Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 65)

— Йдеться про фарбу? — іронічно пробурчав Песброк. — Бо якщо ні...

Кортленд перебив його і повільно й докладно переповів історію своєї зустрічі з ремонтником свіблів.

Коли він договорив, його роботодавець іще довго мовчав.

— Добре, — нарешті озвався Песброк, — можливо, я й міг би піти вам назустріч. Ви мене зацікавили. «Купили», як то кажуть. Але, — розважливо додав він, — якщо це марнування часу, я стягну з вас вартість роботи та обладнання.

— Марнування часу? Маєте на увазі, якщо з цього не буде зиску?

— Ні, — заперечив Песброк. — Я застерігаю вас від того, щоб ви свідомо мене розігрували, знаючи, що це просто дурні вигадки. У мене мігрень, і мені не до розіграшів. Якщо ви це кажете серйозно, якщо справді вважаєте, що з цього вийде щось путнє, я покрию всі ваші витрати за рахунок фірми.

— Я кажу цілком серйозно, — запевнив Кортленд. — Ми з вами досягли такого віку, коли вже не до ігор.

— Насправді, — Песброк міркував уголос, — що старшим стаєш, то легше пристаєш на всілякі авантюри, а ваша справа скидається на авантюру. — Кортленд якимось шостим чуттям відчув, що його бос таки наважився. — Я зателефоную Гарлі і дам йому свою згоду. Візьміть усе, що потрібно... Припускаю, що ви передовсім спробуєте вистежити цього ремонтника і з’ясувати, хто він є насправді.

— Саме так я і збираюсь вчинити.

— А якщо він справді фахівець з ремонту тих штук... що тоді?

— Ну, — обережно почав Кортленд, — тоді я спробую в нього дізнатися, що таке свібл. Для початку. А потім, можливо...

— Ви думаєте, він повернеться?

— Авжеж. Він не знайде потрібної адреси, це вже точно.

Ніхто з тутешніх не міг викликати ремонтника свіблів.

— Чому ви все зводите до того свібла? Хіба не доречніше розпитати, як він потрапив до нас із майбутнього?

— Думаю, він знає, що таке свібл... і навряд чи знає, як тут опинився. Він навіть не усвідомлює, куди саме потрапив.

Із цим Песброк погодився.

— Схоже на те. Можна до вас долучитися? Я б хотів на це подивитися.

— Звісно, — запевнив його Кортленд, який добряче спітнів, прикипівши очима до зачинених дверей квартири. — Але вам доведеться спостерігати за всім з іншої кімнати. Мені б не хотілося, щоб усе зірвалося... можливо, це наша єдина нагода.

Терміново скликані й невдоволені працівники фірми заповнили помешкання, чекаючи на Кортлендові вказівки. Джек Гарлі в гавайській сорочці, вільних штанях і черевиках на каучуковій підошві роздратовано підійшов до Кортленда й почав розмахувати сигарою перед його носом.

— Ну, ось і ми. Не знаю, що ти вже наплів тому Песброку, та старий тобі повірив, — роззирнувшись квартирою, Гарлі спитав: — То як, ознайомиш нас зі справою? Перш ніж щось робити, непогано було б почути, що й до чого.

На порозі спальні з’явилося двоє хлопчиків із заспаними, напівзаплющеними очима. Фей стурбовано метнулася до них і відправила назад до спальні. Усі присутні трималися невпевнено, їхні обличчя були позначені обуренням, нетерплячою цікавістю чи, навпаки, знудженою байдужістю. Ендерсон, інженер-конструктор, поводився стримано й зарозуміло. МакДавел, токар із сутулими плечима й чималим животом, оглядаючи дорогі меблі, спочатку сповнився пролетарської зневаги, та потім, згадавши про своє брудне робоче взуття і штани в масних плямах, впав у знічену апатію. Фахівець зі звукозапису знай тягнув дріт від мікрофонів до поставленого на кухні магнітофона. Струнка молода жінка, судова стенографістка, совалася на незатишному кріслі в кутку. Знічев’я гортаючи «Форчен», на дивані розсівся Паркінсон, аварійний електрик фірми.

— А де відеоапаратура? — похопився Кортленд.

— Уже їде, — відповів Гарлі. — Ви тут не полюєте, бува, на крадія стародавніх іспанських коштовностей?

— Для цього я міг би обійтися без інженера з електриком, — відрубав Кортленд. Він став походжати вітальнею, бурмочучи: — Найімовірніше, він уже не з’явиться, мабуть, повернувся у свій час або заблукав бозна-де.

— Хто? — вражено вигукнув Гарлі, видихаючи сірий сигаретний дим. — Що діється, люди?

— До мене прийшов незнайомець, — стисло почав пояснювати Кортленд. — Торочив про якесь обладнання, якийсь нечуваний прилад. Зветься свібл.

Присутні спантеличено перезирнулися.

— Ану, ваші здогади, — похмуро запропонував Кортленд. — Ендерсоне, ти перший. Що таке свібл?

Ендерсон вишкірився:

— Гачок, що сам переслідує рибу.

Паркінсон озвався наступним:

— Британське авто з одним-єдиним колесом.

Гарлі знехотя докинув:

— Якась дурня. Пристрій для прибирання за домашніми тваринами.

— Пластиковий ліфчик, — бовкнула навмання стенографістка.

— Не знаю, — роздратовано відмахнувся МакДавел. — Ніколи не чув про таке.

— Отож-бо, — підсумував Кортленд, вкотре позираючи на годинник. Він почувався на межі істерики, минула вже година, за ремонтником і слід захолов. — Ніхто з нас не знає і навіть немає здогадок. Але колись, за дев’ять років, чоловік на прізвище Райт винайде перший свібл, і це стане прибутковим бізнесом. Їх виготовлятимуть, люди їх купуватимуть і за них платитимуть, викликатимуть для їх лагодження ремонтників.

Двері відчинилися, і до приміщення зайшов Песброк із перекинутим через руку пальтом і в пом’ятому стетсонському капелюсі на голові.

— Ну що, приходив? — метким поглядом старечі очі швидко оглянули кімнату. — У вас уже наче все готово.

— Ні, більше не було, — пригнічено відповів Кортленд. — Чорт... я ж сам його випровадив, поки докумекав, звідки він прибув, було вже пізно.

Він показав Песброку пожмаканий бланк замовлення.

— Зрозуміло, — сказав Песброк, віддаючи аркуш Кортлендові. — Отже, якщо той ремонтник повернеться, ви маєте записати на плівку все, що він скаже, і сфотографувати всі інструменти, які будуть при ньому, — тоді зробив жест у бік Ендерсона з МакДавелом: — А решта вам для чого? Яка з них тут користь?

— Мені потрібні люди, які вміють ставити правильні запитання, — пояснив Кортленд. — Інакше ми не отримаємо потрібних відповідей. Ремонтник, якщо ми його взагалі ще побачимо, пробуде тут лише деякий час. Цей час ми маємо використати, щоб дізнатися... — тут він замовк, бо до нього підійшла дружина. — Що таке?

— Хлопцям теж цікаво подивитися, — попросила Фей. — Ти дозволиш? Вони обіцяли не галасувати, — і благально додала: — Я б теж хотіла лишитися.

— Ну то лишайтеся, — відмахнувся Кортленд. — Може, тут і дивитися не буде на що.

Поки дружина розливала всім каву, Кортленд продовжив:

— Передусім ми маємо дізнатися, чи він нас не обманює.

Треба поставити запитання-пастки, нехай над ним попрацюють професіонали своєї справи. Якщо він — шахрай, вони виведуть його на чисту воду.

— А якщо він не бреше? — зацікавлено спитав Ендерсон. — Якщо він не прикидається, отже, він...

— Отже, він із наступного десятиліття, і ми маємо витиснути з нього все, що може стати нам у пригоді. Але... — Кортленд зробив паузу, — я сумніваюся, що він володіє достатніми теоретичними знаннями. У мене склалося враження, що хлопець перебуває на найнижчих щаблях професійних сходинок. Найкраще, мабуть, буде розпитати у того ремонтника про специфіку його роботи. А з цього ми вже зберемо якусь картинку і зробимо свої узагальнені висновки.

— Ну, розкаже він нам, чим заробляє на життя, — зауважив практичний Песброк, — та й усе.

— Нам пощастить, якщо він взагалі прийде, — відказав Кортленд. Він сів на диван і заходився методично чистити свою люльку. — Усе, що ми можемо, — це чекати. Кожен із нас має продумати, які ставитиме запитання. Майте на увазі, що запитуватимете чоловіка з майбутнього, який не усвідомлює, що він із майбутнього, і збирається ремонтувати техніку, якої ще не існує.

— Мені страшно, — зізналася судова стенографістка, пополотнівши й широко розплющивши очі, чашка у неї в руці затремтіла.

— А мені це вже в печінках сидить, — пробурмотів Гарлі, втупившись у підлогу. — Забагато галасу даремно.

І саме цієї миті на порозі з’явився майстер з ремонту свіблів і сором’язливо постукав у вхідні двері.

Юнак був схвильований і ще більше збентежений, ніж першого разу.

— Мені дуже шкода, сер, — сказав він, забувши привітатися, — що відволікаю вас від вашого товариства, проте я перевірив мої записи, і це абсолютно правильна адреса. Я ходив і до ваших сусідів, — додав він жалісливо, — та всі лише руками розводили.

— Заходьте, — витиснув із себе Кортленд. Він відступив убік, даючи змогу пройти ремонтникові свіблів, і провів його до вітальні.

— Оце він і є? — прошепотів Песброк із сумнівом, примруживши сірі очі.

Кортленд удав, що не чує.

— Сідайте, будь ласка, — припросив він ремонтника. Краєм ока Кортленд помітив, що Ендерсон і Гарлі підступили ближче, а Паркінсон відкинув газету й схопився на ноги. На кухні, судячи зі звуків, почався магнітофонний запис... уся квартира прийшла в рух.

— Може, я невчасно, — з тривогою в голосі пробелькотів ремонтник, поглядаючи скоса на те, як його оточують незнайомі люди. — Я, сер, не хочу вам заважати, адже у вас гості.

З похмурим виглядом умостившись на бильці крісла, Кортленд відповів:

— Ви саме вчасно. Власне, ви прийшли в найкращий час, — Кортленд відчув страшенне полегшення: тепер у них з’явився шанс. — Не знаю, що мені стрельнуло в голову, — запобігливо вів він далі. — Мабуть, я просто розгубився. Авжеж, у мене є свібл. Він на кухні.