Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 45)
— Я тут, — Мері підвелася, з неї осипався тиньковий пил. Вона була вся біла — волосся, шкіра, одяг. Обличчя порізане й подряпане, сукня порвана. — Ми справді повернулися?
— Містере Маклін! Ви в порядку?
До підвалу зістрибнув поліцейський у синій уніформі. За ним зістрибнули ще двоє чоловіків у білому. Зовні збирався натовп сусідів, які стривожено намагалися щось розгледіти.
— Я в нормі, — відповів Тім. Він допоміг Джуді й Вірджинії підвестися. — Думаю, ми всі в нормі.
— Що трапилося? — поліцейський розсовував дошки, пробираючись до них. — Бомба? Це була бомба?
— Будинок розлетівся на друзки, — сказав один з практикантів у білому. — Ви певні, що ніхто не постраждав?
— Ми були тут, внизу. У підвалі.
— Усе гаразд, Тіме? — гукнула місіс Гендрікз, жваво спускаючись до них.
— Що трапилося? — прокричав Френк Фоулі й собі з гуркотом зістрибнув униз. — Боже, Тіме! Що в дідька ви тут робили?
Двоє практикантів у білому підозріло оглядали руїни.
— Вам пощастило, містере, дуже пощастило. Нагорі не лишилося взагалі нічого.
Фоулі підійшов до Тіма.
— Чорт, хлопче! Я ж казав тобі полагодити той водонагрівач!
— Що? — відповів розгублено Тім.
— Водонагрівач! Я казав тобі, що там щось негаразд з проводкою. Мабуть його не вимкнули, і він перегрівся, — Фоулі нервово підморгнув. — Але не бійся, я мовчатиму. Страховка. Можеш на мене покластися.
Тім розтулив було рота, але не промовив жодного слова. Що він міг сказати? Ні, це був не зламаний водонагрівач, який він забув полагодити. Ні, це була не несправна проводка у плиті. Ні те, ні інше. І не витік у газовій трубі, і не непрочищена конфорка, і не скороварка, яку забули вимкнути.
Це була війна. Тотальна війна. І не лише моя війна. І не моєї родини. І не мого будинку.
Війна і твого будинку теж. Твого, мого й усіх інших будинків. І тут, і в сусідньому кварталі, сусідньому місті, сусідньому штаті, країні й континенті. Увесь світ — отакий. Розруха і руїни. Туман і волога трава, що росте на поіржавілому шлаку. Війна проти нас усіх. Проти всіх тих, хто тісниться по підвалах у передчутті чогось жахливого. Блідих і наляканих.
І коли вона справді прийде, коли мине п’ять років, вже нікуди буде втікати. Жодних повернень, стрибків у минуле, подалі від неї. Коли війна прийде по всіх, вона забере їх назавжди.
З неї буде вже не вислизнути, як їм вдалося цього разу.
Мері дивилася на нього. Поліцейський, сусіди, практиканти в білому — всі вони дивилися на нього. Чекаючи на пояснення. Щоб він пояснив їм, що саме відбулося.
— То це був водонагрівач? — боязко запитала місіс Гендрікз. — Це був він, так, Тіме? Таке трапляється, ніколи не знаєш, чи...
— Може, це був самогонний апарат? — припустив сусід, кволо намагаючись жартувати.
Він не міг їм розповісти. Вони не зрозуміють, бо не хочуть розуміти. Вони не хочуть знати. Вони хочуть, щоб їх заспокоїли. Він бачив це в їхніх очах — жалюгідний, нікчемний страх. Вони відчували, що сталося щось жахливе, і боялися. Вони вдивлялися в його обличчя, шукаючи розради, слів утіхи. Слів, які притлумили б їхній страх.
— Так, — важко відповів Тім. — Це був водонагрівач.
— А що я казав! — видихнув Фоулі, і всі з полегшенням зітхнули. Перешіптування, нервове гигикання, кивки і смішки.
— Треба було його полагодити, — провадив далі Тім. — Треба було давно вирішити проблему, до того, як усе зайшло так далеко. — Тім оглянув стривожених людей, що стояли навколо й хапалися за його слова. — Давно слід було за це взятися — до того, як стало запізно.
Подарунок для Пат
То що це? — нетерпляче запитала Патриція Блейк.
— Про що ти говориш? — пробурмотів у відповідь Ерік Блейк.
— Що ти мені привіз?
— Кохана, я їздив у відрядження на Ґанімед не по сувеніри для дружини, а за дорученням компанії «Терран метал з». А тепер дозволь мені розпакувати речі. Містер Бредшоу чекатиме на мене в офісі завтра вранці. Він сподівається, що я привіз непогані зразки руди.
З купи валіз, доставлених вантажним роботом і звалених біля дверей, Пат вихопила невелику коробку.
— Це прикраси? Ні, завелика як для прикрас. — Своїми гострими нігтиками вона намагалась розірвати шпагат, яким була обв’язана коробка.
Ерік зніяковіло насупився.
— Кохана, тільки не засмутись зараз, це досить дивна річ. Аж ніяк не те, на що ти сподіваєшся. — Він знічено подивився на неї. — Тільки не сердься. Я все тобі поясню.
Від побаченого у Пат відвисла щелепа. Жінка зблідла і хутко поклала коробку на стіл, витріщивши з переляку очі.
— О Господи! Що воно таке?
Ерік нервово засовався.
— Кохана, це дуже вигідна покупка, таке будь-де не дістати. Мешканці Ґанімеда зазвичай неохоче продають такі речі, але я...
— Що це?!
— Це — бог, — промимрив Ерік. — Другосортний Ґанімедський божок. Я придбав його практично за собівартістю.
Пат позирала на скриньку з жахом і дедалі більшою огидою.
— Оце? Оце — бог?!
У скриньці лежала невеличка нерухома фігурка, заввишки з десять дюймів. Вона була стара, жахливо старезна. Її тендітні кігтисті руки притислись до покритих якоюсь лускою грудей. Комахоподібне обличчя було перекошене гримасою гніву з домішкою неприхованої хтивості. Замість ніг ця істота мала переплетені мацаки. Нижня частина обличчя нагадувала складної будови дзьоб, оздоблений мандібулою — твердою рогівкою, що зустрічається у комах. Від фігурки тхнуло, як від купи гною, политої згірклим пивом. На вигляд істота була двостатевою.
Перед вильотом Ерік завбачливо обклав божка соломою і пожмаканими газетами, а у кришці просвердлив дірочки для доступу повітря і налив у мисочку води.
— Ти, мабуть, мав на увазі, що це — ідол? — трохи оговтавшись, мовила Пат. — Ідол, що символізує божество. Так?
— Аж ніяк. — Ерік вперто труснув головою. — Це — справжнє божество. Я навіть маю на нього гарантію чи щось таке.
— Воно мертве?
— Та ні.
— А чому ж тоді воно не рухається?
— Його треба розбудити.
Нижня частина черева істоти була видовжена, чашоподібної форми з порожниною. Ерік постукав по череву істоти.
— Щоб оживити божка, сюди слід покласти жертовну страву. Зараз я тобі це продемонструю.
Пат відступила на крок.
— Дякую, не треба.
— Ну ж бо! З ним цікаво поговорити. Його звуть... — тут він поглянув на надпис на скриньці. — Йог звуть Тінокукной Аревулопапо. Під час перельоту з Ґанімеда ми майже весь час розмовляли. Він радо скористався цією нагодою, а я, зі свого боку, дізнався дещо про богів.
Ерік, попорпавшись у кишені, дістав залишки сандвіча з шинкою. Він зім’яв шинку у кулькоподібну масу, а потім запхав до чашоподібної ямки у витягнутому череві божка.
— Я вийду в іншу кімнату, — попередила Пат.
— Зажди, побудь тут, — Ерік вхопив її за руку. — Це забере всього кілька секунд, він уже почав перетравлювати.
Чашоподібна утроба заворушилася. Западина наповнилась желеподібною темнуватою рідиною, і враз усе лускате тіло вкрилося брижами. Шинка почала розчинятися.
Пат споглядала все це з огидою.
— А що, ротом воно не їсть?
— Він не використовує рот, щоб їсти. Лише для мовлення. Ця форма життя дуже відрізняється від відомих нам.
Тут єдине крихітне око божка розплющилось і втупилося у подружжя. Ця незмигна мініатюрна опуклість випромінювала крижану неприязнь. Хітинова щелепа ворухнулася.