Федерико Моччиа – Три метри над рівнем неба (страница 67)
Віддала дівчині жовтий квиток. Та подала їй напій, і він зник так само швидко, як і з’явився. Бабі крадькома обійшла танцпол і опинилась просто під ними. Вона відчувала дивну ейфорію. «Белліні» давався взнаки. Музика підхопила її, вона підкорилась. Заплющила очі й потроху в танці перетнула весь танцпол. Крутила головою в такт. Щаслива і трішки хмільна серед незнайомих людей. Волосся розліталось. Залізла на вищий бортик танцполу. Зчепила руки й затанцювала, поводячи плечима, стискаючи губи, мрійлива. Потім розплющила очі й подивилась нагору. Їхні погляди зустрілись крізь скло. Степ пильно дивився на неї. На якусь мить не впізнав її. Палліна також її побачила. Степ обернувся до Палліни й щось її спитав. Там, унизу, Бабі не могла його почути, але легко вгадала сенс запитання. Палліна кивнула. Степ знову подивився вниз. Бабі усміхнулась йому, потім опустила очі й віддалась своєму танцеві, цій музиці.
Степ швидко кудись побіг, не звертаючи уваги ні на кого і ні на що. Полло тільки головою похитав. Палліна накинулась на свого хлопця, рвучко притягнула до себе й пристрасно поцілувала в губи, як будь-яка закохана жінка. Гладенький коротун пропустив Степа безплатно. Ввічливо з ним привітався й продовжив цілуватися зі своєю дівчиною в капелюшку набакир. Життя у «Вітринах» йшло своїм звичним ходом. Степ зупинився. Бабі була просто перед ним. Якийсь жлоб з довгим волоссям танцював навколо неї, приміряючись. Завваживши Степа, він миттю зник, зробивши вигляд, що не цікавиться нею. Бабі продовжувала танцювати, дивлячись Степові просто у вічі, і в якусь мить він відчув, що тоне у цій блакиті й у цій звабній музиці. Помалу його тіло також ожило. Виліз на бортик танцполу. Німі й усміхнені, вони танцювали тепер поряд. Бабі рухалась хвилями. Степ підтанцював ближче до неї. Відчував її парфуми. Вона підняла руки, виставила їх перед собою і танцювала за ними, усміхаючись. Він подивився на неї зачаровано. Вона була напрочуд гарною. Таких невинних очей він ще ніколи не бачив. Ці м’які губи пастельного тону, ця оксамитова шкіра. Все у ній здавалось тендітним, але довершеним. Її волосся вільно спадало з-під пов’язки. Воно також танцювало, стрибаючи, і гармоніювало з її усмішкою. Оце чоло, високе й ясне, цей тонкий ніс, ці рожеві щоки — вона здавалась лялькою. Степ узяв її за руку, притягнув до себе, погладив по обличчі. Бабі глянула на нього і на мить… на мить він затремтів, уявивши, що від більш відчутного дотику вона, крихка кришталева мрія, розсиплеться на тисячу часток. Тоді він усміхнувся їй і повів за собою. Вкравши її в цього хаосу, в цих навіжених людей. Степ провів її через цей ліс невгамовних рук, захищаючи від випадкових штурханів, тримаючи її поряд із собою, подалі від гострих ліктів та незграбних веселощів незнайомців.
Нагорі, за склом — радість та біль. Палліна подивилась на Бабі, яка зникала разом зі Степом, нарешті щира та непослідовна. Маддалена подивилась на Бабі, яка зникала разом зі Степом, винним лише у тому, що ніколи не кохав її і ніколи не натякав на це. У той час як ті двоє закоханих виходили на вулицю, Маддалена безсило відкинулась на диван. Сама розбила ілюзії, так само, як колись сама їх і створила. Сиділа з порожнім келихом у руках і порожнечею всередині, яку важко чимось заповнити. Вона стала просто добривом для рослини, що часто розквітає на могилі зів’ялого кохання. Ім’я цій рідкісній рослині — щастя.
48 «Bellini» — алкогольний коктейль, що зазвичай складається з персикового пюре та іскристого вина.
48
«Bellini» — алкогольний коктейль, що зазвичай складається з персикового пюре та іскристого вина.
33
«Гарні й джинсові», ліпші за будь-яку живу рекламу. Верхи на мотоциклі кольору ночі, вони змішувались із нічним містом, регочучи. Теревенячи про все й ні про що, усміхаючись одне одному в дзеркальця, навмисно розвернуті. Вона пригорнулась до його плеча і їхала так, голублена вітром і цією новою силою, відсутністю опору. Вулиця Венето, площа Барберіні, вулиця Націонале. Поїхали до «Янголів». Вибрали столик на верхньому поверсі, сіли дивитись відео на великому екрані. Схвильовані більше простим доторком їхніх тіл, аніж роковою композицією відомого американського співака. Вони його навіть не впізнали, такі були заглиблені в однакові думки. Він був багатий та знаменитий, але в цей момент вони були важливіші. Вулиця Кватро Фонтане, площа Санта Марія Маджоре. За рогом праворуч. Маленький паб. Англієць на дверях упізнав Степа. Пропустив. Бабі усміхнулась. З ним хоч куди зайдеш. Він був її перепусткою. Перепусткою до щастя. Вона була така щаслива, що незчулася, як замовила червоне пиво — вона, якій і зі світлим важко було впоратись. І така замріяна, що розділила з ним тарілку пасти, забувши про свою жахливу дієту.
Слова пливли повільно, вона усвідомила, що розповідає йому все-все, що не має більше секретів. Він здавався їй розумним і сильним, гарним і ніжним.
Як вона досі цього не помічала? Була дурною та сліпою, вона його ображала, була уїдливою та злою з ним. Потім пробачила це собі. Це був тільки страх. Пограли в дротики. Вона влучила, хоча дещо зависоко. Переможно обернулась до нього.
— Це вже добрий результат, еге ж?
Він усміхнувся їй. Кивнув. Бабі весело кинула ще один дротик. Ця синьоока дівчина не розуміла, що вже влучила в саме «яблучко».
Знову викрадення на мотоциклі. Вулиця Кавур. Піраміде. Тестаччо. Маленький шлагбаум у біло-червону смужку між мішками з цементом. Низенький Віто, випромінюючи веселощі, перевіряє невеличку групу людей, що хочуть увійти. Побачивши Степа, махнув йому ще здалеку. Попросив відійти кількох хлопців, щоб дати йому проїхати. Віто підняв шлагбаум. Степ дружно ляснув його по плечі й, тримаючи Бабі за руку, ввійшов до «Радіо Лондон». Деякі дівчата із заздрістю подивились на Бабі. І не тільки тому, що їй дозволили ввійти. Поряд із таким типом можна з радістю залишатися й на вулиці. Здавалося, його тут усі знають. Усі віталися з ним, проходячи повз, ляскаючи його по плечі або ж просто торкаючись. До нього підійшло кілька дівчат. Бабі відчула щось дивне, це почуття було нове для неї. Одна з дівчат привітально поцілувала Степа й заговорила до нього. Бабі зрозуміла, що то було. Ревнощі. Але Степ не дав їй часу поміркувати про це. Він швидко попрощався з дівчиною і потяг Бабі до танцполу. Вони танцювали там у безупинному ритмі «хаусу», ніби два шейкери в руках у вправного баристи. Усміхнені й іскристі, як елегантне шампанське, вони зійшлися у короткому тості. Пізніше вийшли звідти, спітнілі та веселі. Попрощалися з Віто, і їм знову позаздрили ті, що все ще чекали своєї черги. Пішли звідти так само, як приїхали, на цьому ревучому мотоциклі, запаркованому просто перед дискотекою. Промчали узвозом вгору на другій передачі, насолоджуючись свіжим вітром цієї ночі наприкінці квітня. На перехресті звернули ліворуч. Виїхали на головну вулицю. Степ перемкнув на третю, потім на четверту. Світлофор на перехресті блимав жовтим. Степ проїхав. Раптом почув вищання гальм. Шини, які ледь не займалися від тертя об асфальт. Камінці, що відскакували. «Ягуар Соверен» летів зліва на повній швидкості. Ударив по гальмах. Степ, заскочений зненацька, загальмував і застряг посеред перехрестя. Мотор вимкнувся. Бабі притислась до нього. Фари машини, що летіла на них, відбивались у переляканих очах Бабі.
Морда дикої пантери опиралась різкому гальмуванню. Машину занесло. Бабі заплющила очі. Почула рикання мотора, що гальмує, потужну систему ABS, що відновлює контроль над колесами, вищання шин. Потім — нічого. Розплющила очі. «Ягуар» стояв тут, за кілька сантиметрів від машини, непорушний. Бабі зітхнула з полегшенням і відпустила куртку Степа, яку була намертво вхопила від переляку.
Степ із непроникним обличчям глянув на водія машини.
— Куди ти так мчиш, бевзю?
Потім завів мотоцикл. Тип за кермом, чоловік років тридцяти п’яти, з ідеально підстриженим густим та кучерявим волоссям, опустив автоматичне віконце й суворо глянув на нього.
— Що ти сказав, хлопчику?
Степ вимкнув мотоцикл. Посміхнувся, спішуючись. Він знав таких типів. У нього там точно поряд жінка, і він не хоче втратити обличчя. Підійшов до машини. Так і є. Крізь скло побачив жіночі ноги. Гарні руки, складені на шовковій театральній сумочці, елегантне вбрання. Спробував розгледіти обличчя жінки, але світло ліхтаря відблискувало на віконечку, ховаючи його.
— Вилізай, бевзю, так тобі буде краще чути.
Чоловік збирався вже виходити, коли Степ схопив його за куртку й брутально витяг із машини. Кинув його на капот «Ягуара». Коротка телефонна антена затремтіла. Степ заніс кулак, готовий ударити.
— Степе, ні!
Голос Бабі. Степ обернувся до дівчини. Він забув про неї. Побачив, як вона стоїть поряд із мотоциклом, дивиться стурбовано й тривожно. Руки звисли уздовж тіла.
— Не роби цього!
Степ послабив хватку. Тип тут-таки цим скористався. Вивільнився й підло вдарив кулаком в обличчя. Степова голова відкинулась назад. Лише на мить. Здивовано підніс руку до губ. Вони кривавили.
— Ах ти ж сучий…
Степ накинувся на нього. Переляканий тип виставив руки перед собою, пригнув голову, бажаючи втекти. Він сам не знав, як у нього духу стало вдарити Степа. Той схопив його за кучері, нагнув голову, готовий вгатити коліном, аж тут раптом відчув новий удар. Цього разу — зовсім інший, сильніший, що дістав аж до серця. Сухий удар. Тільки одне слово. Його ім’я.