Ежи Эдигей – Смерть за алфавітом (страница 22)

Все помешкання було перевернуте догори дном. Увесь одяг витягнуто з шаф і розкидано по кімнатах. Генрика й Емму Ротвальдів знайшли у спальні на ліжках — лежали зв’язані. Обоє загинули від ножових ран. Ніж так і залишився стирчати у грудях жінки. Їх, видно, катували. Били й мучили кочергою, яку розпікали на вогні каміну.

В холлі лежали дві металеві скриньки з виламаними замками. Вмурований в стіні кабінету лікаря вогнетривкий сейф був відчинений, в замку стирчав ключ.

Судячи з того, що на підлозі валялися одяг і розкішні хутра господині, а на стінах висіли картини відомих художників, було ясно, що бандити шукали лише гроші й золото. Скриньки знайшли самі або ж з допомогою тортур випитали у господарів.

У ті роки кримінальна техніка була ще досить примітивна. У розпорядженні міліції не було ні точних приладів, ні фахівців високого класу.

Та, попри все, група розслідування працювала чітко. Було зроблено багато знімків, зібрано численні відбитки пальців. Ті, що належали лікареві та його дружині, часто повторювалися. Зустрічались також відбитки, що належали якимсь трьом особам, очевидно, бандитам. На кочерзі, якою катували Ротвальдів, і на стилеті виявили дуже рідкісний відбиток з «подвійною петлею». Лікар визначив, що смерть подружжя настала десь між дванадцятою й другою годиною ночі.

Сусіди і випадкові перехожі, яких на превелику силу знайшли, пригадували: годині о десятій вечора біля вілли Ротвальдів стояло авто. Однак хто ним приїхав і коли воно від’їхало, з’ясувати так і не вдалося. Залишаючи віллу, бандити замкнули її ключами лікаря, які забрали з собою, — аби перешкодити міліції швидко проникнути всередину і тим самим виграти час.

Міліція взялася за Збігнєва Кварцера. Студент розповів, що він, як завжди, о сьомій вечора пішов до Ротвальдів. Йому відчинила сама пані Емма, але вдома був і пан Генрик. Кварцер вибрав шлак із топки центрального опалення, виніс його й приготував коксу на кілька днів (кокс брали неподалік на складі). Зачекавши, поки вугілля в котлі добре розгориться, він насипав стільки, щоб вистачило до ранку. Виходячи підвальними дверима, чув, що пані Емма повернула зсередини ключ.

На решту вечора і на цілу ніч Збігнєв Кварцер мав незаперечне алібі: ввесь той час він провів у товаристві молодої подруги — студентки Інституту фізвиховання. Молоді люди зізналися, що готувались до іспиту, який мали незабаром складати. А щоб наука йшла ліпше, випили дві пляшки вина — пляшки й досі стояли в кімнатці студента. Господар Кварцера розповів, що молода особа прийшла увечері, коли Збігнєва ще не було вдома, і чекала на нього. Лише десь біля сьомої ранку вони обоє вийшли з дому.

На допиті студентка заявила, що вночі чула якісь крики, але, заглибившись у книжки, не звернула на них увагу. Думала, що то бешкетує якийсь пияк.

Перевіривши ці свідчення, Збігнєва Кварцера перепросили й звільнили з-під арешту.

Перед міліцією постало дуже важке завдання: відбитки пальців є, але де шукати бандитів? Возз’єднаними Землями тоді мандрували сотні людей. Одні шукали притулку й праці, інші, репатріанти зі Сходу, приглядалися до колишніх німецьких господарств — таких ошатних і опоряджених. Нарешті, третіх (і таких не бракувало) вабили легенди про легке життя і грабунок. Ці люди ніким не були зареєстровані й ніде не нагрівали собі постійного місця. Саме вони завдавали міліції найбільших клопотів. Як серед такої маси знайти трьох бандитів?

Однак розв’язка настала дуже швидко. Вже другого дня до міської комендатури міліції надійшов анонімний лист. Невідомий інформатор описав напад на віллу Ротвальдів. Він же повідомляв не лише імена і прізвища двох бандитів, але й місця їхнього мешкання та праці. Що ж до авто, яким користувалися злочинці, то воно належало будівельному підприємству. Один з грабіжників саме й був його водієм, другий працював у тій же фірмі техніком. Крім цього, анонім повідомляв, скільки грошей готівкою і які коштовності слід шукати в кожного із злочинців.

Володіючи такою інформацією, міліція того самого дня заарештувала Влодзімєжа Ковалевського та Юзефа Бунерла. Перший був водієм, другий — техніком-будівельником. У бандитів, які не сподівалися такої оперативності з боку міліції, було вилучено велику суму грошей та багато коштовностей. Усе збігалося з описом аноніма.

Бандатам не лишалося нічого іншого, як в усьому зізнатися. Вони розповіли, що кілька тижнів тому випадково познайомилися з якимось Станіславом Тополевським — він гендлював на «Шабер-плац»[5]. Так у той час люди називали площу Нанкера з великим базаром. Тополевський розповів їм про величезні багатства Ротвальдів і про те, як легко відібрати їх у двох старих людей. Як за ті гроші можна влаштувати собі безтурботне життя десь на Заході чи в Сполучених Штатах. Спокушав довго, аж поки ті піддались. Твердили, однак, що ні про тортури, ні про вбивство лікаря та його дружини не було жодної мови. Мали їх лише налякати.

Усім нападом нібито керував Тополевський. Ввечері він зателефонував до лікаря, благав урятувати дружину, в якої стався серцевий напад. Обіцяв заїхати по лікаря своєю машиною. Коли Ротвальд, нічого не підозрюючи, відчинив двері, до вілли вдерлось троє бандитів.

Пов’язавши стареньких господарів, вони кинули їх на ліжка в спальні й заходилися шукати скарб. У вогнетривкому сейфі, який відімкнули ключами, знайденими в кишені Ротвальда, виявилися наукові праці й невелика сума грошей. Цього бандитам здалося замало.

Ротвальдів катували, аж поки вони самі все розповіли. На даху, в димарі, була хитромудра схованка, там бандити знайшли одну скриньку з коштовностями, зливками золота, золотими монетами, а також чималою сумою грошей у закордонній валюті. Другу скриньку побачили на стелажах з книжками. Там виявилось понад два мільйони злотих.

Бандити домовилися зустрітись після цього в Зельоній Гурі, звідти нелегально перебратись до Чехословаччини, потім до Відня, а згодом — далі, до Франції. Аж там повинні були остаточно поділити здобич на три рівні частини. Однак раптове зникнення двох працівників будівельного підприємства могло привернути увагу міліції, тож ті двоє відпросилися на кілька днів у відпустку, нібито щоб відвідати родичів у глибинних районах Польщі.

Перед тим, як залишити перевернутий догори дном будинок Ротвальдів, Тополевський дав обом спільникам по мільйону злотих та трохи коштовностей, щоб «могли забезпечити сім’ї, поки пощастить дістатись на Захід». Саме ті гроші та коштовності міліція й знайшла в затриманих.

Коли вже лаштувалися втікати з вілли Ротвальдів, ватажок банди сказав:

— Лишати живими старих смердюхів не можна. Ще впізнають котрогось із вас. Хто їх прикінчить?

Жоден з двох спільників не відваживсь на таке. Тоді Тополевський засміявся, пішов до кабінету, зняв зі стіни кимось колись подарований господареві стилет, повернувся до спальні й двома ударами позбавив життя обох старих лікарів.

Коли прокурор, допитуючи Ковалевського та Бунерла, показав їм одержаний міліцією анонімний лист, ті одностайно заявили, що лише одна людина могла написати його: Станіслав Тополевський. Тільки він знав подробиці, описані в листі. Для прокурора та слідчих це також було цілком очевидним. Щоб самому заволодіти цінною здобиччю і благополучно втекти, ватажок банди виказав своїх спільників.

Судячи з допиту, Ковалевському та Бунерлові дісталась лише невеличка частка тієї здобичі. Решту заховав іхній ватажок. Самі вже чудові діаманти, завбільшки як горошина, коштували вдесятеро дорожче, ніж тих два мільйони злотих і жменька персників та браслетів, які не являли собою особливої цінності. Тополевський, видно, добре розумівся на коштовностях.

Зрозуміло, що в Зельоній Гурі ніхто й не чув про Станіслава Тополевського. Та й чи було це його справжнє Ім’я? Під цим ім’ям його знали на «Шабер-плаці», саме так він назвався й майбутнім компаньйонам. Проте, жоден з них не відав, де мешкає той чоловік. Виявилось, він ніде не був прописаний.

Розшуки Станіслава Тополевського нічого не дали, слідство було припинено. А ті двоє постали перед воєводським судом у Вроцлаві. Після триденного процесу, за яким стежило все місто, Влодзімєжу Ковалевському та Юзефу Бунерлові було винесено смертний вирок.

Бандитів захищали четверо адвокатів. Зрозуміло, адвокати були призначені судом, бо ніхто не хотів добровільно займатися такою брудною справою. Після оголошення вироку вони подали апеляцію до Верховного Суду.

Верховний Суд погодився з аргументами захисту, що вбивство здійснив третій злочинець — так і не впійманий Станіслав Тополевський (на стилеті знайдено відбитки пальців з «подвійною петлею»). Ні Ковалевський, ні Бунерло таких папілярних ліній не мали. Такі ж відбитки були знайдені й на знарядді тортур — кочерзі. Отже, Верховний Суд визнав, що вони не були безпосередніми учасниками вбивства Генрика й Емми Ротвальдів. Таким чином смертну кару тим двом бандитам замінили на довічне ув’язнення.

Станіслава Тополевського так і не знайшли. Відбиток «подвійної петлі» зберігався в архівах Головного управління міліції, але за всі наступні роки такий відбиток більше ніколи не траплявся на очі слідчим органам. Коли минуло п’ять років, справу проти бандита, що пропав, було зовсім закрито.