Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 117)

— Ох, — співчутливо зупинила його Фрія. — Чому б тобі не лишитися сьогодні з нами? Мій брат поїхав, тож у нас є зайва кімната.

— Чудово! — одразу погодився Санґ-ву. — Ти проведеш? Я радо відплачу тобі за твою доброту. — Дівчина рушила у бік невиразної будівлі, що височіла в темряві. Санґ-ву одразу поквапився за нею. — Мені важко повірити, що тобі ніколи нічого не розповідали. Уся територія занепала настільки, що важко повірити. До чого ви докотилися? Нам доведеться провести чимало часу разом, я вже зараз бачу. Жоден з вас і близько не йде до чистоти — ви геть усі розлаштовані.

— Що це означає? — запитала Фрія, піднімаючись на ґанок і прочиняючи двері.

— Розлаштованість? — Санґ-ву кліпнув від здивування. — Нам справді доведеться чимало вивчити разом. — Від свого завзяття він заточився на верхній сходинці й ледве не впав. — Тобі, мабуть, потрібен повний інструктаж, доведеться почати від самого початку. Я можу влаштувати твоє перебування у Святій Руці — під моїм захистом, звичайно. Розлаштованість означає відсутність гармонії з космічними елементами. Як ти можеш так жити? Моя люба, тебе доведеться повертати в порядок божественного плану!

— Якого ще плану? — вона завела його у теплу їдальню. В каміні потріскував вогонь. За дерев’яним столом сиділи троє чоловіків: старигань з довгою білою бородою і двоє молодших.

У кріслі-гойдалці в кутку куняла немічна зморщена стара. На кухні жвава молода жінка готувала вечерю.

— Той самий план! — вигукнув вражений Санґ-ву. Він обвів кімнату поглядом і враз впустив портфель на підлогу. — Єври, — сказав він.

Усі вони були білими європеоїдами, навіть Фрія. Вона дуже засмагла, тож її шкіра була майже чорною, але все ж вона була євром. Він раптом пригадав, що єври на сонці темнішають, іноді навіть стають темнішими за монголоїдів. Дівчина скинула свій робочий одяг і почепила на гачок на дверях. Під домашніми шортами стало видно, що її стегна білі, як молоко. А старі чоловік та жінка...

— Це мій дід, — сказала Фрія, показуючи на старого. — Бенджамін Тінкер.

Під пильним наглядом двох молодших Тінкерів Санґ-ву відмили й відшкребли, дали чистий одяг, а потім нагодували.

Він з’їв зовсім небагато, бо не дуже добре почувався.

— Я не розумію, — пробурмотів він, безпорадно відсуваючи тарілку. — Сканер у Головному Палаці сказав, що в мене лишилося вісім місяців. Чума... — він задумався. — Але це завжди може змінитися. Сканер працює на передбаченні, а не на певності, до того ж є багато різних можливостей, свобода волі. Будь-який явний вчинок достатньої важливості...

Бен Тінкер розсміявся.

— Ти хочеш вижити?

— Звичайно! — обурено вигукнув Санґ-ву.

Вони усі засміялися — навіть Фрія і стара жінка у своїй хустці, з білосніжним волоссям і м’якими блакитними очима. Вони були першими жінками-єврами, яких він бачив. Вони не видавалися великими і незграбними, як єври-чоловіки, і наче не мали таких звіроподібних рис. Втім, двоє молодих єврів-самців здавалися досить міцними. Вони зі своїм батьком переглядали велику купу паперів і звітів, розкладених на обідньому столі серед порожніх тарілок.

— У цій зоні, — заговорив Бен Тінкер, — труби треба прокласти тут і тут. Вода — це головна потреба. Перед засіванням наступного врожаю ми розкидаємо кілька тисяч фунтів штучних добрив і зоремо її. До того часу мають бути готові механічні плуги.

— А потім? — запитав один із синів зі скуйовдженим волоссям.

— Потім отрути. Якщо у нас не буде нікотинових спреїв, доведеться знов використовувати мідне розпилювання. Спрей працює краще, але ми досі відстаємо з виробництвом. Проте завдяки буру ми тепер маємо кілька хороших підземних складів. Це має пришвидшити процес.

— А тут, — сказав син, — треба буде осушувати. Забагато комарів. Ми можемо спробувати використати нафту, як ми робили це раніше, але я пропоную заповнювати одразу все. Ми можемо використати помпу і ківш, якщо вони будуть вільні.

Санґ-ву уважно слухав цю розмову. Раптом він непевно звівся на ноги, сповнений гніву. Тремтячим пальцем він пригрозив старшому Тінкеру.

— Ви... втручаєтеся! — задихаючись промовив він.

Вони підвели погляди.

— Втручаємося?

— У план! У космічний план! Святий Елроне, ви втручаєтеся у божественні процеси. Чому... — він запнувся від усвідомлення настільки чужої ідеї, що йшла проти самого його єства. — Ви справді збираєтеся повернути колесо назад.

— Такий у нас план, — підтвердив старий Бен Тінкер.

Санґ-ву знову сів, ошелешений. Його розум відмовлявся вірити в почуте.

— Я нічого не розумію! Що трапилося? Якщо ви сповільнюєте колесо, якщо ви ламаєте божественний план...

— Він буде проблемою, — замислено промовив Бен Тінкер. — Якщо ми його вб’ємо, Рука просто пришле наступного, у них сотні таких, а якщо ми його не вб’ємо, а дамо можливість повернутися назад, він здійме такий шум і крик, що весь Палац кинеться сюди. А це поки зарано. Ми швидко набираємо підтримку, але нам треба ще кілька місяців.

На випуклому чолі Санґ-ву виступив піт. Він витер його непевним жестом.

— Якщо ви мене вб’єте, — попередив він, — то скотитеся вниз на чимало щаблів космічної драбини. Ви піднялися аж сюди, тож навіщо руйнувати досягнення, здобуті за нескінченні віки в минулому?

Бен Тінкер дивився на нього єдиним здоровим блакитним оком.

— Друже мій, — сказав він повільно, — а хіба наше наступне втілення не визначається тим, наскільки моральною наша поведінка була у цьому втіленні?

Санґ-ву кивнув.

— Це загальновідомо.

— А якою є правильна поведінка?

— Підкорятися божественному плану, — негайно відповів Санґ-ву.

— Можливо, весь наш Рух — це частина плану, — замріяно сказав Бен Тінкер. — Може, космічні сили хочуть, щоб ми осушували болота, вбивали коників і вакцинували дітей. Зрештою, саме завдяки космічним силам ми тут.

— Якщо ви вб’єте мене, — заревів Санґ-ву, — я стану мухою, пожирачем падла. Я бачив це на власні очі! Мухою з блискучими крильцями і блакитним черевцем, що повзає по рештках мертвих рептилій. У гнилих паруючих джунглях огидної відстійної планети. — Він розплакався і безпорадно заходився витирати сльози. — І це в системі на задвірках світу, на підніжжі драбини!

Тінкер усміхнувся.

— Чому ж так?

— Я згрішив, — Санґ-ву шморгнув носом і почервонів. — Я вчинив перелюб.

— Хіба ти не можеш себе очистити?

— Забракне часу! — його смуток перейшов у дикий відчай. — І мій розум досі не чистий! — він вказав на Фрію, що стояла у дверях спальні гнучкою білою, але засмаглою постаттю в домашніх шортах. — У мене досі залишаються плотські думки, я не можу їх позбутися. За вісім місяців чума оберне колесо для мене — і кінець! Якби я дожив до старості, зморщеним і беззубим, коли не лишиться вже жодних бажань... — його вгодоване тіло здригалося в конвульсіях. — Але мені забракне часу для очищення і спокути. Сканер показує, що я помру молодим!

Коли вичерпався цей словесний потік, Тінкер довго мовчав, глибоко задумавшись.

— Чума... — сказав він нарешті. — А які саме в неї симптоми?

Санґ-ву описав їх, його оливкове обличчя стало хворобливо-зеленим. Коли він закінчив, троє чоловіків перезирнулися. Бен Тінкер звівся на ноги.

— Іди за мною, — коротко скомандував він, беручи барда під руку. — Я маю дещо тобі показати. Це залишилося від старих часів. Рано чи пізно ми просунемося достатньо, щоб розробити своє, але зараз у нас є лише трохи зі старих запасів. Нам доводиться тримати їх опечатаними і під охороною.

— Це для доброї справи, — сказав один із його синів. — Воно того варте. Він перехопив погляд брата й усміхнувся.

Бард Чаі дочитав детальний звіт Санґ-ву. Він підозріло відклав його і подивився на молодшого барда.

— Ти певен? Справді немає потреби в подальшому розслідуванні?

— Культ вивітриться сам собою, — байдуже відповів Санґ-ву. — У них немає справжньої підтримки, це лише випускання пари, якому бракує внутрішньої значущості.

Чаі це не переконало. Він знову перечитав окремі частини звіту.

— Може, ти й правий, але ми чули так багато...

— Пліток, — сказав глухо Санґ-ву. — Це все брехня і чутки. Я вже можу йти? — він рушив до дверей.

— Поспішаєш у відпустку? — Чаі розуміюче усміхнуся. — Я знаю, як ти почуваєшся. Звіт, мабуть, виснажив тебе, уся ця сільська місцевість, гнилі болота. Ми маємо підготувати кращу програму сільської освіти. Я переконаний, що там цілі регіони в розлаштованому стані. Ми маємо донести чистоту до цих людей, це наша історична роль, функція нашої касти.

— Амінь, — буркнув, кланяючись, Санґ-ву й пішов геть з кабінету коридором униз.

Дорогою він вдячно перебирав свою вервицю. Він тихо молився, торкаючись пальцями поверхні маленьких червоних піґулок. Це були блискучі кульки, нові і яскраві, подаровані йому Тінкеристами взамін тьмяних старих. Ця вервиця йому ще прислужиться. Він міцно стискав її в кулаці. З нею нічого не має трапитися протягом наступних восьми місяців, тож йому треба буде носити її обережно, доки він вештатиметься зруйнованими містами Іспанії — і зрештою зляже з чумою.

Він був першим бардом, що почав носити вервицю з капсул пеніциліну.

Останній з володарів

Свідомість поверталася до нього. Він отямлювався неохоче, відчуваючи тягар століть, нестерпну втому. Повернення було болісним. Він би кричав, якби мав чим кричати. А втім — йому вже ставало радісно.