Фонда Ли – Нефритове місто (страница 30)
— Я хотіла би побачити рахунки за останні два роки.
— НАК має всі ці документи, — сказав управитель. — Ви можете отримати копії в Дзаньлуні, в персоналу Синоптика. Усе, що маємо ми, — базові звіти про витрати…
— Будь ласка, покажіть їх мені, — мовила Шае.
Чоловік неохоче провів її до кімнати з телевізором. Відчинив комірчину, увімкнув одну-єдину лампочку без абажура. Комірчину заповнювали стоси картонних коробок з документами, впорядкованими за датами, що їх надписали жирним чорним маркером. Управитель зняв з розкладного стола телевізор і рукою змахнув шар пилюки. На поверхні лишилися вологі розводи.
— Можете сісти за цей стіл, — запропонував він, явно незадоволений тим, що вона заважає йому просто вмоститись назад й далі дивитися рілейбол.
— Дякую, — промовила Шае. — Чи не могли б ви, будь ласка, сказати водію моєї вантажівки, що треба зачекати? Мені може знадобитися кілька годин. А у вас є копіювальний апарат?
Чоловік показав їй, де стоїть копір, і залишив її саму. Шае чула, як він гучно тупотів неподалік, а тоді увімкнув у сусідній кімнаті радіо. Вона розшукала коробку з найсвіжішою датою, витягнула з комірчинки, поставила на столик і відкрила. Дістала звідти верхню товсту теку й сіла. Щоденні звіти про видобуток. Вона прогорнула свій блокнот до вільної сторінки, всілася зручніше й поринула в читання. Це забере трохи часу.
Досить дивно було вивчати видобуток нефриту з такої аналітично-відстороненої точки зору. Коли переглядаєш нудні теки, нефритова копальня справляє враження цілком звичайного виробництва: вкладене й вироблене, доходи й витрати. Серед документів — бухгалтерська звітність, накладні та заявки на постачання. І це, щиро кажучи, нічим не відрізнялось від будь-якої справи, де люди щось виробляють та продають. Абукейський фольклор пов’язував нефрит із Праматір’ю та сотворенням світу. Божисти вірили, що це священний дар богів — путь до спасіння людства. Деякі іноземні релігії стверджували, що нефрит — втілене зло й походить від диявола. Саме таке потрактування наполегливо насаджували в десятиліття свого правління шотарці. З нефритом було пов’язано стільки міфів та почуттів, стільки таємниць і влади, а ти ба — і він може бути нудним. Щось таке, що треба викопати, обробити, перевезти, вирізьбити, відполірувати, продати й отримати прибуток.
Шае скопіювала сторінки, що здалися важливими, і взялася за наступну теку. Списки працівників. Вона гортала документи й не могла збагнути, що ж саме там вишукує. Лань казав перевірити роботу копальні, але не уточнив, що саме, на його думку, може бути не так. Списки персоналу свідчили про те, що зарплати в людей зростали. Плинність кадрів була невисокою, з документів видно, що сталося кілька поранень і що найняли кількох нових працівників. Усе здавалося дуже звичайним. У деяких звітах траплялися незнайомі їй технічні терміни, акроніми та абревіатури, але вона мала достатнє уявлення про роботу кеконських копалень, щоб зрозуміти основне. Упродовж двох останніх років навчання в академії з нею займався Юнь Дожу, бо тоді у клані сподівались, що вона отримає високу посаду в діловому крилі «безгірників» — і, можливо, колись перейме в Дожу пост Синоптика.
На відміну від братів, Шае не мала в Академії Каула Ду багато друзів. Серед інших учениць чи не найближчі стосунки у неї склалися із Бань Паядешань — обдарованою, але сором’язливою донькою не надто впливового Ліхтарника. За кілька років до того мати Паї померла від хвороби, й Шае часто запрошувала подругу до будинку Каулів. Одного разу Шае щось шукала, вона навіть не пригадувала, що саме, й натрапила у столі Дожу на товстий коричневий конверт із фотографіями. Красуня Пая — в самій білизні, рачки в собачому нашийнику, ноги розсунуті, обличчя бліде й нещасне, очі вологі.
Коли Шае сказала їй більше не приходити до їхнього будинку, подруга розплакалась від сорому та жалюгідної полегші. Пая молила Шае зрозуміти: вона не така дівчина, вона не хотіла цього робити, але Дожу-дзень так помагав батьковій справі, то що вона могла сказати чи вдіяти?
Шае сповістила дідуся, що більше не буде відвідувати уроки Дожу. Усьому, що треба знати про клановий бізнес, вона навчиться в когось зі старших Таланників — наприклад, у Хамі Тумашоня, але більше не хоче мати чогось спільного із Синоптиком. «Поводься розсудливіше, Шае-се, — відповів їй дідусь. — Кожен чоловік має свої слабкості. Ти ж не знаєш, що вони робили із Дожу-дзень під час війни. До
За ті роки, що минули, ненависть Шае до Юня Дожупоня так і не вистигла. Через нього вона втратила не лише подругу, а й те неймовірне захоплення, що в неї викликав дідусь.
Шае покопирсалася в рюкзаку, шукаючи бляшанку з обідом — цибулеві булочки, дрібно нашинковані овочі й мариноване яйце з кухні готелю, в якому вона ночувала напередодні, — та пляшку води. Поїла, не відволікаючись від вивчення документів. Управитель копальні зазирнув до кімнати й спитав, як у неї справи, Шае сказала, що все гаразд. Вона збагнула, як саме організовані документи, й успішно знаходила та копіювала щомісячні фінансові зведення, щоб уважніше прочитати їх потім та порівняти з річними звітами НАК. Вона збиралася винайняти кімнату в Пулі — тоді зможе повернутися в гори, якщо раптом виникне потреба. І навіть якщо вона не знайде нічого особливо цікавого, щоб відзвітувати Ланеві, то можна ставитись до цієї поїздки як до поєднання корисного з приємним — і попрацює, і встигне відпочити в горах перед тим, як братися за справжній пошук роботи. Вона, щонайменше, дізнається, як працюють копальні, і якщо вийде порадити Ланю, як удосконалити видобуток, — можна вважати, що вона скористалася своєю освітою за призначенням. Шае підняла кришку наступної коробки й відкрила наступну теку. Заявки на обладнання.
Минулого року копальня кілька разів серйозно вкладалася в обладнання: бури з алмазними свердлами, потужні гідравлічні розширювачі, більші вантажівки — майже все це призначалося для нових чи розширених ділянок. Шае це здалося кепським плануванням: усі капітальні витрати — впродовж одного року. Вона задумалася, чи не тиснула контора Синоптика на НАК, щоб там здійснили нормальну інвестиційну оцінку. Записала у блокноті: «Інвестиційний бюджет?» — а тоді взялася за наступну цікаву їй теку, щоб перевірити фінансові звіти. Найсильніше на зростання операційних витрат вплинули першорічні амортизаційні відрахування за нове обладнання. Порівняно з минулим роком, видобуток збільшився на п’ятнадцять відсотків, але на доходах це ще не відбилося. Можливо, НАК притримує «додатковий» нефрит на складах? Картель дуже жорстко контролював розподіл нефриту між школами Зеленої Кістки, храмами та іншими ліцензованими споживачами серед військових та у сфері охорони здоров’я, а також те, скільки нефриту можна продати — переважно уряду Еспенії. Решту тримали під замком у величезному сховищі національного масштабу, що розмістилося під будівлею Кеконської скарбниці.
Шае ще раз ковзнула поглядом по списку замовленого обладнання. Її увагу привернув підпис внизу сторінки. Він відрізнявся від усіх попередніх на документах із цих тек. Вона на секундочку придивилась уважніше й нарешті зрозуміла, щó це за ім’я: Ґоньт Ашеньту. Ріг Гірського клану.
Чому це запити на постачання обладнання для копалень підписує очільник бойового крила Айтів? Хай навіть Зеленокості були мажоритарними акціонерами HAK, самими копальнями керувала Держава, а не клани безпосередньо. Річний бюджет на витрати копалень схвалює рада директорів НАК, тож таку форму мала би підписати людина, яка або є членом ради, або звітує перед нею, — Дожу, чи Рі Тужа, Синоптик Гірського клану, чи хтось із їхніх прямих підлеглих. Що ж має означати підпис Ґоньта на цій сторінці та деяких інших?
Шае скопіювала всі потрібні сторінки й обережно поклала до рюкзака. Склала теки, прибрала коробку до комірчини й вийшла з кімнати. Залишатися на ніч у Пулі вона таки не буде. Попереду довгий шлях до міста, і краще розпочати його якнайшвидше.
РОЗДІЛ 17
НІЧ У «РАЙСЬКОМУ БУЗКУ»
Куртизанка мала дійсно унікальний голос: він сягав був оперних висот і чистоти, аж тут — набував спокусливої пристрасності. Вона грала на тунській арфі та співала, заплющивши очі, граційно похитуючи в такт мелодії головою, від чого колихалися хвилі темного волосся. Лань, що зручно влаштувався на м’яких подушках, дозволив напрузі полишити його плечі й зосередився на музиці. У пишно вмебльованій кімнаті він був сам-один — ішлося про приватний виступ. Пісня оповідала про мандрівника, що загубився і сумує за рідним островом. Тут усім вистачало такту, щоб не співати йому про любов чи розбите серце.
Лань звик виїжджати в супроводі одного-двох тілоохоронців, але до чоловічого клубу «Райський бузок» він прийшов сам. Йому хотілось порадіти життю без того, аби за ним тягався хвостом хтось із представників клану. Тут він не хотів думати про те, як це — бути Стовпом. Пані Суґо, Ліхтарниця, що володіла «Бузком», високо це цінувала, й він міг покластись і на її стриманість, і на прекрасний смак. Та й ніщо не могло його тут потурбувати — усі знали, що до цього закладу вчащають «безгірники», і треба було мати суїцидальні нахили, щоб зчинити тут рейвах — навіть якщо у гральній залі внизу щось пішло не так.