Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 69)

— То скільки? — повторила стара жінка. — Скільки ви хочете?

— Цього буде достатньо? — не вгавав робот.

Якусь мить Ендрюз мовчки ковтав слину. Потім у нього нарешті прорізався голос:

— Певна річ, — мовив він. — Чому б і ні?

— Капітане! — запротестував Нортон. — Ви що, з глузду з’їхали? Ви ж знаєте, що такої планети не існує. Як, у біса, ми...

— Та звісно, ми її довеземо. — Тремтячими руками Ендрюз позастібав ґудзики на своєму мундирі. — Ми доправимо її, куди вона забажає, так і скажіть. За тисячу кредитів ми з радістю відвеземо її на Землю. Гаразд?

— Авжеж, — підтвердив робот. — Вона багато десятиліть збирала цю суму, вона одразу ж вам усе віддасть. Вони у нас при собі.

— Послухайте, — сказав Нортон. — За таке можна отримати двадцять років. У вас відберуть усі документи і права. Вони...

— Замовкни, — Ендрюз почав крутити диск міжсистемного відеомодуля. Під ними вже заревли й завібрували реактивні двигуни. Важкий зореліт виходив у відкритий космос.

— Мені потрібна головна інформаційна бібліотеки Центавра II, — сказав він у мікрофон.

— Ви не зможете цього зробити навіть за тисячу кредитів. Ніхто не зможе. Не одне покоління намагалося знайти Землю. Космічні кораблі Директорату прочесали кожну побиту міллю планету в радіусі...

Клацнув відеомодуль:

— Центавра II, інформаційна бібліотека.

Нортон ухопив Ендрюза за рукав:

— Благаю, капітане. Навіть за дві тисячі кредитів...

— Мені потрібна інформація, — сказав Ендрюз у відеомодуль, — усі відомі факти про планету Земля, легендарну батьківщину людства.

— Жодного факту про неї не відомо, — почувся голос бібліотечного монітора. — Ця тема класифікована як метаспецифічна.

— А яка збереглася неперевірена, але популярна свого часу інформація?

— Більшість легенд про Землю було втрачено під час конфлікту 4-БЗЗа між системами Центавра і Риґи. Усе, що збереглося, носить фрагментарний характер. Земля описується по-різному у різних джерелах: то як велика, оточена кільцем із трьох супутників, то як мала, з одним супутником і вкрита рослинністю, то як перша планета у десятипланетній системі білого карлика...

— А яка найпопулярніша легенда?

— У звіті Моррісона 5-Ц2 1р аналізуються легенди про Землю, народні й такі, що збереглися в підсвідомості. У підсумковому звіті сказано, що здебільшого Земля характеризується як невелика третя планета у системі з дев’яти планет, з одним супутником. Крім цього, неможливо зібрати жодної несуперечливої інформації.

— Зрозуміло. Третя планета у системі з дев’яти планет, з одним супутником. — Ендрюз вимкнув відеомодуль, і екран згас.

— Що тепер? — запитав Нортон.

Ендрюз скочив на ноги:

— Вона ж мабуть знає всі легенди про Землю, — він вказав на пасажирські каюти внизу. — Хочу з цим негайно розібратися.

— Навіщо? Що ви збираєтеся робити?

Ендрюз рвучко відкрив універсальну карту зіркових систем, пройшовся пальцем по каталогу і натиснув кнопку сканера. За мить той видав потрібну картку.

Капітан вихопив її й згодував роботу-пілоту.

— Система Емфора, — задумливо пробурмотів він.

— Система Емфора? Ми полетимо туди?

— Згідно з каталогом, існує дев’яносто систем, у яких третя планета з дев’яти має один супутник. Із цих дев’яти десятків найближча система Емфора. Ми летимо туди.

— Щось я не розумію, — не здавався Нортон. — Емфор — це звичайна торгова система. Емфор III навіть не є контрольною станцією класу Д.

Капітан Ендрюз стримано всміхнувся.

— Емфор III — третя планета у системі з дев’яти, з одним супутником, а більше нам нічого й не треба. Хіба хтось знає про Землю щось, крім цього? — він перевів погляд в бік нижніх ярусів. — Чи відомо їй про Землю щось, крім цього?

— Ясно, — протягнув Нортон. — Я все зрозумів.

Емфор III тихо обертався далеко внизу. Похмура червоняста сфера, немов підвішена серед густих хмар. Суха, роз’їдена земля прилягала до замерзлих залишків давніх морів. Вгору видавалися вкриті розламами й підточені негодою прямовисні скелі. Внизу простиралися понівечені бурями голі рівнини. Розлогі закинуті копальні нагадували зяючі виразки на тлі земної поверхні.

Обличчя Нортона скривилося.

— Тільки погляньте! Хіба тут залишилося бодай щось живе?

Капітан Ендрюз насупився.

— Я не думав, що тут все аж так спустошили. — Він підійшов до робота-пілота. — Десь тут має бути автозачіп для посадки. Спробуємо його знайти.

— Зачіп для посадки? Ви хочете сказати, що ця пустеля населена?

— Тут живуть емфорити, якась напівзакинута торгова колонія. — Ендрюз поглянув на карту. — Час від часу тут зупиняються вантажники, але після війни між Центаврою і Риґою з цим регіоном майже припинилися контакти.

У проході раптом пролунав різкий звук. У дверях капітанської рубки стояли усміхнений робот-служник і місіс Ґордон. Від хвилювання обличчя старої аж ожило.

— Капітане! Це правда, що під нами — Земля?

Ендрюз ствердно кивнув головою.

— Так.

Робот підвів місіс Ґордон до відеомонітора. Обличчя старої посмикувалося, її всохлі риси тремтіли від збудження.

— Аж не віриться, що це справді Земля. Не можу в це повірити.

Нортон з докором подивився на Ендрюза.

— Так. Це — Земля, — підтвердив Ендрюз, уникаючи Нортонового погляду. — Скоро побачимо її супутник.

Стара мовчала. Вона знову повернулася до відеомонітора.

Ендрюз зв’язався з автозачіпом і передав керування роботу-пілоту. Сигнал з Емфора повів їх на посадку, корабель стрімко знижувався і здригався.

— Ми сідаємо, — сказав Ендрюз, торкнувши стару за плече.

— Вона вас не чує, — нагадав робот-служник.

— Принаймні вона бачить, — пробурчав Ендрюз.

У нижніх ілюмінаторах стрімко збільшувалася посічена й поруйнована поверхня Емфора III. Корабель увійшов у шар хмар і, виринувши, опинився над безплідною рівниною, що тяглася, скільки сягав погляд.

— А що тут трапилося? — запитав Нортон у Ендрюза. — Війна?

— Війна. І видобуток корисних копалин. Крім того, це стара планета. Ці кратери — то, скоріш за все, вирви від авіабомб.

Частина довгих ровів — промислові кар’єри. Схоже, цю планету використали як тільки могли.

Внизу промайнуло звивисте пасмо ламаних гірських вершин. Вони поступово опускалися до рівня того, що залишилося від океану. Долі простягався обшир темної, каламутної води, вкритої сіллю і сміттям. Краї океану зникали у купах уламків на узбережжі.

— Чому тут усе так? — раптом запитала місіс Ґордон. На її обличчі був сумнів. — Чому?

— Про що ви? — запитав Ендрюз.

— Я не розумію, — вона розгублено вдивлялась у поверхню планети. — Так не повинно бути. Земля — зелена, зелена і жива. Там має бути блакитна вода і... — Її голос звучав напружено і затихав усе більше. — Чому?

Ендрюз дістав аркуш паперу і написав:

ПРОМИСЛОВИЙ ВИДОБУТОК ЗРУЙНУВАВ ПОВЕРХНЮ ПЛАНЕТИ