Фонда Ли – Нефритове місто (страница 32)
Юньні спустилася до його талії. Плеснула теплої олійки на долоні та передпліччя й провела руками вздовж його тіла. Торкнулася його між ногами. Лань не помітив, якої саме миті вона позбулася сукні, але відчув, як його спини торкаються оголені груди, як шкірою ковзає її довге волосся, поки Юньні повільно й чуттєво прослизає угору-вниз його тілом.
Коли вона перевернула його горілиць, стала над ним навкарачки і її оголений живіт та промежина опинилися над його обличчям, усі тривоги нарешті полишили Ланеві думки. Він підвів голову, упиваючись її ароматом, поки вона розминала елегантними пальцями арфістки його груди, живіт, таз і внутрішній бік стегон. Його неабияк вражало, наскільки вона обдарована вміннями. На якусь мить подумав про Ейні, страшенно за нею засумував, але то було мимолітне почуття, настільки знайоме, що вже встигло потьмяніти. Збудження відступило лише на мить і одразу повернулося, щойно руки та рот Юньні взялися до захопливо-майстерного служіння, і коли Лань відчув, що оргазм наближається, то попросив її лягти на ліжко. Юньні застогнала, зітхнула та прошепотіла:
— О, так, я хочу отак, — і схопилася за його стегна, щойно він у неї увійшов.
Кінчив він швидше, ніж сам очікував, осів униз, і всі тривоги покинули його, коли він скотився з дівчини й занурився у м’який матрац.
Юньні принесла теплий вологий рушник, протерла його обличчя, шию та груди.
— Можеш лишатися скільки хочеш, — ніжно проспівала вона.
Лань знав, що це неправда, але з усієї брехні, з якою йому доводилось мати справу, слова Юньні — найбезневинніші, і проковтнути їх було найлегше. Йому було приємно бачити, що вона начебто теж отримувала задоволення від проведеного разом часу. І навіть якщо вона майстерно вдавала, він однаково це цінував. Коли кімната почала розчинятися, а Лань — поринати у дрімоту, він за звичкою торкнувся нефритових намистин.
У Двері постукали. Лань не був певен, що правильно розчув, — ніхто й ніколи його тут не турбував. Юньні несхвально насупилась і потягнулась по халат, щоби прикритися. Вона підвелася й пішла до дверей, та Лань її спинив.
— Хто там? — гукнув він.
— Кауле-дзень, — долинув крізь двері голос пані Суґо, високий та повний побоювань. — Будь ласка, пробачте, що турбую. За звичних обставин я б
Лань підвівся з ліжка й натягнув штани.
— Лишайся тут, — сказав він Юньні.
Пішов до сейфа й увів комбінацію двічі, перш ніж замок нарешті відчинився. Він надів пасок і нефритові наручні та схопився обома руками за край комода, коли його накрила хвиля енергії, що обійняла тіло. Усе навколо попливло, а відтак загострилось: у голові вибухали звуки, зорові образи, відчуття. Він глибоко вдихнув, звикаючи, потім випростався. Знову глянув на себе у дзеркало — сорочки нема, але кожен нефритовий камінчик на своєму місці. Підійшов до дверей, прочинив їх.
Пополотніла пані Суґо позадкувала, звільняючи йому шлях. За нею стояв задиханий і розлючений Майк Кень, чий світло-брунатний піджак забризкало чужою кров’ю.
— «Горяни» пішли на це, — видихнув він. — Вони шепнули ім’я Хіло.
ІНТЕРЛЮДІЯ ПЕРША
НЕБО І ЗЕМЛЯ
Учення божистів проголошує, що дуже давно на Небі, в дивовижних нефритових палацах, жило багато-пребагато богів, які були одне одному родичами. І, як то заведено у великих родинах, боги чимало сварилися, та здебільшого їхні безсмертні життя минали щасливо. Хоча після того як у них народилися діти, а в тих дітей — свої діти, вільного місця на Небі стало так мало, що жилося там уже не надто зручно. Тому боги збудували другий дім за подобою першого й назвали його Землею.
Спочатку Земля була така ж прекрасна, як і Небо, на ній не бракувало безкраїх морів, високих гір, густих лісів та чудесних рослин і тварин. Але, на превеликий жаль, численні діти богів виросли розпещеними й узялися чубитися за Землю, коли та ще й готова не була. Кілька накинули оком на один і той самий океан, інші пересварилися, хто забере собі найвищий гірський хребет чи найбільший континент.
І врешті-решт ці сварки стали такими частими й такими нестерпними, що божественні батьки розлютилися.
— Ми збудували для вас бездоганний дім, і отак ви нам віддячили — зіпсували його дріб’язковістю, жадібністю, заздрощами, брат пішов проти брата, сестра проти сестри. Що ж, ви отримаєте Землю, але дорогою ціною, бо більше ми вам нічого не дамо.
І батьки позбавили своїх дітей божественних сил, перетворили їх на дрібних, слабких і беззахисних створінь та прогнали з Неба.
Ятто, Отець всього сущого, розтрощив на друзки перший і тільки наполовину збудований нефритовий палац на Землі й поховав його рештки на вкритому горами острові.
Та боги все ж були батьками — вони не могли опиратися спокусі назирати за своїми нещасними далекими дітьми. Деякі — наприклад, Тана-Місяць та Поя, богиня землеробства — пожаліли своїх нащадків і трималися поблизу, допомагаючи їм: освітлювали шлях крізь ніч чи забезпечували їжу. Інші — як-от бог тайфунів Йофо чи Саґі-Пошесть — відмовились перемінити гнів на милість і, якщо їх не вгамувати, часом спускалися з Неба, щоб нагадати людству про давні образи.
Джерелом усіх земних конфліктів, стверджували філософи-божисти, була ота прадавня образа, якої діти завдали своїм батькам та одні брати і сестри — іншим. Отож увесь прогрес, усі людські чесноти є спробою здобути прощення своїх родичів і повернутися — духовно й фізично — до божественності, що дрімає в людях, які вповні її так і не забули.
РОЗДІЛ 18
ШЕПНУТИ ІМ’Я
Цієї ж ночі, трохи раніше, пролунав переляканий дзвінок від пана Пака, який разом із дружиною вже дванадцять років керував бакалійною крамничкою в Пахві.
— Треба йти, — сказав Хіло до Вень, поклавши слухавку.
Його страшенно дратувало, що вона відмовлялася виселитися з тісної квартирки в Папаї та з’їхатися з ним у резиденції Рога в маєтку Каулів, доки вони не одружені.
— Але ж мені слід спитати, як годиться, дозволу в Ланя, а тоді треба планувати весілля, й це кілька місяців забере, — сперечався він. — Стосунки між кланами погіршуються. Я надто часто до тебе приїжджаю, це для тебе небезпечно.
Лише одна вулиця відділяла будинок Вень від Грошомийки, де нещодавно відбувся сплеск насильства. Хай це територія Безгірного клану, та Хіло не збирався ризикувати безпекою Вень. Від «горян» цілком можна чекати спроб обійти принципи айшо і влаштувати «нещасний випадок», якщо вони знатимуть, що це зможе його спровокувати.
— Якщо ти не будеш поводитись по-розумному, мені доведеться поставити тут Пальців тебе стерегти, а це значить, що я не зможу задіяти тих Пальців деінде. А той будинок безпечний. Ще й більший. Ти зможеш усе там причепурити, в тебе це добре виходить. Тобі там сподобається.
Вень схрестила руки на грудях і незворушно дивилась на нього.
— Я не дам твоїй родині ще одного приводу дивитися на мене згори вниз. Разом будемо жити, коли одружимось, не раніше. І взагалі, у мене є пістолет, і я знаю, як ним користуватися. Я не хочу ставати тягарем. Можу сама про себе подбати.
— Пістолет, — Хіло неприємно засміявся. — І це має мене втішити? Мої вороги — Зеленокості. А ти — кам’яноока.
— Дякую, що нагадав, — холодно промовила вона.
Там, на вулиці, Кень натиснув на клаксон «дукеси», і Хіло загарчав:
— Потім про це поговоримо.
Коли вони з братами Майками під’їхали до бакалійної крамнички, то побачили, що пан Пак сидить на тротуарі, тримаючись руками за голову, а пані Пак зі сльозами замітає всередині скло. Двоє молодиків з нефритовими стрижнями у бровах порозбивали вікна, зламали неонову вивіску над дверима й перекинули кілька полиць із товаром — покарання за те, що сімейна пара не платила внески «горянам». Хіло сердито роззирався безладом, настрій у нього стрімко псувався. З крамнички нічого не вкрали, але такі прикрі випадки обходились Безгірному клану дуже дорого: і річ не лише в тому, щоб подбати про пошкоджене, а й у настроях Ліхтарників району.
— Я не можу платити внески двом кланам, — простогнав пан Пак.
— Ми потурбуємося, — сказав Хіло. — Такого більше не станеться.
Пізніше виникли запитання, чи не завербували Паків «горяни» і чи не мали вони стосунку до цього клану. Коли пан Пак дізнався, про що йдеться, він відрізав собі вухо, аби довести свою невинуватість, і поклався на милість Каула Ланя. І будинок, і крамничку подружжя обшукали, від підозр звільнили, та минуло два місяці — і Паки зачинили крамничку й виїхали з Пахви назавжди.
Однак цієї ночі Хіло відправив своїх Пальців порозпитувати, доки не з’ясував, що двома чоловіками, які розгромили крамничку, були Єнь Йо та Чонь Даал, а знайти їх можна в цілодобовій гральній аркаді на залюдненому торговому бульварі в Пахві. Коли йшлося про дрібніші переступи, Хіло зазвичай посилав розібратися когось із Кулаків та кількох Пальців, але він до нудоти втомився від Ланевих заборон та всієї цієї лайняної ситуації в Пахві. Люди мали знати, що «безгірники» міцно тримають цей район і заїдатися з ними не варто. Пахва — жива, галаслива, барвиста — була одним із найцінніших районів Дзаньлуня. Удень вона вабила туристів та покупців, а вночі вулиці заполоняли як біржові брокери, так і докери, що розважалися, відвідуючи міріади ресторанчиків, гральних притонів, барів, стрипклубів та театрів. Безгірний клан просто не міг дозволити, щоб їхні позиції в районі похитнулися. Хіло вирішив, що мусить особисто відреагувати на цю образу. Стовп наказав йому нікого не вбивати, але ж це не значить, що він не може провчити когось на людях.