Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 40)

Джон Еґґертон не був схожий на паракінетика. В уяві Доріс це були блідолиці, заглиблені в себе, стражденні юнаки, що переховувалися по містечках і фермах, подалі від людних шляхів, подалі від міських зон. Натомість Еґґертон був дуже відомою фігурою. Це, втім, не зменшувало його шансів потрапити в тенета вибіркової перевірки. Посьорбуючи «Том Коллінз», Доріс роздумувала, чому Джон Еґґертон вирішив спочатку проігнорувати перше повідомлення про перевірку, потім попередження, за ігнорування якого світили штраф і можливе ув’язнення, а тепер і своє останнє попередження.

Може, Еґґертон ніякий не паракінетик?

Її відображення у темному дзеркалі за барною стійкою розбігалося колами напівтіней, роблячи її подібною на загадкового сукуба, загубленого в мороці туману, туману, що оповив ніпланську систему. Відображення дівчини легко могло б бути відображенням юної П-К. Чорні кола під очима, вологі вії, мокре волосся, що спадало на тонкі плечі, задовгі й загострі нігті. Але це було лише відображення: серед паракінетиків не було жінок. Принаймні, жодної такої досі не виявили.

Раптом поруч виринув її чоловік. Доріс його не помітила.

— Як усе пройшло? — співчутливо запитав Гарві, кинувши плащ на стілець і вмощуючись поруч.

Від несподіванки Доріс сіпнулася.

— Ти мене налякав!

Гарві закурив сигарету й махнув барменові.

— Бурбон з водою, — він розвернувся до дружини. — Не сумуй, є й інші мутанти, яких треба вистежити. — Гарві кинув їй вечірній випуск новин. — Ти, мабуть, уже знаєш, але ваш офіс у Сан-Франциско взяв чотирьох поспіль. Усі унікальні. Один із них мав милий талантик пришвидшувати метаболічні процеси в людях, доля яких була йому байдужа.

Доріс неуважно кивнула.

— Ми читали про це в доповідних Агенції. Ще один умів проходити крізь стіни, не провалюючись крізь підлогу. І був один, що оживляв каміння.

— Еґґертон втік?

— Блискавично. Ніколи б не подумала, що така кремезна людина зреагує настільки швидко. Втім, може, він і не людина. — Вона покрутила в пальцях високу холодну склянку. — Агенція збирається видати публічне добове оголошення, я вже зателефонувала йому додому. Особиста прислуга матиме фору.

— Вони на неї заслужили. Зрештою, вони працювали на нього, тож повинні мати шанс першими поборотися за винагороду. — Гарві намагався розвеселити дружину, але вона ніяк не відреагувала на його слова. — Думаєш, настільки відома фігура зможе десь сховатися?

Доріс знизала плечима. Було легко вирішити проблему з тими, хто просто переховується. Вони видавали себе, дедалі більше відхиляючись від усталених норм поведінки. Натомість вибіркові перевірки і Агенція Імунок з’явилися через тих, хто не знає про свою вроджену інакшість, тих, кого виявляють випадково. Так званих «несвідомих» П-К. У голову Доріс раптом закралася дивна думка, що звичайні люди теж іноді можуть вважати себе паракінетиками. Їх міг до цього підштовхнути одвічний невротичний страх, що вони якось відрізняються від інших, що вони дивакуваті, тоді як насправді є цілком нормальними. Еґґертон, незважаючи на свою вагу і вплив, може бути звичайною людиною, що страждає від гнітючої фобії виявитися паракінетиком. Таке вже траплялося. І водночас десь є справжні П-К, що вештаються поміж людей у блаженному невіданні своєї інакшості.

— Потрібен надійний тест, — сказала вголос Доріс. — Такий, щоб людина могла пройти його сама і знати напевно.

— А у вас такого немає? Хіба ви не впевнені в результатах вибіркових перевірок?

— Результати надійні, але шанси натрапити на паракінетика невеликі. Перевіряють одного з десяти тисяч, тож ми виявляємо дуже небагатьох. — Раптом вона відсунула свою склянку і звелася на ноги. — Ходімо додому. Я голодна, втомлена і дуже хочу спати.

Гарві підхопив свій плащ і розрахувався.

— Вибач, люба, але сьогодні ми йдемо на вечерю до Джея Річардза, мого знайомого з Інституту торгівлі. Ми якось обідали разом, ти тоді теж була. Він запросив нас до себе на святковий бенкет.

— Святковий бенкет? — роздратовано запитала Доріс. — А нам є що святкувати?

— Він хоче щось нам показати, — відповів Гарві, штовхаючи широкі вхідні двері. — Поділитися якимось секретом після бенкету. Не засмучуйся, це має бути цікава вечірня розвага.

Еґґертон не полетів додому, а натомість без конкретного плану кружляв на великій швидкості біля першого кільця житлових кварталів на околиці Нью-Йорка. Спочатку він летів, гнаний жахом, але згодом прийшла злість. Його тягнуло до своїх земель і будинків, проте його волю паралізовував страх нарватися на посильних Агенції. Доки він намагався визначитися, що робити далі, його нашийний мікрофон ожив і повідомив про дзвінок з Агенції.

Йому пощастило. Дівчина передала попередження одному з роботів, а роботів не цікавила винагорода за його голову.

Еґґертон приземлився на перший-ліпший майданчик на даху промислової зони Піттсбурґа. Його ніхто не помітив — знову поталанило. Насторожений, він увійшов у ліфт і поїхав на перший поверх. З ним спускалися апатичний службовець, дві літні жінки, серйозний молодий чоловік і вродлива донька якогось дрібного посадовця. Начебто сумирна група людей, але він себе не обманював: за двадцять чотири години хтось із них, а може й усі вони, залюбки вполювали б його шкуру. Він їх не звинувачував: десять мільйонів доларів — це чимала сума.

Теоретично в нього був один день фори, але інформацію про останні попередження особливо не приховували, отже більшість високопосадовців уже гарантовано про все знають. Тож тепер навіть якщо він, наприклад, звернеться по допомогу до давнього друга, його можуть радо привітати, напоїти і нагодувати, дати притулок з купою припасів десь на Ґанімеді, а тоді, щойно спливе строк, пустити кулю межи очі.

Були ще, звісно, віддалені модулі його власного промислового синдикату, але їх систематично перевірятимуть. Він мав цілу купу різних холдингових компаній і фіктивних корпорацій, але Агенція прочеше і їх, якщо вважатиме, що це вартує їхнього часу. Його охопила лють від інтуїтивного усвідомлення, що його показово покарають, зроблять з нього попередження для всієї ніпланської системи, якою Агенція маніпулює і яку використовує. Імунки завжди зачіпали глибоко заховані комплекси, що закарбовувалися в його голові з раннього дитинства. Думка про матріархальну культуру була для нього відразливою на рівні інстинктів. Те, що за Еґґертона взялися, означало, що Агенція намагається розхитати базову економічну опору блоку. Він підозрював, що його номер зовсім невипадково потрапив під вибіркову перевірку.

А це був би розумний хід: зібрати ідентифікаційні серійні номери лідерів ІД-блоку, час від часу включати їх у списки на вибіркову перевірку і поступово, по черзі, всіх знищити.

Він вийшов надвір і нерішуче зупинився, спостерігаючи за міським транспортом, що з гуркотом мчав вулицею. А що як керівники ІД-блоку добровільно погодилися би проходити перевірку? Перше повідомлення передбачало лише сканування свідомості. Його проводили телепатичні й безплідні легалізовані мутанти, яких суспільство дозволяло і терпіло, зважаючи на їхню виняткову роль у боротьбі з іншими мутантами. Жертва, вибрана випадково чи навмисне, просто мала дозволити зняти пробу, відкрити свій розум Агенції, дати можливість пройтися бойовими сокирами по своїй психіці, а тоді повернутися до роботи, перевірена й оголошена невинною. Втім, тут був важливий нюанс: щоб на таке погоджуватися, керівники ІД-блоку мали бути спроможними пройти перевірку, довести, що вони не П-К.

На масивному чолі Еґґертона виступив піт. Чи не натякав він сам собі, що він таки паракінетик? Ні, це було питання принципу! Агенція не мала морального права перевіряти цих півдюжини людей, промислове об’єднання, що було фундаментом ніпланської системи. Щодо цього з ним мали б погодитися всі керівники ІД-блоку. Атака на Еґґертона була ударом по всьому блоку.

Він відчайдушно молився, щоб колеги теж дивилися на цю ситуацію саме так. Еґґертон махнув таксистові.

— Відвези мене до зали ІД-блоку, — сказав він роботу. — П’ятдесят доларів і жодних зупинок дорогою.

Величезна лунка зала була темною і похмурою, зустріч мала початися лише за кілька днів. Еґґертон розгублено йшов проходом поміж рядами крісел, де скоро сидітимуть інженери й службовці з різних промислових підрозділів, повз сталеві й пластмасові лавки, де сидітиме керівництво, і зрештою дістався до порожньої мармурової трибуни. Коли він нерішуче зупинився перед нею, автоматично увімкнулися тьмяні лампи. Еґґертона охопило усвідомлення безнадійності його ситуації: стоячи тут, у цій порожній залі, він нарешті зрозумів, що незворотньо перетворив себе на вигнанця. Хай як він кричатиме й галасуватиме, йому ніхто не допоможе. Він не зможе ні до кого звернутися. Агенція була легітимним урядом ніпланської системи, і повставши проти Агенції, він протиставив себе всій суспільній організації. Хай би яким могутнім він був, але неможливо було перемогти ціле суспільство.

Еґґертон квапливо залишив залу, знайшов дорогий ресторан і насолодився вишуканою вечерею, гарячково поглинаючи велетенські порції рідкісних імпортних делікатесів. Принаймні у свої останні двадцять чотири години він міг порозкошувати. Еґґертон їв, сторожко поглядаючи на офіціантів і відвідувачів. Ввічливі байдужі обличчя, які дуже скоро побачать його номер і зображення в кожному новинному автоматі. Почнеться велике полювання, де мисливців будуть мільярди, а здобич — одна. Він швидко доїв, глянув на годинник і залишив ресторан. Була шоста вечора.