Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 27)
Біля входу в майстерні його зупинив солдат з автоматом. Цей хлопець, звичайно, давно знав конструктора, та все одно прискіпливо оглянув перепустку й лише тоді дозволив пройти до стендів.
Зандлер ступнув до напівтемного цеху, що двигтів од дикого гулу. Від випарів гасу, мастила й диму в нього запаморочилась голова. Тьмяно горіли лампочки. Слизькими сходами Зандлер піднявся до пульту й побачив чергового інженера. Той спав, поклавши голову на схрещені руки.
Раптом Зандлер своїм нервовим, збудженим чуттям уловив присутність іще когось. Він глянув на двигуни й побачив, як промайнула між ними тінь. Зандлер сильно штовхнув інженера. Той спросоння глипнув на прилади пульту й одразу помітив, що один із двигунів працює на зльотному режимі. Механічно інженер зменшив подачу пального й втупився у стурбованого професора.
— Негайно тривогу! — крикнув Зандлер.
Але за гуркотом двигунів інженер його не почув.
Тоді Зандлер сам увімкнув сигнал, У різних кінцях аеродрому завили сирени. Всі, хто був на аеродромі, кинулись до майстерень, де над входом яскраво-червоним вогнем горіла лампа.
Солдат, розгубившись, не зміг стримати натовпу біля входу, і кілька чоловік прорвалися до стендів. Двигуни вимкнули.
— Оточити майстерні! Нікого не впускати й не випускати! — наказав Зандлер. — Де Зейц?
Через кілька хвилин прибіг Зейц.
— Пане оберштурмфюрере, тут щойно хтось був. Черговий інженер спав, але, коли я зайшов сюди, мені показалась тінь он там.
— Тут нікого не було, клянусь вам, — промимрив позеленілий від страху інженер.
— Мовчати! — обірвав його Зейц і махнув солдатам.
Ті кинулись нишпорити по майстерні. Зандлер оглянув схвильованих службовців. Погляд його зупинився на Піхті:
— Як потрапили сюди ви?
— Як усі, по тривозі.
— Але ж по тривозі вам належить бути біля своєї машини, а не в майстернях.
— Усі бігли сюди, ну й ми не втрималися! — вийшов з натовпу Вайдеман, витираючи замащений рукав френча.
— Ви були разом з Піхтом?
— Ні, я його не помітив… А втім, я і вас недавно розгледів.
— А ви, Піхт, бачили Вайдемана?
— Я?.. Ні.
— Який двигун працював на повну потужність? — запитав Зандлер чергового інженера.
— Третій ліворуч. «Юмо».
— Що треба зробити, аби примусити його працювати на повну потужність?
— Посунути оцей сектор на пульті. — Інженер потягнувся до важілька з оранжевою ручкою.
— Не чіпати! — крикнув Зейц.
— Біля двигуна є такий самий сектор. Керування тут спарене, — сказав інженер.
— Ми знайдемо злочинця по відбитках пальців, — промовив Зейц.
Оглянувши всі закапелки майстерні, есесівці нікого не виявили. Зейц викликав фахівця з відбитків пальців, переписав усіх, хто опинився в цю мить поряд. Залишивши посилену охорону, він провів Зандлера, вернувся до себе ії терміново викликав Берлін, щоб доповісти штандартенфюрерові Клейну про пригоду.
… Професор погано спав цієї ночі. Лише кілька чарок коньяку здолали його. Однак прокинувся він, як завжди, і з'явився в себе в кабінеті рівно о восьмій. Затягнувшись сигаретою, Зандлер подивився у вікно на самотній бук. «Може, в мене вчора була галюцинація? Просто від сильної перевтоми примарилися чортики?» — подумав він і наказав проводити далі випробування двигунів.
Знову аеродромом покотився гуркіт запущених «Юмо». На них найбільше сподівався Зандлер. Вони працювали добре.
«Звичайно, примарилося». Професор ступив до телефону, щоб сказати Зейцу про це, і раптом почув вибух. З тріском вилетіла шибка. Зандлер кинувся до вікна і побачив дим, що оповив майстерні.
— Вибухнув на зльотному режимі двигун, — доповів черговий інженер.
— Який?
— «Юмо», на стенді третій ліворуч.
«Усе ясно», — прошепотів Зандлер, полотніючи.
Поряд діяв агент. Подумки Зандлер перебрав усіх інженерів, техніків, льотчиків, яких знав: «Хтось із них, у робочій куртці чи мундирі люфтвафе — ворог…»
Двері до кабінету відчинились, і на порозі постав Зейц.
— Як я й сподівався, злочинець не залишив відбитків своїх пальців, — збуджено повідомив він, — але агент усе ж не встиг приховати слідів!
Зейц, стукаючи каблуками своїх чудових чобіт, підійшов до столу Зандлера й кинув рукавички:
— Мої люди знайшли їх у баці з пальним! Професор скосив очі на рукавички — звичайні армійські рукавички з темно-сірої штучної шкіри.
— Таких рукавичок, мабуть, у кожного по парі, — усміхнувся він.
— Ні й ні, пане професоре, — засміявся Зейц. — По-перше, ми знаємо розмір руки злочинця. По-друге, навряд чи хто з техніків одержував такі рукавички на складі, а якщо й одержував, ми легко встановимо. По-третє, бачите трохи тріснутий шов? Злочинець мав звичку стискувати кулаки. Це не все, але вже багато. А ви, пане професоре, не хвилюйтесь і продовжуйте роботу. Як поживає фрейлен Еріка?
— Дякую, добре.
— Передайте їй привіт од мене. — Зейц усміхнувся і, прощаючись, приклав руку до козирка.
Але Зандлерові не сподобався оптимізм оберштурмфюрера. Залишившись на самоті, він подумав про неприємності, які напевне спіткають його нещасний «Штурмфогель». Навіть незважаючи на очевидну диверсію, двигуни «Юмо» і БМВ не годились для льотних випробувань. Вони вимагали серйозної доводки.
Через кілька днів, не витримавши зльотного режиму, вибухнув мотор «брамо». Мессершмітт, зайнятий удосконаленням модифікованого гвинтомоторного винищувача Ме-109, усе ж знайшов час, щоб серйозно поговорити із Зандлером про майбутнє «Штурмфогеля». Головний конструктор був незадоволений моторобудівними фірмами.
— Ви бачите, що нам пишуть із фірми «Юнкере»? — Мессершмітт кинув Зандлерові телеграму.
У відповідь на прохання прискорити побудову нових двигунів фірма повідомила, що зможе це зробити не раніше, як через вісім місяців.
— А війна триває! — Мессершмітт кулаком ударив по столу, і срібляста модель його улюбленця Ме-109 впала на підлогу. — Війна триває! Вона вимагає нових і нових машин — надійних і міцних. Кращих, аніж у росіян!
ГОЛОСИ ЛІТА
З весни 1942 року після затяжних дощів по всій Європі встановився стійкий антициклон. Трупи після зимових боїв устигли закопати місцеві люди, але солодавий дух мертвих лишився. Він і нудив двадцятитрьохрічних солдатів багатотисячної армії Паулюса, яка наступала на Волгу. Ці кадрові солдати пройшли по Європі, але вперше бачили такі моря полів, таке багатство землі, ще не начепленої вогнем війни.
5 квітня Гітлер підписав директиву, складену генштабом вермахту: «Всі наявні в розпорядженні сили повинні бути сконцентровані для проведення головної операції на південній ділянці з метою знищити ворога західніше Дону, щоб потім захопити нафтоносні райони на Кавказі й перейти через Кавказький хребет».
Для рейху потрібна була пшениця України, Кубані, Ставрополля, донецьке вугілля, бакинська нафта. В перспективі знову народжувалися привабливі плани: вступ у війну Турції на боці Німеччини, здобуття Москви, вторгнення в Іран і далі в Індію. Під командуванням генерала Фельми було сформовано спеціальний корпус «Ф», призначений для дій у країнах Ближнього Сходу. Він укомплектовувався солдатами й офіцерами, які знали східні мови.
Таранним ударом польова армія Паулюса й танкова Гота прорвала Південно-Західний фронт росіян і кинулась на схід.
На ранок 18 липня 1942 року Мессершмітт призначив нові випробування «Штурмфогеля», але його затримали справи в Берліні, і до Лехфельда він приїхав лише надвечір. Сам Зандлер без головного конструктора проводити випробування «Штурмфогеля» цього разу не наважився. Мессершмітт повернувся з Берліна в найвеселковішому настрої.
— Професоре, скоро я зможу надати вам відпустку, — оголосив він Зандлерові, — ви поїдете до Швейцарії чи на Середземне море.
Зандлер у подиві потер свого гулястого лоба:
— Я не розумію вас, пане конструкторе…
— Скоро зрозумієте. На Сході в нас ідуть справи чудово, з Росією до початку зими все ж ми покінчимо, а потім, дорогий професоре, черга за Індією, Америкою, навіть Південною…
— Тоді доведеться згорнути роботи над «Штурмфогелем»? — тужливо протягнув Зандлер.
— Навпаки! — Мессершмітт збуджено пройшовся по бетонній смузі. — «Штурмфогель» — це пращур тих літаків, які я бачу в майбутньому. А ті машини матимуть стрімку швидкість, можливо, понадзвукову, і величезне бомбове навантаження! Вони зітруть на порох усі хмарочоси янкі.
Зандлер подумав, що Мессершмітт, очевидно, в Берліні був на якомусь засіданні, де обговорювались нові перспективи, що відкриваються перед авіапромисловцями.
«Штурмфогель» стояв на краю аеродрому. Біля нього ранок і день порались інженери й механіки. Все було перевірено й переперевірено, але вони не могли піти від літака з тієї лише причини, що вклали в «Штурмфогель» надто багато своєї праці.
Мессершмітт і Зандлер повернули до літака.