Фонда Ли – Нефритове місто (страница 33)
Вони зупинилися на платній парковці неподалік від аркади «СуперПотіха». Від нежитю Кеня розбирав головний біль, він сякався в промоклий носовичок. Ще в підліткові роки старшому Майку роздробили вилицю, й відтоді ті дні, коли в Дзаньлуні зростали вологість і рівень забруднення повітря, минали для нього непросто.
— Залишайся в машині, — сказав йому Хіло. — Ми з Тажем ненадовго.
Кень радо погодився, увімкнув радіо й підпалив сигарету, а Хіло з Тажем рушили тротуаром до «СуперПотіхи». Те, що Кень лишився в автівці, врятувало Рогу життя. Коли Хіло з Тажем перейшли вулицю, звідкись вигулькнули двоє чоловіків, що гнали на мотоциклах. Щойно вони з ревом промчали повз «дукесу» — Кень миттю зрозумів, до чого все йде. Він застережливо закричав і наліг на клаксон «дукеси». І саме цей інстинктивний спалах тривоги Кеня, а не гудок автівки, першим сягнув Хіло — за якусь частку секунди до того, як Чуття повідомило йому про вбивчі наміри нападників, і ось вони дістали стволи й відкрили вогонь.
Одна куля розірвала піджак Хіло на плечі, інша — просвистіла повз вухо. Він припав до землі й виставив перед собою стіну Відхилення, що розкидала постріли обабіч нього. Кулі попрошивали дверцята автівок, поврізалися у стіни навколишніх будівель. Навколо здійнявся крик — люди кинулися врозтіч, штовхалися, відпихували одне одного, щоб якнайшвидше забратися геть. Та привітальний салют із пістолетів був тільки початком, він просто мав збити з пантелику. Обидва нападники з Легкістю зістрибнули з мотоциклів, а Єнь Йо та Чонь Даал виринули з припаркованої автівки, де чатували.
Хіло підвівся, тримаючи ніж-кіготь напохваті. Водночас із викидом адреналіну він відчув, як здіймається нефритова енергія. Двоє чоловіків полетіли просто на нього, мечі-місяці розітнули повітря страхітливими дугами. Хіло ковзнув убік, вгатив схрещеними зап’ястками по піднятій руці одного з них і рубонув ту руку ножем. Відкинув клинок противника вбік, розвернувся, й чоловік, не погасивши інерції, полетів сторчголов, а Хіло тим часом черконув ножем по його ліктю, розтинаючи сухожилля.
Меч іншого хвисько поцілив Хіло в торс. Той ледь устиг сфокусувати Гарт. Спробував відхилити ріжучий удар, білий метал по всій довжині леза вигнувся від неймовірного тиску й усе-таки з огидною повільністю лишив довгий поріз упоперек живота Хіло — Сила нападника стикнулась із захистом Хіло і проломила його. Хіло перехопив погляд убивці. І впізнав його — Ґам Обень. Другий Кулак Ґоньта Аша.
Хіло ледь уникнув того, щоб його випатрали просто на місці. Загарчавши від зусилля, він спромігся задіяти Легкість і відстрибнути назад, на дах припаркованої автівки. Ґам вивільнив потужну хвилю Відхилення й збив Хіло з ніг, коли той приземлився, — тож на дах Хіло упав плиском. Підборіддя вперіщилось по металевій поверхні, зір поплив. Він почув, як від болю та люті волає Майк Таж.
«Дукеса пріза», за кермом якої сидів Майк Кень, промчала вулицею, як носоріг. Вона підрізала один з мотоциклів, і той закрутився на дорозі, а тоді врізалась у Чоня Даала. Ґам ледь устиг відстрибнути вбік, коли хлопець перелетів через сріблясту ґратку радіатора і відрикошетив від капота. Загартоване тіло Чоня розтрощило вітрове скло, здійнялося в повітря й полетіло на тротуар, бо Кень різко вдарив по гальмах. Старший Майк із ревом вибрався з водійського сидіння.
Хіло перекотився, упав на землю й хутко підвівся. Він кинувся до Ґама, та не встиг дотягнутися, як інший боєць «горян», той, кому він полоснув лікоть ножем, з рішучим ревом врізався в Хіло й завалив його на землю. Коли вони обидва впали на асфальт, Хіло заборсався і спромігся охопити тулуб чоловіка руками. Той крутився у хваті Хіло, його нефритова аура шалено кололася, та Хіло зібрав стільки нефритової сили, скільки зміг, і різко штовхнув уперед долоню, направляючи ту силу в серце противника. Гарт нападника прогнувся, немов бальсова деревина, серце його стиснулось і розірвалося.
По Хіло міцно вгатила енергетична віддача від смерті Зеленокостого. Життєва сила чоловіка з вибуховою потужністю вирвалася з тіла, що її обмежувало. Натиск підсиленої нефритом енергії вразив Хіло дужче, ніж якби йому гупнули по голові тараном. Він заточився, якусь мить йому ледь вдавалося вдихнути, а в роті зринув гіркувато-гострий металевий присмак. І тільки те, що він на це очікував, допомогло йому не втратити свідомість. Він різко відсунувся від тіла, поки мізки не перетворилися на яєчню. Із зусиллям звівся на ноги й, досі міцно стискаючи ножа, глянув, кого вбивати наступним. Та натомість побачив, що Єнь Йо вже лежить мертвим на дорозі — брати Майки його дістали. А Ґам і Чонь, який дивом пережив рикошет від капота «дукеси», втекли.
Від початку нападу минуло лише дві хвилини.
Таж спирався на перекручену ґратку радіатора — перехилився вперед, тримаючись за бік. Він спіймав кілька куль із тих розвіяних пострілів, що призначалися Хіло. Сорочка в нього просякла кров’ю. Кень затягнув молодшого брата на заднє сидіння «дукеси». Хіло бачив, як він затискає рану обома руками, направляючи власну енергію в Тажа, але він — не лікар, тож міг лише сповільнити кровотечу, не спинити її.
Здійнялася крижана лють і застелила зір Хіло білим туманом. Вона зміцнила його тіло й голос, коли він тицьнув пальцем в юрбу наляканих перехожих, що напакувалися в одвірки та за автівками, як сардини в банки.
— Ти, — обрав він власника газетного кіоску. — Ти. І ти.
Він вказав на ще двох людей: жінку, що притискала сумочку до грудей, та швейцара нічного клубу.
— Ходіть сюди!
Вони пополотніли — було видно, що ці люди радо втекли б, але не підкоритися наказу, який бринів у голосі Хіло, не насмілились. Швейцар знервовано ступив кілька кроків уперед, а інші двоє вже не мали вибору й подалися за ним. Хіло почергово подивився на кожного, переконуючись, що вони знають, хто він такий, зрозуміли, що він побачив їх, запам’ятав і звертається саме до них.
— Пройдіться вулицею, повідомте всім і скажіть їм, щоб розповіли іншим, — Хіло підвищив голос, щоб почули всі навколо. — Кожен, хто видасть мені, де саме ті двоє, що втекли цієї ночі, вважатиметься другом Безгірного клану й моїм особисто. Усі, хто допоможе їм або переховуватиме їх, — вороги мені й моєму клану, — він вказав на одного з мерців, що лежав на вулиці, потім на іншого: —
Хіло хутко взявся до діла. Тажа просто зараз треба відвезти до лікарні, але Зеленокостий має право на нефрит убитих ворогів й ніколи не залишає його на поталу крадіям. З тіла першого він зняв три нефритові каблучки, браслет та круглий медальйон. З другого забрав ремінь, два гвіздки з брови та годинник із нефритовим корпусом. Щоб зняти каблучки та гвіздки, довелося грубо понадрізати плоть. Також він позбирав оздоблену нефритовими руків’ями зброю, що попадала на землю: два мечі-місяці й ніж-кіготь. Хіло підбіг до «дукеси», рвучко відчинив дверцята і кинув ножі та клинки на переднє пасажирське сидіння.
— Ключі, — наказав він.
Кень сунув руку в кишеню й кинув йому ключі. Хіло стер кров із зубчиків рукавом сорочки й запустив двигун. Таж низько стогнав на задньому сидінні. Автівка ринула вперед, розплескуючи потрощене вітрове скло панеллю приладів. Хіло крутнув кермо і натиснув на газ.
РОЗДІЛ 19
ВІЙСЬКОВА НАРАДА
Перевалило за північ, і в Кеконській скарбниці лишились хіба двійко нічних охоронців у вестибюлі та дві прибиральниці, що пересувалися відділом записів від відсіку до відсіку, спорожнюючи сміттєві кошики, пилососячи підлогу та перемовляючись наспівним і протяжним абукейським діалектом. А втім, поруч із Шае вони старанно стишували голоси, щоб не заважати їй працювати. Будівлю зачинили ще кілька годин тому, й лише ім’я Каул, а ще лист у кишені Шае — той самий, написаний рукою Ланя та проштампований гербом клану, — дозволили їй залишатися за вільним столом скільки треба, а впродовж кількох останніх днів треба було до глупої ночі.
Шае відклала ручку й калькулятор та відкинулась назад, потираючи очі, що боліли від багатогодинного вивчення цифр під неприємним сяйвом ламп денного світла. Вона раптом усвідомила, що лишилась практично наодинці з найбільшою кількістю зібраного в одному місці нефриту на світі. Кількома поверхами нижче, під товстелезними шарами бетону — вкриті свинцем сховища видобутого нефриту, обробленого шматками найрізноманітнішого розміру від коштовних камінчиків на один грам і до брил вагою з тонну. Хоча в підвалах будівлі ховалися запаси нефриту, що складали солідну частину національного багатства, Кеконську скарбницю охороняли не аж так старанно, як можна було б очікувати. Але не лише тому, що той, хто насмілиться вкрасти щось звідси, отримає смертний вирок від кожного клану Зеленої Кістки. А ще й через те, що по-справжньому вигадливі системи безпеки стежили, щоб того, хто вломиться до сховищ, зачинило всередині. Опинившись у повному нефриту сховищі, людина спочатку повільно й болісно божеволіла, а потім помирала. Якщо тільки не мала абсолютного імунітету до цього каменю.
І все ж таки