть, але, споглядаючи чужі долі, вчись задовольнятися своєю. Не можуть усі посідати перше місце; інакше звідки візьметься перший, коли за ним не слідуватиме другий? Ви, смертні, маєте бути задоволені вже з того, що не дійшли краю, що з незчисленних підступів долі наражаєтесь не на гірші. Зрештою, навіть тим, кому випав найважчий тягар, можна допомогти дієвішими ліками; але ти їх не потребуєш, оскільки доля поставилась до тебе не надто суворо. Вас ввергає в ці прикрощі те, що кожен, забуваючи про власну долю, мріє посісти перше місце. А, як я вже казав, усі не можуть бути першими, і ті, що зазнали розчарування, починають нарікати на долю. Якби люди розуміли, наскільки обтяжливим є високе становище, вони б не домагались, а страшились його, що підтверджують свідчення тих, які ціною великих зусиль підносились на вершину, але незабаром починали проклинати занадто легке здійснення своїх прагнень. Цю істину слід би знати всім, зокрема тобі. Чи ж не показав тобі тривалий досвід, що високе становище завжди є важкою, тривожною і безперечно жалюгідною долею? Звідси випливає, що немає становища, яке не давало б жодних підстав для нарікань, бо й ті, хто досяг успіху, і ті, хто зазнав поразки, однаково висувають обґрунтовані претензії: одні почуваються розчарованими, інші — зневаженими. Тому, за порадою Сенеки, «коли побачиш, скільки людей тебе випереджає, то озирнись, аби глянути й на тих, хто за тобою. І якщо хочеш бути вдячний богам і своєму життю, зваж на те, яку велику юрбу ти залишив позаду». І як він вчить у тому ж місці: «Поклади межу, поза яку навіть коли б міг, не захочеш ступити»[75].
Ф р а н ч е с к о
Я давно вже визначив певну межу своїм бажанням, і, як мені видається, доволі скромну. Але чим є скромність за безсоромними поняттями мого сторіччя? Недоумкуватістю або млявістю.
А в г у с т и н
Чи ж мають впливати на твою душевну рівновагу судження натовпу, який ніколи не судить справедливо, ніколи не називає речі своїми іменами? І якщо пам’ять не зраджує мене, тобі начебто байдуже до загалу?
Ф р а н ч е с к о
Можеш мені повірити, я ніколи ще так не зневажав думку натовпу, як тепер. Вона для мене важить не більше, ніж думка отари овець.
А в г у с т и н
То в чім же річ?
Ф р а н ч е с к о
Мені прикро, що, хоча жоден з відомих мені моїх сучасників не плекав скромніших бажань, нікому з них не випадало домагатися своєї мети з такими труднощами. А що я ніколи не прагнув високого становища, засвідчить та єдина, хто нині нас чує, бо вона завжди читала мої наміри і знає, як щоразу, за типовим для людського способу мислення звичаєм примірюючи на себе всі громадські стани, я ніколи не знаходив на вищих суспільних щаблях того спокою і тієї душевної ясності, яким, на мій погляд, варто віддавати перевагу перед рештою. Уникаючи життя, сповненого турбот і тривог, я завжди тверезою думкою вибирав скромне становище, не лише на словах, але всім серцем схвалюючи пораду Горація: