Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 26)

Механік Гехорсман? Коссовські розгорнув його справу. Ні, Гехорсман не може. Правда, Зейц намагався пов'язати його ім'я з пропажею радіостанції біля літака Ю-52. Але в Гехорсмана виявилося надійне алібі. Його бачили в «Феліні».

Вайдеман? З фотографії на послужному списку на Коссовські глянуло широке лобате обличчя Альберта. Відчайдушний хлопець, вірний товариш… Далеко ж у такому випадку пішов капітан Альберт Вайдеман.

Піхт? Коссовські недолюблював пестунів долі. Пронозливий, легковажно веселий, сміливий до безтями, але не дуже розумний. Піхт не може бути розвідником. Йому бракує терпіння й логіки, тієї логіки й послідовності, з якою працює Март, водячи за носа всю контррозвідку люфтвафе.

Регенбах? Найлюбіший салонний Еві… Останнім часом Коссовські навіть здружився з Евальдом — з ним можна було працювати, не боячись підступу. Кілька разів Регенбах навіть захищав Коссовські, даючи найпохвальніші характеристики своєму підлеглому. А це для начальника — рідкісна якість. Але звідки тоді в нього приголомшлива обізнаність про діяльність Мессершмітта в далекому Аугсбургу? Щось Коссовські не пригадує, аби Регенбах просив які-небудь матеріали, котрі стосуються роботи над реактивними літаками…

Коссовські зняв копії з особистих справ людей, які мають доступ до «Штурмфогеля», і почав записувати все, що могло стосуватися кожного з них.

У двері постукали. Коссовські механічно прикрив газетою папери на столі.

Ввійшов Регенбах:

— Що нового, Зігфріде, повідомляє преса?

— Дурниці, — махнув рукою Коссовські. — Відлуння, так би мовити, московської битви. Американці пишуть: «На почервонілих од крові снігових полях Росії зроблено рішучий крок до перемоги». Англійці ще більше лестять: «Могутність російських збройних сил колосальна і може зрівнятися лише з мужністю й мистецтвом їхніх командирів та солдатів. Російські війська виграли перший тур цієї титанічної боротьби, і весь свободолюбний світ є їхнім боржником».

— Я не люблю газет, — позіхнув Регенбах і поклав руку на плече Коссовські. — А вас не насторожило, Зігфріде, що. одну з телеграм, послану раніше з Брюсселя, було… теж підписано Мартом?

— Мені здається, що Март користувався кількома станціями — і в Брюсселі, і в Лехфельді. Мене не здивує, якщо ми невдовзі перехопимо його берлінську телеграму й теж розшифруємо.

— Так, ви маєте слушність, капітане. — Регенбах відійшов до вікна і довго стояв, дивлячись на низьке берлінське небо.

У Берліні Піхт завершував свої останні справи. Марудливо й важко спливли ті дні. Серед співробітників знайшлось чимало таких, хто із задоволенням погоджувався випити одну-дві чарки з колишнім ад'ютантом генерал-директора Удета. Піхт написав рапорт з проханням послати його на фронт. Начальник канцелярії рейхсмаршала генерал-майор люфтвафе Дімент, з яким Піхт не раз проводив час у товаристві з Удетом, заявив одверто:

— На фронті поки що вам нічого робити. Залишайтесь у штабі.

— Мені не хотілось би, пане генерал… Тут усі стіни нагадують про Удета.

Дімент подумав і сказав:

— Мабуть, правда за вами. Але погодьтеся, Паулю, війна з росіянами значно важча за іспанську війну. Значно!

— Я готовий воювати. — Піхт виструнчився.

Дімент розвів руками й подивився на Піхта, як люблячий батько на пустотливого хлопчака.

— Ви знаєте, з якою пошаною я ставився до генерал-директора, і заради його пам'яті я мушу поставитись до вас з належною увагою.

— Дякую вам, пане генерале.

— Тому… — Дімент насупився й постарався промовити якомога суворіше, — тому я раджу вам улаштуватися на якому-небудь великому заводі, скажімо, в Мессершмітта, Хейнкеля чи Юнкерса.

Піхт задумався. Дімепту здалося, що він збентежений, імовірніше, захоплений зненацька цією пропозицією.

— Що ж я буду там робити? — запитав тихо Піхт.

— У перспективі можете стати випробувачем, якщо у вас таке саме міцне серце й нерви, як і колись.

— В Мессершмітта працює мій друг… Ще з Іспанії… Але дозвольте подумати.

— Ясна річ.

Піхт вийшов з кабінету й закурив. Відразу ж зазумерив телефон. Ад'ютант Дімента сховався за дверима і, вийшовши за хвилину, весело підморгнув Піхту:

— Шеф дзвонить Мессершміттові про тебе.

«Значить, Дімент зацікавлений у зайвому оці на фірмі норовистого Віллі», — подумав Піхт.

Коли він увійшов назад до Дімента, генерал оголосив про призначення Піхта як про справу вирішену:

— Сподіваюсь, Паулю, що ви й надалі не будете поривати зв'язків з міністерством. У ваших же інтересах. Нам треба, щоб у Мессершмітта служила наша людина. Я вас рекомендував Віллі, і той радо погодився прийняти вас, у льотний загін.

Піхт засміявся:

— Ви мене одружили, а я навіть не бачив нареченої.

— Повірте мені, старому вовкові, що для вас це буде найлегша і найперспективніша служба. Так, найперспективніша. А ваш рапорт з проханням послати на фронт я поки що покладу до вашої ж особистої справи.

У Віллі Мессершмітта були свої сподівання на Піхта. Звісно, він не забув тих послуг, які робив Піхт у той час, як був ад'ютантом Удета. Але навіть коли б забув, то зараз він добре знав, що Піхт якоюсь мірою залишиться пов'язаним з колишніми співробітниками і може зробити чимало послуг фірмі. Крім того, Піхт у курсі справ інших конструкторів, передусім Хейнкеля, і, звичайно, він неодмінно поділиться про це з новим шефом, тобто з ним, Мессершміттом.

… Тільки-но Піхт приїхав з Берліна, секретарка, якій обер-лейтенант щоразу привозив столичні дарунки, негайно ж доповіла про нього Мессершміттові.

— Сідайте, Паулю, — запропонував Мессершмітт, але вже не встав назустріч. — Мені дзвонив Дімент, і я ладен дати вам будь-яку льотну посаду. Скажімо, випробувачем на завод, де будують мої «сто дев'яті». Чи… — Мессершмітт хитрувато подивився на Піхта, — чи в Лехфельд. Мені здається, ви великий прихильник нових літаків.

— Боюсь, ми безнадійно відстаємо від того ж Хейнкеля, — промовив Піхт заклопотано.

— Не розумію, — насторожився Мессершмітт.

— Доктор Хейнкель усе-таки не може відмовитись од своєї ідеї. Він-бо, на відміну од інших міністерських тугодумів, не вважає фантазією швидко побудувати реактивний літак. Більше скажу — бомбардувальник!

Мессершмітт засовався в кріслі, що не сховалось від уваги Піхта.

— Поясніть, Паулю.

— Свої двигуни він пристосував на «Хейнкелі-111», і ця каракатиця вже літала з надзвичайною швидкістю!

— Чорти б його побрали, а я не можу відшукати належних двигунів.

— Мені здається, що професор Запдлер…

— Обережний і старий! Але план він зробив чудовий, я не можу поступитися ним.

— Але ви можете прискорити випробування, щоб швидше одержати офіційне замовлення й запустити «Штурмфогель» у серію.

Мессершмітт відкинувся на спинку крісла й несподівано запитав Піхта:

— Вам не доводилось читати Леніна?

— Н-ні. Це ім'я для справжнього німця звучить надто блюзнірськи.

— Даремно. Фюрер, як завжди, перестарався, наказавши спалити книги своїх ворогів. Так от, у «Філософських зошитах» Ленін ототожнює здоровий глузд із забобонами свого часу. У тих, від кого залежить наша робота над реактивними літаками, нема зльоту фантазії, «Дозвольте, як може літати літак без гвинта?» — перекривив когось Мессершмітт. — А ми творимо, ми не можемо не думати про майбутнє. Словом, ми маємо слушність, але надто фантастичною здається наша робота сьогодні, І коли я, поквапившись, розіб'ю ще кілька літаків, реактивна авіація буде загнана в могилу, ще не народившись. Ви розумієте мою думку?

— Цілком. І тим паче, по-моєму, треба поспішати вам.

— Тепер «нам».

— Так, нам. Зі свого боку я ладен зробити все, що можу.

— Тоді їдьте у Лехфельд. Там у мене є вакансія. Поки що в загін повітряного забезпечення. Згодні?

— Слухаюсь. — Піхт потиснув руку Мессершміттові і попрямував до дверей.

На вулиці було морозяно. З Альп прийшов холод. Сніг весело порипував під ногами Піхта, приємно поколювало щоки.

У спортивній крамниці Піхт купив пістолет з інкрустованим руків'ям і наказав упакувати в коробку з-під дитячих іграшок. Для Еріки.

Потім зайшов на поштамт і послав такого собі листа давньому берлінському приятелеві. Що, мов, усе складаються добре. Дістав призначення і з радістю готовий служити на новій ниві діяльності заради того, щоб жила й міцніла Німеччина.

Двигуни доктора Франца, замовлені Мессершміттрм на моторобудівній фірмі «Юнкере», працювали на стендах майже безперервно, наповнюючи аеродром перекотами грому. Якщо в них виявляться гарні характеристики, то Мессершмітт замовить відразу велику партію. В такому випадку «Штурмфогель» міг би скоро з'явитися на фронті.

Професор Зандлер пішов до випробних стендів. Уже вечоріло. Сонце кидало довгі навскісні тіні від лісу та аеродромних споруд. Вітер мляво похитував флюгер. Зандлер ішов, удихаючи чисте березневе повітря, й думав: «Навіщо існують одержимі люди? Для них нема ні сонця, ні життя».

Він зупинився й довго розглядав самотній бук — його не зрубали жалісливі будівельники. Він ріс поряд з ремонтними майстернями та стендами, де тепер проводилися випробування. Дерево ледь помітно погойдувалося, з набухлих гілок спадали краплі. Одна крапля кольнула Завдлера в обличчя й скотилася до рота. Професор відчув гіркуватий смак смолянистої бруньки і прісний, в'язкий — гару від кіптяви двигунів. «Ось і ти, як цей бук», — подумав Зандлер і пішов далі.