Фонда Ли – Нефритове місто (страница 44)

Вень охопила його за торс і так міцно притиснулась, що нові нефритові гвіздки занурились у все ще чутливу плоть на його грудях, і Хіло засміявся, відчувши дискомфорт. А вона безживно промовила:

— Лань — хороший Стовп для мирного часу, але ж не він командує Кулаками. Нема нікого іншого, хто носив би вдосталь нефриту та мав таку повагу клану, щоб стати потужним Рогом воєнного часу замість тебе. «Горяни» знають, що без тебе Лань не матиме іншого вибору й буде змушений піти під них. Вони тямущі й саме тому вирішили вбити тебе першим і знову спробують це зробити.

Хіло насупився. Це була не та розмова, якої він сподівався, оголосивши звістку про прийдешнє одруження.

— Ну хай ті пиздюки спробують, — він узяв Вень за підборіддя і зазирнув їй у вічі. — Ти боїшся лишитися молодою вдовою, як моя ма? Це тому тебе весілля не радує? А от мене радує. І я думав, що й ти зрадієш.

— А я маю? Отак захоплюватися думками про пошук сукні, про планування бенкету, поки інші хочуть убити мого нареченого та моїх братів?

— От тільки не треба говорити зі мною, як з дурником, — роздратувався Хіло. — У мене завжди будуть вороги, але це ж не значить, що ти не маєш бути щасливою. Довірся мені, Вень. Якщо щось станеться зі мною чи з Кенем і Тажем, про тебе подбають, це я тобі обіцяю. Я подбаю про те, щоб усе залишити тобі. І тобі навіть не треба зоставатися прив’язаною до клану, як це вийшло з моєю ма, якщо ти цього не хочеш.

Вень секундочку помовчала.

— Тепер, коли я увійду до родини, нема причин, щоб я не працювала на клан. Кень і Таж — твої Перший та Другий Кулаки. Від мене теж може бути користь, признач мене на таку посаду в клані, щоб я змогла допомагати, коли почнеться війна.

Хіло похитав головою:

— Війна — це не твоя турбота.

— Бо я жінка?

— Бо ти — кам’яноока, — сказав він. — А це — справи Зеленокостих.

Вень опустила руки і відступила якнайдалі від Хіло.

— Я — із зеленокостої родини. Ти сам казав, що в мене серце й розум нефритових воїнів.

— Але ж це не перетворює тебе на войовницю, — Хіло напружувало те, куди завернула ця розмова. — Ти ж знаєш, я не вірю в усю цю фігню про те, що нефрит наближує людей до богів, а кам’яноокі прикликають недолю. Та якщо ти не Зеленокоста, на тебе чекає інше життя. Не краще чи гірше, просто не зеленокосте. Ти можеш робити все, що хочеш, але ж не це.

— А інші клани знаходять заняття для своїх кам’янооких. Кам’яноокі можуть вільно пересуватися містом. Ми можемо мати справу з нефритом, і аура нас не викаже. Ти казав, що той різьбяр Тем Бень — кам’яноокий з Гірського клану, і він однаково виконує їхні розпорядження.

Страх і лють здійнялися в тілі Хіло й заклали йому ніс та рот.

— Ти не така, як Тем Бень, — промовив він низьким голосом. — Тем Бень — маріонетка, і я збираюся вистежити всі нитки, що пов’язують його з «горянами», й перерізати кожну. Він — усе одно, що мрець. Ти ніколи не станеш такою, як він.

Хіло схопив Вень, і то так швидко, що вона навіть не встигла ворухнутися. Він завжди пам’ятав, наскільки повільною та м’якою вона була, наскільки вразливою, як легко він міг завдати їй болю чи зламати її, — і сама думка про те, що їй можуть загрожувати його вороги, інші Зеленокості, змушувала його боятися так, як за своє життя він ніколи не боявся.

— «Горяни» готові на все. Наймають звичайних крадіїв, відправляють кам’яноокого баришувати нефритом на території Безгірного клану — готовий припустити, що далі вони почнуть посилати проти нас дітей. Але я такого не робитиму. Я не відправлю кам’янооких на війну між Зеленокостими. Я ніколи тебе так не використаю. І ніщо моєї думки не змінить. Це ясно? — він труснув її.

— Так, — покірливо промовила Вень.

Хіло пом’якшав і знову обійняв її, зітхаючи.

— Я тут подумав, може, ти занудьгувала на своїй роботі. — Вень працювала секретаркою в юридичному бюро. — Ти надто розумна для такого діла. Як ми одружимося, зможеш звільнитися й робити що захочеш. Хочеш повернутися до навчання? То й зможеш. Чи, може, захочеш започаткувати власну справу — дизайн інтер’єрів або щось таке? У тебе це точно добре вийде. Можемо про це подумати.

— Так, — сказала Вень. — Ми про це ще подумаємо. Пізніше.

Ясна річ, якщо Вень поговорить з кимось у конторі Синоптика, то зможе вибрати з кількох гарних варіантів. Ліхтарники клану мали зв’язки з будь-якою галуззю. А втім, звертатися до Дожу він не збирався. Можна зачекати, доки Лань посуне старого збоченця, а тоді — потеревенити з кимось типу Хамі Тумашоня.

Також треба ще раз поговорити з Шае. Він уже кілька тижнів її не бачив. Як на людину, що відкрито висловлює свої емоції, Хіло доволі довго тихцем снував гіркуваті підозри, що він любить членів своєї родини більше, ніж вони люблять його, і найясніше це почуття проявлялося, коли йшлося про сестру. Чому Шае така холодна? Це дошкуляло Хіло дужче, ніж він виказував. Чи вона повернулась до Кеконю лише для того, щоб решта її пожаліли? Щоб покарати їх відмовою з ними спілкуватися? Зі всього видно було, що в неї якісь проблеми із самооцінкою, — на це натякало те, що вона й надалі відмовлялася від нефриту, і це вже набуло форми нездорової спокути. Він був подумав, що, може, надто суворо з нею повівся, казав надто болючі слова (наче вона їх не казала) і доклався до того, чому вона втекла до Еспенії. Та Хіло був готовий про все забути. Тепер вони обоє дорослі люди. Вони Каули, вони мають обов’язки. Якщо вони хочуть зберегти міць Безгірного клану — їм трьом треба триматися разом. Часом йому здавалося, що тільки він це ясно розуміє. Якщо він знову поговорить із Шае, якщо Лань перестане поводитися із сестрою, наче вона мала дитина, й підтримає його, можливо, Хіло зможе переконати Шае у своїй щирості й вона перестане отак наполегливо триматися осторонь.

Та з Ланем він тепер бачився нечасто. Вони не раз розмовляли телефоном, але коротко й по ділу — про те, що сталося і що треба зробити. Хіло проінструктував своїх Кулаків, щоб ті вбивали кожного гангстера, якого спіймають на крадіжках у Доках. В інших районах він посилив клановий захист. Підвищив Ійнь, Обу та кількох інших старших Пальців до Кулаків і перерозподілив зони, щоб ефективніше охороняти найцінніші райони та ділянки Безгірного клану. Він проходжав містом і особисто навідував та підбадьорював Ліхтарників. «Тримайте мечі-місяці напоготові», — казав він своїм воїнам. Якщо з’явиться нагода — вони дістануть нефрит «горян». Його шпигуни зібрали якомога більше інформації про організацію Ґоньтової справи: скількома Кулаками та Пальцями він командує, де їх можна знайти, хто з них небезпечніший і носить більше нефриту.

Вивчаючи список, Хіло зрозумів, що кількісно обидва клани були більш чи менш рівними, але становище Безгірного вигідним не назвеш. Ключові ділянки кланових територій межували з контрольованими ворогом районами і на півночі, і на півдні. За кілька останніх років «горяни» знищили два менші клани, і їхні Зеленокості в середньому мали більше бойового досвіду. Хіло потребував більше воїнів. Наступної весни Академію Каула Ду завершить величенька група нових Зеленокостих, зокрема його кузен Аньдень, але до того, засмучено міркував Хіло, треба якось викручуватися.

Теоретично, отой двобій до чистого клинка, що стався на Фабриці між Ланем та Ґамом Обенем, мусив би забезпечити мир, але, по правді, він хіба що дав обом сторонам можливість перегрупуватися та зважити наступні кроки. Хай навіть офіційно клани війни не оголошували, Хіло був певен, що невдовзі нинішні напади й метушня перетворяться на кровопролиття. А ще Хіло не сумнівався, що «горян» не віднадить лише один невдалий замах на його життя. Тепер він зрідка бував удома й тому мусив завжди лишатися насторожі. Часом, після довгої ночі, він паркувався в затінку, що здавався йому безпечним, витягувався на задньому сидінні «дукеси» та дрімав, поки Кень пильнував його сон.

Нині бути Рогом — це вже точно забагато справ і стресу.

РОЗДІЛ 26

ВІЙСЬКОВІ МАНЕВРИ

У видовженій залі для нарад, що в конторі на Корабельній вулиці, були зайняті всі місця. З десяток Ліхтарників Безгірного клану — президенти й директори деяких з найбільших компаній Кеконю — прийшли почути, що скаже сам Стовп, і розпитати його про заходи захисту й безпеки їхньої комерційної діяльності. Суперечки щодо території та бізнесу були справою звичною. А от наближення відкритої війни між двома найбільшими кланами країни — випадок безпрецедентний, і ділків це неабияк гнітило.

— А ті проєкти, які вже отримали гарантії підтримки з боку клану, можна буде продовжувати за розкладом та згідно з планами? — спитав забудовник, у якому Лань упізнав одного з тих, з ким зустрічався на День човнів.

Дожу закивав продовгуватою головою:

— Усі ініціативи, які наразі схвалив і фінансово забезпечив клан, підтримуватимуть і надалі.

— Чи захистять покращені заходи безпеки нашу власність? — спитав Ліхтарник, що володів кількома торговельними закладами в Пахві.

— Ріг працює над тим, щоб упевнитися, що територія клану добре захищена, — сказав Лань. — Пріоритет буде надано районам, які піддаються найвищому рівню загрози.

— Чи існує ймовірність, що «горяни» заважатимуть комерційній діяльності? Вони контролюють чималу частку вантажних перевезень. Чи не збираються вони стати на заваді та створити проблеми з постачанням товарів? — спитав торговець імпортними меблями.