Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 66)

Обличчя ремонтника сіпнулося від сміху.

— Та невже? — розвеселився він. — На кухні? Я вже давно не чув такого жарту.

Кортленд кинув погляд на Песброка. Біс його знає, що в цьому такого кумедного. Раптом йому сипнуло морозом по спині, чоло і долоні вкрив холодний піт. Що воно взагалі таке, той свібл? Може, треба було одразу про це спитати... чи не питати взагалі і лишити все як є. Може, вони копають не там, де слід. Може — і йому не сподобалася ця думка, — краще їм взагалі нічого не знати.

— Я розгубився, — повторив він, — через вашу термінологію.

Я не знав, що ця штука — то свібл, — і обережно додав: — Можу припустити, що так його охрестили в народі, проте, заплативши шалені гроші, я надаю перевагу правильній його назві.

Ремонтник свіблів виглядав геть спантеличеним; Кортленд збагнув, що знову схибив; вочевидь, свібл — це і є узвичаєна назва.

Ситуацію врятував Песброк.

— Як довго ви ремонтуєте свібли, містере..., — він замовк, проте блідий худорлявий молодик так і сидів із вибалушеними очима. — Чи не нагадаєте нам своє ім’я? — підказав Песброк.

— Моє що? — ремонтник свіблів аж відсахнувся від нього. — Сер, я вас не розумію.

Боже милостивий, подумав Кортленд. Це буде важче, ніж він розраховував, — ніж будь-хто з них розраховував.

Песброкові урвався терпець:

— У вас же має бути ім’я? У всіх є ім’я.

Молодий ремонтник глипнув на них і, почервонівши, опустив погляд на килим.

— Сер, я належу до четвертої сервісної групи. Тож у мене ще немає імені.

— Облишмо це, — сказав Кортленд, розмірковуючи: в якому ж це суспільстві імена видають лише привілейованим? — Я лише хочу переконатися, що ви — компетентний фахівець, — пояснив він. — То як довго ви займаєтеся ремонтом свіблів?

— Шість років і три місяці, — з готовністю відказав ремонтник. Його знічення поступилося місцем гордості. — Я з першого семестру був відмінником із догляду за свіблами, — він випнув свої худорляві груди. — Я народжений для роботи зі свіблами.

— Гм, чудово, — невпевнено мугикнув Котленд. Йому просто не вірилося, що йдеться про таку потужну індустрію. Невже це навчальна дисципліна? Чи догляд за свіблами вважають однією з базових навичок, як опанування мови символів чи якогось ремесла? А що як робота зі свіблами стала чимось на кшталт музичного обдарування або здатності до абстрактного мислення?

— Ну, — ремонтник підхопився, беручись за свою чималу валізу з інструментами, — я готовий починати. Мені не можна гаяти часу... до крамниці надійшло багато викликів.

Зненацька Песброк заступив йому шлях своєю квадратною постаттю.

— Що таке свібл? — напосівся він на худенького юнака. — Мені набридло ходити довкола. Кажете, ви працюєте з цими штуками, тоді скажіть нам: що це таке? Досить просте запитання, чимось вони таки є.

— Не зовсім, — завагався юнак, — ну, тобто тут важко сказати. Уявіть, що... наприклад, уявіть, що ви спитали мене, що таке кіт або собака. Як на це відповідати?

— Це просто якийсь глухий кут, — втрутився Ендерсон. — Послухайте, адже свібли виробляють, правда? Отже, у вас є якісь схеми, дайте їх нам.

Молодий ремонтник відчайдушно вчепився у свою валізку.

— Сер, господи, в чому річ? Якщо ви надумали жартувати... — він поглянув на Кортленда. — Я б хотів розпочати роботу, у мене мало часу.

Аж тут зі свого кутка, не виймаючи рук з кишень, озвався МакДавел:

— Я тут надумав купити свібл. Жінка переконує, що він нам потрібен.

— О, звісно, — погодився ремонтник. І, почервонівши, зніяковіло додав: — Взагалі-то мене дивує, що у вас досі немає свібла, це так дивно. І поводитеся ви... незвично. Дозвольте поцікавитися, звідкіля ви родом? І чому такі... сказати б, погано інформовані?

— Ці люди, — пояснив Кортленд, — із того краю, де немає ніяких свіблів.

Лице ремонтника одразу посуворішало, на ньому з’явилася тінь підозри.

— Он як? — різко відказав він. — Цікаво. І що ж це за такий край?

Кортленд знову бовкнув щось не те, він і сам це відчув. Та перш ніж він здобувся на відповідь, МакДавел відкашлявся й незворушно продовжив:

— Так от, — сказав він, — ми плануємо його придбати. Чи є у вас якісь каталоги? Із зображеннями різних моделей?

Ремонтник жваво відповів:

— На жаль, сер, немає. Проте, якщо ви продиктуєте мені свою адресу, я передам її у відділ продажів, і вам надішлють усю необхідну інформацію. Якщо хочете, наш фахівець може зайти до вас, коли вам буде зручно, і роз’яснити переваги свібла.

— Перший свібл виготовили, якщо я не помиляюся, 1963 року? — уточнив Гарлі.

— Не помиляєтеся, — ремонтник на хвильку забув про свої підозри. — І це був дуже своєчасний винахід. Я вам ось що скажу: якби Райт тоді не випустив своєї першої моделі, на світі вже нікого б не залишилося. Ви, люди без свіблів, можливо, цього не знаєте... або вдаєте, ніби не знаєте, але ви живі зараз тільки завдяки старому Р. Дж. Райту. Свібли — ось на чому тримається наш світ.

Відкривши свою чорну валізку, ремонтник спритно дістав звідти якийсь складний прилад із трубок і дротів. Він наповнив його прозорою рідиною, потім закрив кришкою, перевірив хід поршня і випростався.

— Я почну з порції «де ікс» — зазвичай це повертає їх до життя.

— Що таке «де ікс»? — швидко перепитав Ендерсон.

Здивований цим запитанням, ремонтник відповів:

— Високопротеїновий харчовий концентрат. Ми виявили, що дев’яносто відсотків наших попередніх викликів спричинені неправильною дієтою. Люди просто не знають, як дбати про свої нові свібли.

— Боже, — промовив Ендерсон слабким голосом. — Це щось живе.

У Кортлендовій голові запанувало сум’яття. Він помилився, перед ними стоїть, копирсаючись у своєму обладнанні, зовсім не майстер із ремонту приладів. Цей юнак прийшов допомогти йому зі свіблом, от тільки його спеціалізація була дещо інакша, ніж Кортленд очікував. Цей хлопець — не ремонтник, він — ветеринар.

Тим часом, викладаючи з валізи інструменти та лічильники, юнак виправдовувався:

— Нові свібли набагато складніші за попередні моделі, мені все це знадобиться ще на першому етапі роботи. А все через Війну.

— Війну? — занепокоєно перепитала Фей Кортленд.

— Не через давню війну. А через велику, сімдесят п’ятого року. Та, менша, шістдесят першого, насправді була незначним конфліктом. Думаю, ви знаєте, що Райт був військовим інженером, дислокованим у... ну, тоді це звалося Європою. Напевне, ця ідея з’явилася в нього, коли потоки біженців почали перетинати кордон. Так, я певен, що саме так усе й було. У тій маленькій війні шістдесят першого сюди перебралися мільйони. Та й за кордон повтікало чимало. Лише уявіть собі: люди кидалися від одного табору до другого... Яке безглуздя!

— Я — поганий знавець історії, — прохрипів Кортленд. — Не дуже старався у школі... Нагадайте, та війна шістдесят першого була між Росією та Америкою?

— О, — відгукнувся ремонтник, — та, власне, між усіма. Росія, авжеж, очолила Східний блок. Америка — Західний. Але у війну були втягнуті геть всі. Втім, то була маленька війна, не варто й згадувати.

— Маленька? — нажахано перепитала Фей.

— Ну, — виправився ремонтник, — можливо, на той час вона виглядала масштабною. Але будівлі після неї вціліли. Та й протривала вона лише кілька місяців.

— І хто... переміг? — здушено запитав Ендерсон.

Ремонтник пирхнув.

— Переміг? Дивне запитання. Більше людей вціліло у країнах Східного блоку, якщо ви про це. Так чи інакше, війна шістдесят першого була важлива — поза всяким сумнівом, ваш учитель історії на цьому мав наголосити — винайденням свіблів. Р. Дж. Райта осяяло, коли він спостерігав цю біганину між таборами. Тож сімдесят п’ятого року, коли почалася справжня війна, у нас було вже безліч свіблів, — він замислився, а потім додав: — Власне, можна сказати, що ця справжня війна була війною за свібли. Вона стала останньою. Між тими, хто хотів мати свібли, і тими, хто не хотів, — і він самовдоволено закінчив: — Авжеж, перемогли ми.

За деякий час Кортленд порушив мовчання:

— Що сталося з іншими? З тими, хто... був проти свіблів?

— Ну, — спокійно відповів ремонтник, — з ними розібралися свібли.

Кортленд тремтливими руками підпалив свою люльку.

— Я цього не знав.

— Що ви мали на увазі? — втрутився у розмову Песброк. — Як свібли з ними розібралися? Що вони з ними зробили?

Ремонтник ошелешено похитав головою.

— Я й не знав, що наші громадяни настільки необізнані, — очевидно, йому сподобалася роль просвітника, випнувши кістляві груди, він заходився викладати основи історії уважному колу слухачів: — Перший свібл із атомним двигуном був справді грубою моделлю. А проте, він виконав своє призначення. На початку він умів лише ділити біженців на дві групи: тих, хто справді у щось вірив, і тих, хто лише вдавав, що вірить, і міг знову змінити свою думку... хто не був на сто відсотків вірний ідеї. Влада хотіла знати, хто з біженців, які пристали на бік Заходу, не зрадить їх у війні, і виявити шпигунів та секретних агентів. Це й було на самому початку завданням свібла. Не те, що сьогодні.

— Авжеж, — безживним голосом підтакнув Кортленд, — куди їм до сьогоднішніх.

— Сьогоднішні, — підхопив ремонтник, — уже не займаються такими дурницями. Безглуздо чекати, поки індивід розвине контрідеологію, а потім сподіватися, що він від неї відмовиться. Сміх та й годі! Після шістдесят першого року лишилася тільки одна контрідеологія — тих, хто виступав проти свіблів.