Фонда Ли – Нефритове місто (страница 27)

— Це потрібно для захисту країни, — твердо промовив Лань. — НАК створили після війни, керуючись логічним припущенням, що саме Зеленокості мають відповідати за експорт нефриту. Тоді вважалося природним, що всі клани будуть зацікавлені у співробітництві, коли йдеться про обмеження та захист поставок нефриту. Та це було до того, як винайшли СВ-1, до того, як збільшилися прибутки від експорту, та до… певних змін у керівництві основних кланів.

Сонь спитав прямо:

— Ви вважаєте, що «горяни» хочуть перебрати владу над НАК?

— Я вважаю, що в інтересах держави позбавити їх цієї спокуси.

— В інтересах держави чи Безгірного клану?

У відповіді Ланя вчувався докір:

— Я не шукаю переваг для Безгірного клану. Будь-який закон Ради стосовно НАК поширюватиметься на мій клан так само, як і на клан Айт Мадаші.

Він нахилився вперед і сперся ліктями на стіл Соня. Від цього руху короткі рукави Ланевої сорочки підсмикнулися вгору, й голова кинув короткий погляд на інкрустовані нефритом браслети, що зблиснули на передпліччях Ланя.

— Нефрит — національне надбання, його не може контролювати одна людина чи й група людей. Ідеться про потребу в балансі сил.

Голова Ради Сонь почухав щоку й задумливо промовив:

— Ухвалити закон, що завадив би будь-яким хитрощам, непросто. Зацікавлена сторона зможе обійти його через дочірні компанії або за допомогою посередників і так отримати контрольний пакет.

— Я певен, що в уряді не бракує розумних людей, які зможуть вирішити цю проблему.

Лань промовив це не таким напруженим тоном, бо збагнув, що вони перейшли від «якщо» до «як саме».

— Можна закласти механізм автоматичного перерозподілу акцій між основними акціонерами, якщо один клан та афілійовані акціонери сягнуть порога в сорок п’ять відсотків. Або додати пункт про те, що НАК підлягатиме націоналізації, якщо опиниться під контролем одного клану. Не думаю, що доведеться вдаватися до таких екстремальних кроків, — додав Лань, коли побачив недовірливий вираз обличчя Соня. — Але це віднадить будь-який клан від ідеї захопити контроль над національним видобутком нефриту, знищивши своїх суперників.

Сонь гучно видихнув крізь ніс і потарабанив пальцями-сосисками по столу.

— Закони не пишуть і не запроваджують одним чарівним словом чи за моїм власним побажанням, ясна річ, — посміхнувся він. — Закон має пройти через Князівську Раду, для цього нам знадобиться підтримка всіх її членів, що мають стосунок до Безгірного клану, і майже всіх незалежних представників.

— Тоді добре, — промовив Лань із такою ж багатозначною посмішкою, — що я прийшов одразу до людини, чиї дружні стосунки з кланом такі давні й міцні. До чоловіка, якому не бракує впливу, щоби втілити ці плани в життя.

Голова гмикнув та відмахнувся, але видно було, що його це потішило. Перед тим як зайнятися політикою, Сонь Томарьо був доволі багатим Ліхтарником Безгірного клану. Нині текстильним виробництвом, яким володіла його родина, керували його дочки, й вони досі платили кланові внески — вчасно й чималенькі. Сонь займав найвище положення в уряді з усіх «безгірників», і всі про це знали.

У Залі мудрості майже всі радники та їхнє оточення мали стосунок до одного із зеленокостих кланів — наприклад, скарбник, кабінет якого розміщувався далі за коридором від Соневого, був знаним прихильником «горян».

«Золоту й нефриту разом не бувати», — сказав Ланю батько більш як двадцять п’ять років тому. Тепер з цією аксіомою все було дуже непросто. Коли скінчилась війна, Зеленокості, слідом за Каулом Сенем та Айтом Ю, справді діяли у повній відповідності до принципів айшо. Вони сторонилися політичної влади й повернулися до приватного життя. Проте з тіні вони вийшли назавжди. Більше не ховалися, не тренувалися в горах, а відкрито жили в містах, що їх допомогли звільнити. В роки повоєнного хаосу та стрімкого розвитку звичайні люди продовжили шукати в них підтримки й допомоги — так само, як упродовж десятиліть правління іноземних пригноблювачів, — і Зеленокості їм допомагали. Таємна мережа підтримки — Ліхтарники — стала рушієм розвитку бізнесу, а не воєнного спротиву. Авторитет кланів зростав, вони забезпечували своїм товаришам та відданим союзникам з часів окупації вигідні умови й контракти. І ті, кого шотарці таврували як злочинців, перетворилися на панівний клас острова. І хай навіть формально вони до уряду не входили, вплив кланів так міцно сплівся з діяльністю офіційної влади, що з багатьох точок зору розрізняти їх уже не вдавалося.

Саме тому, прийшовши на цю зустріч, Лань не сумнівався, чим вона зрештою закінчиться: Сонь Томарьо зробить так, як його просить Лань. Питання в тому, наскільки швидко, наскільки охоче і яку ціну заправить. Голова сів зручніше і з відточеною привітністю високопоставленого урядовця промовив:

— Кауле-дзень, ви ж мене знаєте. Я бажаю нашій країні найкращого й погоджуюся з вами на всі сто відсотків. Розходжень щодо цього питання між нами немає. Проте припускаю, що зібрати всі потрібні голоси буде непросто. Деякі представники Ради, навіть віддані клану, можуть побоятися відкрито підтримати рішення, яке здаватиметься явно спрямованим проти дій Гірського клану. Знайти підтримку для вашої пропозиції було б набагато простіше, якби клан продемонстрував, що готовий і на інші суттєві кроки заради суспільних інтересів.

— А хіба ми не погодились, що вже сам цей закон є важливим кроком на користь суспільних інтересів?

Лань, ясна річ, очікував, що Сонь запрагне більшого, але у глибині душі його це однаково роздратувало. Голова мусить зрозуміти, що захист НАК від однокланового правління — його громадянський обов’язок, незалежно від того, чи забезпечить Безгірний клан виконання інших його запитів про підтримку. Але ліхтарницькі звички невмирущі.

— Так-так, звісно, — люб’язно погодився Сонь, — але ж звичайні громадяни мають нагальніші, більш матеріальні потреби. Скажімо, безперебійне функціонування нашого порту. Ви ж, напевне, знаєте, що кілька місяців тому в Доках відбувся страйк, який завдав місту шкоди. Моя родина та деякі інші попросили тоді про підтримку в Рога Безгірного клану, але, на жаль, її не отримали.

— Рішення Рога ухвалює Ріг, — сказав Лань, — і в цьому конкретному випадку я з ним погоджуюся.

Родина Сонь та інші прохачі з Ліхтарників хотіли, щоб Хіло відправив своїх людей, аби залякати профспілкових керівників та розігнати їхні зібрання, якщо треба — побити людей і змусити їх повернутися до роботи. Хіло тоді гмикнув: «Він за кого нас має — за громил за викликом?». Робітники з Доків теж були підданцями Безгірного клану. Голови профспілок платили клану внески. Того разу Ланя приємно вразило братове рішення. Хіло ніколи не вагався, коли треба було продемонструвати силу, але він принаймні ставився до цього розважливо і знав: не можна дозволити Ліхтарникам вважати, що вони вийдуть сухими з води, якщо проситимуть забагато.

Та зараз Лань потребував Соневої підтримки, тому сказав:

— Я поважаю ваші побоювання й розумію, яким тягарем для бізнесу стали такі втрати. Я певен, що ми знайдемо шлях до подолання наслідків того випадку. Синоптик нині має багато клопотів, тому я попрошу Вуня-дзень простежити, щоб цю проблему вирішили якнайшвидше.

У такий спосіб Лань дав зрозуміти, що дозволяє Вуневі вступити в розмову. Як і належить будь-якому підлеглому членові клану в такій ситуації, поки говорив сам Стовп, Вунь не промовив ні слова, не виказав жодного почуття, натомість уважно спостерігав за опонентом, щоб згодом або підтвердити, або поставити під сумнів враження свого боса. А тепер Стовповий нахилився вперед, і Лань дещо знервовано чекав, як мине його випробування.

— Пане голово, я розумію, що деякі виробництва — наприклад, текстилю та одягу — змушені жорстко конкурувати з імпортними товарами, — промовив Вунь. — Можливо, підтримане кланом мито на імпорт допоможе вирівняти шанси наших, кеконських, виробників?

Лань зрадів. Це хороша пропозиція: збільшення ввізного мита на імпортний текстиль посприяє більшим прибуткам клану, ці норми нескладно ввести та застосувати, й вони обернуться неабиякою вигодою саме для сімейної справи родини Сонь, тоді як інші Ліхтарники не дістануть переваг на рівному місці. Голова вдав, що зважує слова Вуня, та Лань бачив, що той ледь стримує задоволену посмішку.

— Так, це дійсно посприяє виробникам.

Лань підвівся й поправив манжети.

— То ми дійшли згоди?

Голова Ради важко піднявся і провів їх до дверей.

— Ваш дідусь — хай живе триста літ, — Каул-дзень, як він останнім часом почувається?

— На жаль, вік позначається на кожному з нас, навіть на Зеленокостих, — лагідно відповів Лань.

Він зрозумів, що ховається за цим на позір дбайливим запитанням: намагання з’ясувати, наскільки Каул Сень ще може керувати кланом з-за спини онука. Сонь забажав дізнатися, чи може покластися на те, що його угода з Ланем перетвориться на остаточне рішення клану.

— Дідусь уже не той, але почувається непогано й насолоджується давно заслуженим відпочинком.

Сонь шанобливо торкнувся чола м’ясистими руками.

РОЗДІЛ 15

УГОДА З «ДЕМОНАМИ»

Поряд зі складом стояв із десяток відтюнінгованих мотоциклів марки «Торройо», пофарбованих у крикливі неонові кольори, що були так до вподоби байкерам з північних районів Дзаньлуня: пронизливо-червоний, лаймово-зелений, синій електрик. Хіло спинився, щоб захоплено пороздивлятися парочку, погладив плавні лінії шкіряного сидіння особливо цікавої машини, нахилився, щоб роздивитися блискучий двигун, кинув короткий погляд на панель приладів і рушив далі, до алюмінієвих дверей переобладнаної будівлі, що вібрували від гуркітливих басів гучної музики.