Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 13)
— Тиждень, — відповів Рік.
— Це їхня провина. Ти ж не звинувачуєш мене, правда? Вони знають, що вчинили погано. Тих, хто це зробив, покарали, але мені це не допомогло. — Він заледве розбирав її слова, спотворені відчаєм і тривогою. — Як я можу повернутися?
— А вони не знають?
— Вони кажуть, що це неможливо, — її голос тремтів. — Вони кажуть, що знищили глиняну основу — спопелили її вщент. Що мені немає куди повертатися.
Рік глибоко вдихнув.
— Змусь їх знайти якийсь інший шлях, це їхній клопіт. Хіба вони цього не можуть? Вони забрали тебе до себе надто рано, і вони мають відіслати тебе назад. Це їхня відповідальність.
Білі силуети неспокійно ворушилися. Сварка швидко розгоралася, вони ніяк не могли дійти згоди. Рік завбачливо відступив на кілька кроків.
— Вони кажуть, що це небезпечно, — знову пролунав голос Сильвії. — Вони кажуть, що таке колись уже намагалися робити, — вона старалася опанувати свою тривогу. — Але зв’язок між цим світом і вашим нестабільний. У всесвіті існує велетенський потік вільної енергії. Сила, якою ми — по цей бік — володіємо, насправді не наша. Це світова енергія, чітко відміряна й обмежено доступна.
— Але чому вони не можуть...
— Бо це вищий континуум. Є природний процес перетікання енергії з нижчих рівнів до вищих, але зворотний процес ризикований. Кров — це такий собі вказівник для руху, яскрава розмітка.
— Як світло лампи для комах, — гірко сказав Рік.
— Якщо вони пошлють мене назад і щось трапиться... — вона затнулася, а тоді продовжила: — Якщо вони припустяться помилки, я можу загубитися між двома рівнями, мене може поглинути вільна енергія. Схоже, що вона якоюсь мірою жива, але достеменно це не відомо. Пам’ятаєш про Прометея і вогонь...
— Я розумію, — відповів Рік, намагаючись зберігати спокій.
— Любий, якщо вони спробують мене повернути, мені потрібна форма, в яку я увійду. Розумієш, у мене більше немає форми. По цей бік не існує справжньої матеріальної форми. Те, що ти бачиш, ці крила і білість, їх насправді немає. Якщо мені вдасться повернутися назад на твій бік...
— Тобі доведеться вилити собі форму, — сказав Рік.
— Мені доведеться взяти щось там, щось із глини. Я муситиму ввійти в ту форму і перебудувати її. Як Він зробив це багато років тому, коли такі форми започаткували ваш світ.
— Якщо вони зробили це раз, то зможуть зробити і вдруге.
— Той, хто це зробив, пішов геть, вирушив вище, — у її голосі вчувалася гірка іронія. — Є рівні і над цим. Драбина не закінчується тут. Ніхто не знає, де вона закінчується, і здається, що вона піднімається все вище, світ за світом.
— Хто відповідальний за те, що з тобою відбуватиметься далі? — запитав Рік.
— Вирішую я, — кволо відповіла Сильвія. — Вони кажуть, що коли я буду готова ризикнути, то вони спробують.
— І що ти збираєшся робити? — запитав він.
— Я боюся. А раптом щось трапиться? Ти не бачив його, цього простору між світами. Ризики неймовірні, і вони мене лякають. Він був єдиним, хто насмілився, усі інші занадто бояться.
— Це їхня провина. Вони мають нести відповідальність.
— Вони це знають, — Сильвія в розпачі вагалася. — Ріку, любий, будь ласка, скажи, що мені робити.
— Повертайся!
Тиша. Потім знову пролунав її голос, тонкий і жалісливий.
— Гаразд, Ріку. Якщо ти вважаєш, що це буде правильно.
— Це правильно, — впевнено сказав він, намагаючись не думати, не уявляти і нічого не вигадувати. Він мусить її повернути. — Скажи їм, щоб починали негайно. Скажи їм...
Просто перед ним оглушливо вибухнув гарячий спалах. Ріка підкинуло в повітря й штовхнуло просто в палаюче море чистої енергії. Вони відлітали, довкола нього ревіло і гриміло пекуче озеро чистої сили. На мить йому здалося, ніби він побачив Сильвію, її руки, що благально тягнулися до нього.
А тоді вогонь відступив. Рік лежав засліплений у вологій темряві ночі. Сам у тиші.
Волтер Еверет допоміг йому підвестися.
— Недоумок! — повторював він знову і знову. — Тобі не варто було їх кликати, вони вже достатньо у нас забрали.
Він лежав на дивані у великій теплій вітальні. Місіс Еверет стояла перед ним мовчки із суворим і байдужим виразом обличчя. Обидві її доньки нервово метушилися довкола. Вони були схвильовані, їхні очі сяяли хворобливим зачудуванням і цікавістю.
— Зі мною все буде гаразд, — пробурмотів Рік, витираючи з обличчя чорну сажу. Одяг на ньому місцями обгорів і почорнів, у волоссі застрягли стеблинки попеченої трави: янголи випалили все навколо, коли спускалися. Рік розтягнувся на дивані й заплющив очі. Коли він знову їх розплющив, Бетті Лу Еверет тицьнула йому в руку склянку води.
— Дякую, — пробурмотів він.
— Тобі не варто було туди ходити, — повторив Волтер Еверет. — Навіщо? Навіщо ти це зробив? Ти ж знаєш, що з нею трапилося. Ти хочеш, щоб і з тобою теж таке трапилось?
— Я хочу її повернути, — сказав тихо Рік.
— Ти збожеволів? Ти не можеш її повернути, її більше немає. — Його губи судомно скривилися. — Ти ж бачив її.
Бетті Лу пильно дивилася на Ріка.
— Що там сталося? — запитала вона гарячково. — Ти бачив її?
Рік важко звівся на ноги і вийшов з вітальні. На кухні він вихлюпнув воду в раковину й налив собі алкоголь. Доки він стояв, втомлено спершись на умивальник, у коридорі з’явилася Бетті Лу.
— Чого тобі? — запитав сердито Рік.
Обличчя дівчини набуло нездорового червоного кольору.
— Я знаю, що тут щось відбувається. Ти годував їх, чи не так? — вона підійшла до нього. — Ти намагався її повернути?
— Так, — підтвердив Рік.
Бетті Лу нервово захихотіла.
— Але ти не можеш! Вона мертва. Її тіло спалили у крематорії, я сама бачила. — На обличчі Бетті Лу був захват. — Татко завжди казав, що з нею трапиться щось жахливе, так і сталося. — Дівчина схилилася до Ріка. — Вона була відьмою! Вона отримала по заслузі!
— Вона повернеться, — сказав Рік.
— Ні! — незугарне обличчя дівчини перекосилося від переляку. — Вона не може повернутися! Вона мертва, як вона завжди сама казала: від хробака до метелика, вона тепер метелик!
— Іди звідси, — сказав Рік.
— Ти не можеш мені наказувати! — істерично зарепетувала Бетті Лу. — Це мій будинок, і ми не хочемо тебе тут більше бачити. Татко тобі про це ще скаже. Він не хоче, щоб ти тут був, і я не хочу, і мама, і сестра...
Зміна відбулася без попередження. Як запис на паузі, Бетті Лу заклякла з напіврозтуленим ротом і піднятою рукою, слова застрягли у неї в горлі. Дівчину неначе вимкнули, враз перетворили на неживий предмет, що стояв на підлозі, немов затиснений між двома скельцями препарат. Спорожніла комаха, німа і тиха, нерухома й пуста. Вона не померла, а наче в одну мить повернулася до свого первісного бездушного стану.
У цю застиглу форму просочилася нова сила, нова істота. Вона оселилася там веселкою життя, що гарячою рідиною жадібно залила порожнечу, заповнила собою весь простір. Бетті Лу затнулася і застогнала, її тіло шалено засмикалося, і вона сперлася на стіну, щоб не впасти. З горішньої полиці зісковзнула порцелянова чашка й розбилася об підлогу. Дівчина заціпеніло осідала, однією рукою прикривши рота, її очі розширилися від болю й потрясіння.
— Ой! — зойкнула вона. — Я порізалася. — Вона струснула головою й німо, благально подивилася на нього. — Об гвіздок чи щось таке.
— Сильвіє! — він упіймав її, допоміг звестися на ноги і відвів від стіни. Це була її рука, тепла доросла рука зрілої жінки. Приголомшені сірі очі, каштанове волосся, тремтіння в грудях — вона була така ж, як у свої останні миті в підвалі.
— Дай подивлюся, — сказав він, висмикуючи її палець з рота і тривожно оглядаючи його. Порізу не було, лишилася тільки тонка біла лінія, що швидко зникала. — Усе гаразд, мила. Ти в порядку, з тобою все добре.
— Ріку, я була
Він міцно її обійняв.
— Так, ти справді повернулася.
— Це тривало так довго, я була там сто років, вічність. Я думала... — раптом вона відсахнулася. — Ріку...
— Що?
Обличчя Сильвії перекосилося від жаху.
— Щось негаразд.
— Усе чудово, ти повернулася додому, а все інше неважливо. Сильвія відступила від нього.
— Але вони взяли живу форму замість вже скинутої глини, хіба ні? У них немає такої сили, Ріку. Натомість вони використали Його роботу. — У її голосі вчувалася паніка. — Це була помилка. Вони мали б знати, що не можна втручатися у гармонію, вона нестабільна, і ніхто з них не вміє контролювати...