Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 104)

— Забудьте про дроби, — Ед підхопив сина на нижній сходинці й підштовхнув його до виходу.

— А де Джим?

— Вже йде.

Джим поволі спустився сходами.

— Тату, що сталося?

— Поїдемо покатаємося.

— Покатаємося? А куди?

Ед розвернувся до Дженет.

— Світло нехай горить, і піди ще ввімкни телевізор. — Він підштовхнув її до телевізора. — Нехай вони думають, що ми досі...

Раптом він почув дзижчання. Вихопивши ніж, Ед миттю припав до підлоги. Його мало не знудило, коли він побачив, як комаха спускалася сходами просто на нього, хутко рухаючи крильцями. Вона досі була трохи подібна на Джиммі, це теж було ще дитинча. В Еда втупився його погляд — позирк холодних фасеткових нелюдських очей. На тіло з крильцями досі були жовта футболка і джинси, на личку виднілися залишки людських рис. Його тіло неприродно скрутилося, неначе хотіло дотягнутися до Еда. Що воно робить?

Воно намагалося його вжалити!

Лойз щосили замахнувся на потвору ножем. Комаха з оскаженілим дзижчанням відступила. Лойз перекотився і поповзом дістався до дверей. Томмі і Дженет стояли як укопані, з безтямними обличчями, й отупіло за всім спостерігали. Лойз знову замахнувся ножем, і цього разу влучив. Створіння заверещало, захиталося, а потім гепнулось на стіну і, тріпочучи, сповзло на долівку.

Крізь розум Еда щось прокотилося. Якась хвиля сили, енергії, чужої свідомості, що пробивалась у його єство. Він враз застиг, мов паралізований. У нього проник інший розум, заторкнув його власну свідомість — раптово, разюче. Чиясь осоружна присутність напосідала на нього — і, стріпнувшись, згасла тільки коли комахоподібне створіння безформною купою звалилося на килимок.

Воно було мертвим. Лойз перевернув труп ногою. Так, це була комаха, щось схоже на муху. Одягнуте в жовту футболку і джинси, що носив його син Джиммі... Він відігнав від себе цю думку, надто пізно зараз про це згадувати. Він підхопив ножа і рушив до дверей. Дженет і Томмі все ще стояли непорушно, немов закам’янілі.

Машина була надворі, але до неї йому не прорватися. Вони чекатимуть на нього. Доведеться йти пішки десять миль. Десять довгих миль по грузькій дорозі через яри, поля, пагорби і густий ліс. І йти доведеться самому.

Лойз відчинив двері. На мить він озирнувся на дружину і сина, а потім захряснув двері і збіг сходами у двір.

Скоро він уже йшов швидким кроком дорогою крізь темряву до околиці міста.

Промені вранішнього сонця сліпили. Лойз зупинився, хапаючи ротом повітря. Його хитало з боку в бік, піт заливав очі.

Одяг на ньому подерся, пошматований чагарями і шпичаками, крізь які він продирався. Десять миль, подоланих на ліктях і колінах, поповзом, скрадаючись у нічній пітьмі. На черевики налипла грязюка. Знеможений і подряпаний, він, кульгаючи, заледве переставляв ноги.

Але попереду вже було містечко Оак Ґроув.

Лойз зробив глибокий вдих і почав спускатися з пагорба.

Двічі він заточувався і падав, але пересилював себе, підводився і йшов далі. У нього у вухах дзвеніло, перед очима все тремтіло і розпливалося. Але він зміг, він вирвався з Піквіля.

На нього з подивом витріщився Фермер, що працював у полі. Жінка, яка поралась біля будинку, теж. Лойз дістався до дороги й повільно поплівся нею. Попереду виднілися бензоколонка і придорожній кафетерій. Тут стояло кілька машин, у смітті греблися кури. На прив’язі бігав пес.

Лойз дошкандибав до заправки, одягнутий у біле оператор скоса поглянув на нього.

— Слава Богу, — пробурмотів Лойз і вхопився за стіну. — Я вже думав, що не дійду. Вони переслідували мене майже всю дорогу. Я чув, як вони дзижчали, дзижчали і пурхали за спиною.

— Що трапилося? — запитав оператор. — Ви потрапили в аварію? Вас пограбували?

Лойз втомлено похитав головою.

— Вони захопили ціле місто, захопили мерію і поліцейський відділок. Повісили чоловіка на ліхтарі. Це було перше, що я побачив. А потім вони заблокували дороги. Я спостерігав, як вони зависали над автомобілями, що в’їжджали до міста. Десь близько четвертої ранку я насилу від них відірвався. Я одразу відчув, коли вони відстали. А тоді зійшло сонце.

Оператор нервово закусив губу.

— Бачу, ви не в собі, вам треба до лікаря.

— Допоможіть мені дістатися до Оак Ґроув, — попросив затинаючись Лойз і знеможено сів на жорству. — Маємо почати зачистку, випровадити їх геть... І то негайно.

Лойз говорив, а вони записували все на магнітофон. Коли він закінчив, комісар вимкнув запис і підвівся з-за столу. Якусь мить він стояв, задумавшись, потім дістав сигарети і запалив одну. Його м’ясисте обличчя спохмурніло.

— Ви мені не вірите, — сказав Лойз.

Комісар запропонував йому сигарету, але Лойз роздратовано від неї відмахнувся.

— Куріть самі.

Комісар підійшов до вікна, зупинився, оглядаючи з вікна Оак Ґроув, і несподівано відповів:

— Я вам вірю.

Лойз аж осунувся на стільці.

— Ну слава Богу!

— Отже, вам вдалося звідти вибратися, — комісар похитав головою. — Замість того, щоб бути на роботі, ви працювали в підвалі? Шанс на таке був мізерний, один на мільйон.

Лойз ковтнув чорної кави, якою його пригостили.

— У мене є теорія, — промимрив він.

— Про що?

— Про них. Про те, хто вони такі. Вони щоразу захоплюють якийсь один район. Причому починають з верхівки, тобто місцевої влади, а потім рухаються вниз дедалі ширшими колами.

Міцно закріпивши за собою владу, вони захоплюють наступне місто. І так помалу, поступово поширюють своє панування.

Думаю, цей процес триває вже достатньо довго.

— Як довго?

— Тисячі років. Не думаю, що це щось нове.

— Чому ви так вважаєте?

— Коли я був дитиною, то був у «Біблійній лізі». Там нам показували різні малюнки релігійного змісту — стародруки.

На них було зображено ворожих богів, переможених Єговою: Молоха, Вельзевула, Моава, Ваала, Астарота...

— І що з того?

— До кожного з них було зображення. — Лойз підвів погляд на комісара. — Вельзевула було намальовано у вигляді велетенської мухи.

— Тривале у нас з ними змагання, — пробурмотів комісар.

— Їх перемогли, і в Біблії описується, як саме їх перемогли. Спочатку вони успішно наступали, але врешті їх подолали.

— А чому вони програли?

— Бо вони не можуть контролювати геть усіх. Мене вони, наприклад, не захопили. Їм так і не вдалося встановити контроль над євреями, і євреї рознесли попередження всьому світові, попередження про небезпеку. А оті двоє з автобуса! Думаю, вони були в курсі. Їм вдалося вислизнути, як і мені. — Він стиснув кулаки. — І одного з них я вбив. Це була помилка. Я побоявся ризикнути.

Комісар кивнув.

— Так, звісно. Їм вдалося уникнути обробки, як і вам. Мізерний шанс. Але решта жителів вашого міста перебувають під жорстким контролем. — Він відвернувся від вікна. — Гаразд, містере Лойз. Схоже, ви у всьому розібралися.

— Не в усьому. Шибениця. Чоловік, якого повісили на ліхтарі. Я все ж не можу цього зрозуміти. Навіщо? Чому вони зумисно його там повісили?

— А мені здається, що якраз тут все дуже просто, — комісар злегка всміхнувся. — Це була приманка.

Лойз закам’янів, його серце немов перестало битися.

— Приманка? Що ви хочете цим сказати?

— Вони хотіли виманити вас, змусити себе виказати, і таким чином дізнатися, хто у них під контролем, а кому вдалося його уникнути.

Лойз перелякано відсахнувся.