Фонда Ли – Нефритове місто (страница 67)
Рот пана Уне кілька разів розтулився і стулився, доки чоловік спромігся витерти чоло й промовити:
— Ґоньте-дзень, я був Ліхтарником Безгірного клану більш як двадцять років. Мій брат, мій небіж — теж віддані Каулам Ліхтарники, моя братова — Таланниця, мій кузен — Палець у клані. Хіба ви не дозволите мені просто піти з честю?
Давній добрий звичай передбачав, що, коли один клан переймає територію іншого, безнефритні працівники та власники бізнесів можуть або присягнути іншому клану, або спокійно піти — саме це сталося з гральними будинками на Бідняцькому шляху, захопленими Каулами кілька днів тому.
— У цьому випадку це неприйнятний варіант, — сказав Ґоньт. — Родина Уне керує «Подвійним таланом», відколи його заснували. Це ж просто цирк вийде, якщо закладом керуватимуть без вашого вправного нагляду й кулінарного генія.
І ці слова полестили панові Уне. Гуркітливий і добре поставлений баритон Рога «горян» додавав їм неабиякої переконливості. Може, не так уже й погано стати Ліхтарником під «горянами»: ну справді, яка різниця, одному клану платити данину чи іншому? І все ж за всі ці роки пан Уне ніколи всерйоз не розмірковував над тим, що «Подвійний талан» може захопити інший клан. Позиції «безгірників» у цьому районі завжди були міцні, а підтримка Хіло — непорушною. Та у війні може настати новий поворот, і ресторан повернеться до «безгірників». Безпечніше нікого не зраджувати.
— Даруйте, Ґоньте-дзень, — промовив пан Уне, стиснувши долоні й раз за разом схиляючись у шанобливих жестах, — «Подвійний талан» — це фамільна спадщина, але мушу відхилити вашу пропозицію.
Ґоньт зважив його слова. Витер губи тканинною серветкою, підвівся.
— Дуже добре. Я розумію вашу позицію, — він розвернувся до своїх підлеглих: двоє з них уже пішли — мабуть, рушили вглиб Доків чи затіяли бійку деінде в місті, але троє лишалися в ресторані. — Переконайтеся, що весь персонал вивели з будівлі, — сказав він. — А тоді спаліть її дощенту.
Обличчя пана Уне застигло від жаху. Щойно Ґоньтові Зеленокості рушили виконувати наказ, ресторатор закричав:
— Ні, Ґоньте-дзень, благаю вас! — старий упав перед Рогом навколішки. — Я-я присягаюся у відданості Гірському клану й готовий сплачувати внески. Я засвічу свій ліхтар, щоб направити шлях його воїнів, та прохатиму їх про захист, — він так поспішав, що його голос тремтів. — Заради божої любові,
Ґоньт здійняв долоню, щоб спинити чоловіка.
— Радо приймаю вашу присягу, пане Уне. Мене б дуже сприкрило, якби оце виявилася перша й остання нагода поласувати вашим смаженим кальмаром, — він обійшов ресторатора, якого бив трем, і попрямував до дверей, лишивши своїх Кулаків за старших. — «Подвійний талан» тільки перший з того, що ми заберемо в Безгірного клану. А те, що не зможемо забрати, — знищимо. Коли ця війна скінчиться й переможуть у ній «горяни», в Дзаньлуні залишиться тільки один клан, як це й було раніше, і тоді таким хорошим Ліхтарникам, як оце ви, не буде причин непокоїтися.
РОЗДІЛ 39
БІЛЯ СТЕРНА КОРАБЕЛЬНОЇ
Шае стояла перед величезним вікном у кутовому кабінеті Дожу та вдивлялася в міський краєвид, що розстелився перед нею. Від перебування в цій кімнаті її аж дрижаки хапали. Усе приміщення було просякнуте присутністю Дожу. Геть усе: від старого крісла, оббитого коричневою шкірою, що зберігало відбиток його тіла, чорнильної ручки зі слонової кістки на столі й аж до пакетика з горіхами бетелю в шухляді письмового столу, — нагадувало Шае, що це — царство старого, де він правив приблизно стільки ж, скільки вона живе на світі.
У Шае зводило живіт. Вона не пригадувала, щоб колись так сильно нервувалася, — навіть того першого дня в переповненій студентами-еспенцями аудиторії. Коли вона опустилась перед Хіло навколішки і присягнулася стати його Синоптикинею, то розуміла, наскільки це буде складно, але крізь дні чування біля труни та похорону її вели горе й почуття провини, тож лише зараз вона уповні усвідомила, наскільки неможливим здається те, що на неї чекає. Хай там які побоювання плекали члени клану, коли йшлося про Хіло-Стовпа, певно, в тому, чи впорається вона з роллю Синоптика, сумнівалися ще більше. Дожу був знаним ветераном війни та бізнесменом з багатолітнім досвідом, а вона — жінка двадцяти семи років, яка попередні два роки провела поза межами Кеконю й ніколи не обіймала у клані впливових посад. Якщо вона не зможе негайно завоювати повагу й запровадити ефективне управління конторою, інвестиції хутко розчиняться в повітрі, а Ліхтарники побіжать зграями, як щури з напівзатонулого корабля. Вона може програти боротьбу за майбутнє Безгірного клану значно швидше за будь-що, що ладен зробити чи не зробити її брат.
Курила Шае вкрай рідко — хіба що на світських раутах, та зараз вона підпалила сигарету, аби вгамувати нерви. Найбільше вона потребувала публічної підтримки тих двох людей, яких Лань розглядав як логічних потенційних наступників Дожу: Вуня Папідоньви та Хамі Тумашоня. Кланові слід побачити, що за її спиною стоять ці варті довіри чоловіки. Вунь прийде з хвилини на хвилину. Шае й далі стояла біля вікна й не озирнулася, навіть коли Чуття підказало їй, що аура Вуня вийшла з ліфта в супроводі Майка Тажа.
Таж постукав у двері, прочинив їх і промовив офіційним тоном:
— Каул-дзень, я привів Вуня Папі, як ви й просили.
Шае відчула, як її кольнула вдячність до братового помічника — Хіло явно дуже добре його проінструктував. Вона згаяла трохи часу, гасячи сигарету, й розвернулася:
— Дякую, Таже, — промовила Шае.
Кулак звів руки на знак пошани й пішов, надійно зачинивши за собою двері й залишивши Вуня стояти в кабінеті.
— Вуню-дзень, — сказала Шае, огинаючи письмовий стіл і показуючи колишньому Стовповому на страшкувату темно-зелену канапу, що стояла в приймальній зоні кабінету.
Вунь, не кажучи ні слова, всівся. Шае невимушено налила у дві склянки води з глека, що стояв на бічному столику, й поставила одну з них на журнальний столик перед Вунем. Коли він узяв склянку, Шае помітила, що його рука ледь чутно тремтіла Вона опустилася в крісло навпроти нього.
— Мій брат розповідав про вас багато хорошого, — сказала вона. — Він довіряв вам і вважав добрим другом, давнім другом ще з часів навчання в академії.
Вунь не відповів, але цієї ж миті Шае ясно прочитала з його обличчя всю глибину його горя та сорому, а ще — передбачуваний страх за своє життя. Вунь підвів Ланя. Він не знав, що його Стовп подався геть тієї доленосної ночі, не був поруч, щоб захистити його, і навіть не подбав про те, щоб Стовпа обов’язково супроводжували охоронці. Коли цього ранку Майк Таж наказав Вуневі сідати до автівки, впродовж наступних двадцяти хвилин цей чоловік цілком міг вважати, що Каул Хіло наказав відправити його в заслання або ж стратити.
І коли замість того, щоб стояти навколішках на узбіччі лісової дороги, він раптом опинився в кабінеті Синоптика, Вунь явно розгубився, та щойно випив склянку води, яку йому налила Шае, уже достатньо оговтався, аби підвести погляд, в якому нуртувала сповнена презирства до самого себе надія.
— Каул-дзень, я не заслуговую жити далі.
— Лань обов’язково вас пробачив би, — м’яко сказала Шае. Те, як на нього вплинули її слова, вона відчула й за мимовільним спалахом емоцій у його аурі, й за виразом обличчя. І повела далі тихим, але твердим тоном: — Якщо клан хоче виграти цю війну й помститися за Ланя, ми не можемо дозволити собі марнувати людей. Ні я, ні Хіло не здатні заступити Ланя — ми це розуміємо. Разом ми ще маємо шанс, але ж ви були його Стовповим. Ви добре його знали, а на бізнесових та політичних справах клану знаєтеся краще за нас обох. Проступки мусять мати наслідки — це правда, але є й інші способи їх спокутувати.
Обличчя Вуня спалахнуло від сорому через відчуту полегшу.
— Каул-дзень, що ви хочете, щоб я зробив? — спитав він пошепки, і Шае зрозуміла, що правильно розіграла карти.
Тепер Вунь вважав, що Шае порятувала його від Хілової розплати заради якоїсь шляхетної мети, яку міг би підтримати Лань.
— Я знаю, що Лань готував вас до більш відповідальної ролі у клані; можливо, йшлося про те, що ви стали би його Синоптиком після відставки Дожу. Хіло прикликав мене, але самотужки я цього не подужаю. Допоможіть мені керувати конторою Синоптика, обійміть посаду мого виконавчого помічника. Про цей термін я дізналася в Еспенії — йдеться про посаду, яка перегукується з роллю Стовпового, але передбачає більшу видимість і право ухвалювати більше важливих рішень. Хіло поставиться до цього з розумінням. Станьте моєю правицею, як ви були правою рукою мого брата. Ви погодитесь, Вуню-дзень?
Очі Вуня налилися сльозами, і він кивнув, похнюпивши голову.
— Так. Лань-дзень хотів би, щоб я так вчинив, — сказав він просто.
— Добре, — промовила Шае, відчуваючи полегшення від того, що перша розмова минула за планом. — У нас багато роботи, але почнімо завтра. А сьогодні повертайтеся додому, проте подумайте про ті кроки, які нам слід зробити, аби захистити наші ділові проєкти. Але перед тим, як ви підете… Як гадаєте, кого слід призначити Найстаршим Таланником?
Вунь замислився, а тоді промовив:
— Хамі Тумашоня.
Шае вдала, наче розмірковує над цим, і кивнула. Навіть якби Вунь назвав інше ім’я, показати, що вона вже дослуховується до його порад, було правильним вчинком. А втім, вона зраділа, що він назвав ім’я Хамі.