Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 128)

Сірий вологий кокон було зірвано, і Чарльзова подоба зробила хиткий крок уперед. Вона невпевнено наближалася до них, батькова подоба розчищала їй шлях до Чарльза.

— Сюди, — покликала потвора. — Я потримаю його для тебе. Коли поїси, станеш сильнішою.

Рот подоби Чарльза розтулявся і стулявся, вона жадібно тягнулася до хлопчика. Він відчайдушно відбивався, але величезна рука міцно утримувала його на місці.

— Годі вже, юначе, — наказала потвора. — Тобі буде значно легше, якщо ти...

Раптом батькова подоба з криком сіпнулася і відпустила Чарльза, відступаючи назад. Її тіло шалено затіпалося, вона вдарилася об гараж, її кінцівки посмикувалися. Потвора впала й почала качатися по землі, битися в агонії, вити й стогнати, намагаючись відповзти вбік. Зрештою вона затихла. Подоба Чарльза теж осіла німою купою, розтягнувшись серед бамбуку й гнилі з байдужим неживим виразом.

Нарешті батькова подоба теж перестала ворушитися, і було чути тільки тихий шелест бамбукового листя під нічним вітром.

Чарльз незграбно підвівся і вийшов на бетонну стежку. До нього обережно наближалися Перетті і Деніелз. Їхні очі були широко розплющені.

— Не підходь до неї, — різко наказав Деніелз. — Вона ще не мертва, треба більше часу.

— Що ви зробили? — запитав Чарльз.

Деніелз поставив на землю каністру з гасом і зітхнув з полегшенням.

— Знайшов у гаражі. Деніелзи боролися з комарами гасом ще відтоді, коли ми жили у Вірджинії.

— Деніелз залив гас у тунель жука, — пояснив досі нажаханий Перетті. — Це була його ідея.

Деніелз обережно копнув покорчене тіло батькової подоби.

— От тепер вона мертва. Здохла, щойно здох жук.

— Думаю, інші теж помруть, — сказав Перетті. Він розсунув бамбук, щоб оглянути личинки, що росли посеред сміття. Чарльзова подоба навіть не ворухнулася, коли Перетті штрикнув її палицею в груди. — Ця мертва.

— Нам краще перестрахуватися, — сказав похмуро Деніелз, підбираючи важку каністру. Він заходився поливати гасом край заростів бамбуку. — Здається, вона впустила кілька сірників десь на стежці, принеси їх, Перетті.

Вони перезирнулися.

— Звичайно, — тихо погодився Тоні.

— І варто приготувати шланг, — додав Чарльз. — Щоб вогонь нікуди не перекинувся.

— До діла, — нетерпляче скомандував Перетті, який уже рушив геть. Чарльз поквапився слідом, і вони разом заходилися шукати сірники при слабкому місячному світлі.

Дивний рай

Капітан Джонсон зійшов з корабля першим. Він огледів величні ліси, що миля за милею вкривали планету зеленими хвилями, такими яскравими, що аж боляче було дивитися. Над головою блакиттю ясніло небо. За деревами билися хвилі океану, майже такого ж кольору, що й небо. Подекуди у воді плавали бульбашки неймовірно яскравих водоростей, і там блакить темніла, ставши майже пурпуровою.

Йому треба було пройти чотири фути, щоб дістатися від панелі керування до автоматичного люка, а звідти спуститися трапом на м’який чорний ґрунт, який обсмалило й розкидало довкола під час приземлення. Ґрунт досі димів. Джонсон прикрив очі від золотого сонця, а тоді зняв окуляри і протер їх рукавом. Він був невисоким і худим, з жовтуватим обличчям. Напружений, капітан короткозоро кліпнув і швидко повернув окуляри на місце. Він глибоко вдихнув тепле повітря, затримав його в легенях, дав йому прокотитися по своєму тілу, а тоді неохоче видихнув.

— Непогано, — прогримів Брент, визирнувши з відкритого люка.

— Якби це місце було ближче до Терри, то поміж дерев тут би вже всюди валялися пивні бляшанки і пластикові тарілки, на дні океану лежали б поіржавілі ракетні двигуни, а пляжі тхнули аж до неба. «Терран девелопмент» поставила б тут мільйон маленьких пластикових будиночків.

Брент байдуже зітхнув і зістрибнув униз. Він був високим і кремезним, з-під засуканих рукавів виднілися темні волохаті передпліччя.

— Що це там? Якісь сліди?

Капітан Джонсон поволі витягнув зоряну карту й поглянув на неї.

— До нас жоден корабель не надсилав звітів з цієї зони.

Згідно з мапою уся система ненаселена.

Брент розсміявся.

— Тобі ніколи не спадало на думку, що тут уже може бути цивілізація? Я маю на увазі, не терранська.

Капітан Джонсон вхопився за пістолет. Досі йому ніколи не доводилося його використовувати, це була його перша розвідувальна місія поза межами патрульованої частини галактики.

— Може, варто забратися звідси геть? Нам не треба складати карти цього місця, ми вже впоралися з трьома більшими планетами, тож звіту про цю насправді не вимагатимуть.

Брент пройшов по вологій землі до слідів, присів і провів пальцями по потоптаній траві.

— Тут щось проходило, на ґрунті є сліди! — збуджено вигукнув він. — Якісь відбитки!

— Людські?

— Скидається на те, ніби тут пройшла якась здоровенна тварина. Можливо, велика кішка. — Брент випростався, його масивне обличчя набуло замисленого виразу. — Може, нам вдасться вполювати тут якусь здобич, а якщо ні, то принаймні трохи розважимося.

Капітан Джонсон нервово здригнувся.

— Ми не знаємо, на що здатна ця тварина. Будьмо обережними й залишаймося на кораблі. Ми можемо оглянути все з повітря, стандартної процедури має бути достатньо для такої маленької планети, мені не подобається ідея застрягнути тут. — Капітана пересмикнуло. — У мене від цього місця аж мурахи бігають по шкірі.

— Мурахи? — Брент позіхнув і потягнувся, а тоді пішов по слідах у бік безкрайнього зеленого лісу. — А мені тут подобається, звичайний собі національний парк з дикою природою. Ти залишайся на кораблі, а я трохи прогуляюся.

Брент обережно скрадався темним лісом, тримаючи руку на пістолеті. Він був досвідченим мандрівником, свого часу відвідав чимало віддалених місць, тож знав, що робить. Іноді Брент зупинявся, знов оглядав сліди і вдивлявся у ґрунт. Подекуди до великих відбитків доєднувалися інші, тут проходили цілі групи тварин. Кількох різних видів, й усі були великими. Можливо, це була стежка до водопою — струмка чи якоїсь іншої водойми.

Він видерся на височину, а тоді різко присів. Перед ним на пласкому камені скрутилася клубком якась істота. Її очі були заплющені — вона, вочевидь, спала. Брент обійшов її широкою дугою, не зводячи погляду з тварини. Це справді була кішка, але такої він ще ніколи не бачив. Щось подібне на лева, але більше, розміром з носорога на Террі. Довга темно-жовта шерсть, велетенські лапи і хвіст, як скручений вантажний трос.

Кілька мух всілися на її боки, м’язи тварини напружилися, і мухи відлетіли. Пащека була трохи розтулена, Брент розгледів блискучі жовті ікла, що волого виблискували на сонці, і здоровезний рожевий язик. Тварина дихала важко і повільно, похропуючи уві сні.

Брент грався своїм променевим пістолетом. Стріляти в сплячу тварину було не по-спортивному, доведеться жбурнути в неї каменюку, щоб розбудити. Але як у людини, що дивилася на звіра майже вдвічі важчого за себе, у нього була спокуса прострелити кішці серце й відтягнути тушу на корабель. Голова виглядатиме шикарно! Та й уся шкура. Потім він міг би вигадати цікаву історію про те, як ця істота зістрибнула на нього з гілки чи, може, з ревом і гарчанням вискочила з хащів.

Брент присів, уперся правим ліктем у коліно, долонею лівої руки зафіксував пістолет знизу, заплющив одне око і прицілився. Він глибоко вдихнув, приготувався і зняв запобіжник.

Щойно він зібрався натиснути на гачок, як повз нього повільно пройшли ще дві великі кішки. Вони на ходу обнюхали сплячу тварину і зникли в чагарниках.

Почуваючись дурнем, Брент опустив зброю. Тварини не звернули на нього жодної уваги. Одна із них зиркнула в його бік, але не зупинилася й ніяк не відреагувала на його присутність. Він звівся на хиткі ноги, на його чолі виступив холодний піт. Боже, вони ж могли легко розірвати його на шматки, якби захотіли! Це ж треба так необачно залишити тил неприкритим!

Йому слід бути обережнішим, не зупинятися на місці, рухатися вперед — або ж повертатися до корабля. Ні, зараз було ще зарано повертатися, треба щось прихопити з лісу, щоб продемонструвати цьому нікчемі Джонсону. Маленький капітан зараз, мабуть, сидів і нервував за панеллю керування, тривожився, чи не трапилося чогось з Брентом. Брент обійшов кішку, продершись крізь чагарник, і знову вийшов на витоптану стежку. Він ще трохи порозвідує, аж доки знайде щось, з чим можна буде повернутися на корабель. Можливо, доведеться переночувати десь у сховку. Він мав при собі сухпайок, а в разі нагальної потреби завжди міг зв’язатися з Джонсоном через передавач на шиї.

Брент вийшов на просторі луки. Довкола цвіли жовті, червоні й фіолетові квіти, він швидко попрямував крізь них далі. Планета була незайманою, у своєму первісному стані. Тут досі не бувала жодна людина, але, як справедливо зауважив Джонсон, скоро тут валятимуться пластикові тарілки, пивні бляшанки і всіляке сміття. Може, йому вдасться її орендувати, організувати корпорацію і заявити права на всю цю кляту планету, а тоді поступово перепродавати її частинами, лише для обраних. Пообіцяти їм не комерціалізовувати тут усе, запропонувати першокласні будинки. Відпочинок на природі для багатих терранів, у яких є купа вільного часу. Риболовля і полювання, здобич на будь-який смак. Ба більше, цілковито ручна здобич, що досі не зустрічалася з людьми.

Ідея йому подобалася. Підходячи до густих заростей дерев, Брент роздумував, де б його взяти стартовий капітал. Мабуть, доведеться шукати інвесторів, у яких буде достатньо грошей, щоб усе запустити. Тут не обійтися без якісної реклами і маркетингу. Незайманих планет майже не лишилося, це могла бути взагалі остання, тож якщо він проґавить свій шанс, то наступного доведеться чекати дуже довго...