Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 64)
— Чорт, — вилаявся він, відсторонено міркуючи, як довго теленькають ці тихі дверні дзвіночки; підсвідомість підказувала, що спроби привернути його увагу тривають уже деякий час. Перед його втомленими очима миготіли й згасали прочитані звіти. Кого це чорти принесли? На годиннику була лише дев’ята тридцять, навіть поскаржитися не вийде.
— Хочеш, я відчиню? — безтурботно гукнула Фей із кухні.
— Не треба, — Кортленд неохоче підвівся, взув капці й поплентався через усю кімнату — повз диван, торшер, журнальний столик, фонограф і книжкову шафу — до вхідних дверей. Він був технологом середніх років і міцної статури та не любив, коли його відривали від роботи.
У коридорі стояв незнайомець.
— Добрий вечір, сер, — привітався він, уважно вдивляючись у свої папери. — Вибачте, що турбую.
Кортленд похмуро витріщився на юнака. Мабуть, прийшов щось пропонувати на продаж. Худий, зі світлим волоссям, у білій сорочці з метеликом, в однобортному синьому костюмі, той стояв, притримуючи однією рукою теку й затиснувши під пахвою другої чорну валізку. На сухорлявому обличчі застиг зосереджений вираз. Здавалося, що незнайомець перебуває у якомусь сум’ятті, брови насуплені, губи стиснуті в тонку лінію, м’язи на щоках посмикуються. Кинувши погляд на господаря, хлопець уточнив:
— Це Лівенсворт, 1846? Квартира З-А?
— Саме так, — підтвердив Кортленд із безкінечним, як у тупоголової худоби, терпінням.
Напруга на обличчі чоловіка трохи спала.
— Так, сер, — промовив він бундючним тенором. Зазирнувши через плече Кортленда до квартири, він додав: — Перепрошую, що відволікаю вас цього вечора від роботи, проте, як ви, мабуть, знаєте, ми були дуже зайняті останні кілька днів. Тож не могли раніше зреагувати на ваш виклик.
— Мій виклик? — перепитав Кортленд. Його шия під незастібнутим комірцем почервоніла. Поза всяким сумнівом, це Фей втягнула його у щось, вигадала щось таке, що їм, на її переконання, життєво необхідне в побуті, а йому тепер усе це розгрібати. — Який іще виклик? — вибухнув він. — У чому річ?
Юнак знітився, голосно сковтнув, вичавив із себе посмішку й квапливо пробурмотів:
— Сер, я — ремонтник, якого ви викликали, я прийшов полагодити ваш свібл.
У Кортленда на язику вертілася жартівлива відповідь, пізніше він пошкодував, що не озвучив її. «Може, — хотів він сказати, — я не хочу лагодити свібл. Може, я хочу, щоб мій свібл лишався таким, яким він є». Проте не сказав. Натомість, кліпнувши, він злегка потяг двері на себе й вигукнув:
— Мій
— Так, сер, — наполягав юнак. — Нам надійшов ваш запит на налаштування свібла. Зазвичай ми самі дізнаємося про успішне його встановлення, проте ваш дзвінок нас випередив, тож я прийшов із набором інструментів. А тепер, оскільки ваша скарга стосувалася... — хлопець заходився гарячково гортати свої документи. — Втім, нема потреби уточнювати; ви самі можете мені сказати, чого вона стосувалася. Як ви, напевно, знаєте, сер, ми не є офіційними представниками торгівельної корпорації... ми надаємо так званий
Жарт не справив жодного враження через дидактичний тон гумориста. Виструнчившись усім своїм худорлявим тілом, хлопець додав:
— Але дозвольте вас запевнити, що ми займаємося ремонтом свіблів, відколи старий Р. Дж. Райт винайшов першу експериментальну модель з атомним двигуном.
Якийсь час Кортленд не міг вимовити й слова. У його голові вирувала справжнісінька фантасмагорія думок: якісь квазітехнологічні побудови, рефлексивні оцінки і незрозумілі формули. Отже, свібли часто ламаються одразу після встановлення?
Великі бізнес-операції... висилають свого ремонтника, коли гроші вже заплачені. Монополістичні тактики... виштовхують конкурентів, поки ті не скористалися своїм шансом. Мабуть, платять якийсь відсоток материнській компанії. Спільна бухгалтерія.
Проте жодна з думок не допомогла з’ясувати суті проблеми. Неймовірним зусиллям він змусив себе сконцентруватися на юнакові, який нервово тупцявся в коридорі зі своєю чорною валізкою і текою.
— Юначе, — з притиском сказав Кортленд, — мабуть, ви помилилися з адресою.
— Невже, сер? — ввічливо промимрив юнак, і його обличчя на мить скривилося від потрясіння. — Не та адреса? Боже, диспетчер знову все наплутав через цю новомодну...
— Прогляньте ретельніше папери, — порадив Кортланд, беручись за дверну ручку. — Я навіть не знаю, що воно таке — той свібл, у мене взагалі немає цієї чортівні, і я вам не телефонував.
Перш ніж захряснути двері, він самовдоволено завважив вираз обличчя паралізованого жахом юнака. Потім ремонтника затулила фарбована дерев’яна поверхня, і Кортленд поплентався назад до столу.
Свібл. Що це ще за свібл, чорти б його вхопили? Похмуро вмостившись на стільці, він спробував повернутися до того, на чому зупинився, проте його думки полинули геть в іншому напрямі.
Та немає на світі ніяких свіблів. Він знався на цьому. Читав тижневик «Ю-Ес Ньюз» і «Волл-стріт джорнал». Якби свібл насправді існував, він би неодмінно довідався про нього, хіба що свібл — це якась дріб’язкова штука для домашнього господарства. Мабуть, саме так воно і є.
— Гей, чуєш? — покликав він дружину, і за мить Фей з’явилася на порозі кухні, тримаючи в руках рушник і тарілку із синім візерунком. — Що це за вигадки? Тобі щось відомо про свібли?
Фей похитала головою.
— Ні, нічого.
— Ти часом не замовляла якогось хромованого чи то пластикового свібла від «Мейсі»?
— Запевняю тебе, що ні.
Може, це щось для дітей? Якась популярна в молодших класах моднява іграшка? Були ж у них ковбойські краватки, картки з картинками чи якісь там ігри. Проте дев’ятирічні дітлахи не купують товарів, які приходить встановлювати служба технічної підтримки з чималим набором інструментів, — тим паче за п’ятдесят центів кишенькових, які його сини отримують на тиждень.
Врешті цікавість перемогла. Кортленду закортіло дізнатися, просто задля власної обізнаності, як виглядає саме свібл. Скочивши на ноги, Кортленд кинувся до вхідних дверей і шарпнув їх на себе.
Звісно, у коридорі вже нікого не було. Юнак пішов геть, залишивши по собі легкий запах одеколону й нервового поту, — та й усе.
Та й усе, за винятком зіжмаканого папірця, що, мабуть, випав із його теки. Кортленд нахилився й підняв папірець із килимка. Це була копія замовлення, де було зазначено код запиту, назву служби обслуговування й адресу замовника.
1846, Лівенворт-стріт, С.-Ф. Вх. дзв. прийн. Ед Фулер 21:20, 28.5. Свібл 30s15H (люкс). Рекомендована перевірка параметрів зворотного зв’язку і заміна нейронного аґреґата. AAw3-6.
Ані цифри, ані решта даних нічого Кортлендові не роз’яснили. Він зачинив двері й повільно побрів до столу. Розгладивши папірець, він удруге перечитав цей безглуздий набір слів, силкуючись вгадати в них бодай якийсь сенс. Угорі на аркуші було надруковано:
СЛУЖБА ТЕХНІЧНОЇ ПІДТРИМКИ
455,
То ось воно що! Все пояснювала скупа примітка: дата заснування — 1963 рік. Кортленд тремтливою рукою за звичкою потягнувся до люльки. Тепер зрозуміло, чому він ніколи не чув про свібли. І чому в нього не могло їх бути... і чому молодий ремонтник не знайде їх ні в кого у цьому будинку, хай скільки квартир обійде.
Свіблів іще не винайшли.
Після якогось часу, протягом якого Кортленд напружено зводив думки докупи, він схопив телефон і набрав домашній номер свого підлеглого з лабораторії «Песко».
— Мені начхати, що в тебе на сьогодні плани, — твердо сказав він. — Зараз я дам тобі список доручень і хочу, щоб ти негайно їх виконав.
Кортленд майже фізично відчув, як Джек Гарлі на тому кінці дроту ледве стримує гнів.
— Сьогодні? Слухай, Дейве, фірма мені не матір... у мене є своє життя. Якщо ти гадаєш, що я зараз побіжу...
— Йдеться не про «Песко». Дістань мені звукозаписний прилад і відеокамеру з інфрачервоним об’єктивом. Найми судового стенографа. І розшукай одного з електриків нашої фірми — сам вирішуй, кого саме, головне — найкращого. А ще Ендерсона з інженерного відділу. Якщо не вдасться його, то когось із наших дизайнерів. І ще мені потрібен хтось із конвеєра, приведи мені якогось старого механіка, досвідченого у своїй справі. Такого, щоб справді знався на машинах.
Гарлі із сумнівом у голосі відповів:
— Ти, звісно, керівник, принаймні керівник дослідницького центру. Але ж це треба якось узгодити з адміністрацією фірми. Ти не проти, якщо я звернуся до когось вищого за тебе за посадою, скажімо, отримаю дозвіл від Песброка?
— Чому б ні? — Кортленд швидко прийняв рішення. — А краще я сам йому зателефоную; може, він знає, що відбувається.
— А
Кортленд, не відповівши, поклав слухавку, вичекав одну нестерпну хвилину і зв’язався зі своїм начальником, власником «Фарб Песко».
— У вас знайдеться вільна хвилинка? — коротко запитав він, коли дружина Песброка розбудила свого сивочолого чоловіка від полуденного сну й покликала його до телефону. — Я натрапив на дещо важливе, хотів би це з вами обговорити.