Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 29)

— Що скажете, професоре?

— Мабуть, для літака з носовим шасі замалий злітний майданчик.

— Правильно. Але мені потрібен солдатський літак — простий у керуванні й обслуговуванні, що вміє злітати з найменших фронтових аеродромів.

— Необхідно зробити деякі розрахунки.

— Робіть, професоре! Думайте, впрягайте своїх інженерів, тільки швидше, швидше!

Мессершмітт сів у свою машину й запросив Зандлера.

— І ще одна обставина, — промовив він, коли «мерседес» набрав ходу. — Подумайте про заміну Вайдемана. Психологічна травма… Ви знаєте, що це таке, Йоганне?

— Дуже відносно.

— Це найстрашніше для випробувача. Вайдеман двічі зазнавав аварії. Далі він боятиметься своєї машини, тому що злякався її ще до початку польоту.

Після невдалих випробувань «Штурмфогеля» Вайдеман не знаходив собі місця кілька днів. Піхт пропадав у Еріки або відсипався в гуртожитку, і його ніяк не щастило зустріти самого.

Дивні почуття пойняли Вайдемана. Майбутнє раптом затьмарилося, стало страшним і чорним. Теперішнє вперлось у важку дилему: проводити польоти далі чи відмовитися, поки не врізав дуба? Зандлер запропонував подумати. Вайдеман думав. Порад Піхта він став чомусь остерігатись і, проте, потребував їх. Особливо тепер. Літати його змушував обов'язок, якому він служив уже багато років. І водночас він не хотів ризикувати собою, бо мав певність, що може зробити щось значніше.

Якось увечері Вайдеман не витримав самотності. Він вийшов на вулицю і подзвонив у будинок Зандлера. Відповіла Ютта.

Вайдеман відчув, як від хвилювання спітніла в його руці трубка.

— Що ж ви, Альберте, не запросите мене на побачення? — засміялась Ютта.

— В мене було багато справ останніми днями, Ютто, — глухуватим голосом промовив Вайдеман. — Пауль у вас? Так? Попросіть його заїхати по мене в гуртожиток. Я його чекаю біля під'їзду.

— Добре. До побачення, Альберте.

В трубці загули короткі сигнали, але Вайдеман ще довго стояв, притиснувши її до вуха.

Старий парубок, він соромився сказати їй про своє кохання.

Піхт під'їхав на своєму ясно-сірому «фольксвагені» й відчинив дверцята.

— Я був надто різкий з тобою того дня, коли збирався летіти на «Штурмфогелі», — сказав Вайдеман, сідаючи.

— І я.

Відразу полегшало. Обидва подивились один одному в очі й зареготали.

— Ех, старі цапи! — Піхт крутонув кермо ліворуч, до лісу, де за арковим мостом височів червоно-цегляний будинок, повитий плющем, з вивіскою: «Добрий затишок».

Вайдеман замовив пива.

— Здається, ти відмовляєш мене літати на «Штурмфогелі»? — запитав він, коли бармен одійшов від столика.

— Ні, — прямо відповів Піхт. — Ти будеш літати на «Штурмфогелі». Але я боюся тебе втратити. Поки нема добрих двигунів, ця машина справді брикатиме, і невідомо, в яку мить зламає тобі шию.

— Зандлер запропонував мені перейти на іншу машину.

— Відмовся.

— Добре, але тоді мені доведеться летіти знову.

— На яке число призначено випробування?

— На одинадцяте серпня. В Рехліні.

Піхт довго тарабанив по столу пальцями.

— І все-таки у польоті одинадцятого серпня я брати участі не буду, — раптом рішуче мовив Вайдеман. — Скажімо, захворію. Чи в мене підніметься тиск. Га?

— Хто може замінити тебе? Вендель? — запитав Піхт.

— Ні, Фріц у цей час буде випробувати іншу модель «Штурмфогеля» на основному аеродромі в Аугсбургу.

— А-а, тоді полетить Франке. Ти бачив, він учора приїхав від Мессершмітта?

— Напевне, він. Принаймні його поставлять запасним.

В Еріха Хайдте вже давно зажила нога, але на людях він ходив, за порадою Перро, важко спираючись на палицю. Що глибше заводив його ліс, то швидше він ішов. У тому місці, де автострада описувала дугу, неподалік од пивної «Добрий затишок», на узліссі ріс старий дуб… Якщо старанно обстежити попелясто-сіру потріскану кору, то досвідчене око помітило б малесеньку головку іржавого цвяха. Досить потягнути її нігтем, і шматок кори відділиться од стовбура, відкривши дупло.

Ліс посвітлів. Скоро узлісся. Еріх оглянувся й пішов повільніше. По автостраді з шумом пролітали машини, але тут було тихо. Важкий, нагрітий сонцем ліс, очищений від листя й пригладжений, німував. Еріх засунув руку в дупло й вийняв маленьку пластмасову коробочку, обклеєну червоною стрічкою. Між кінцями стрічки лишався зазор. Еріх приклав сірника. Приміряв. Зазор сховався. Значить, ніхто сторонній коробки не брав. Він натягнув гумові рукавички, якими користувався, проявляючи знімки, й зняв кришку. Записка була гранично коротка. «Повідомте Перро для Центру: випробування 11.08. Для мене не пізніше десятого дістаньте теплову міну[16] або з годинниковим механізмом. Залиште тут же. Март».

«Доведеться їхати до Перро», — подумав Еріх.

З того часу, як Еріх прибув до Лехфельда, він зустрічався з Перро двічі. Першого разу передав плівку із сфотографованими бойовими літаками люфтвафе. Другого — великого зашифрованого листа й мікроплівку «Штурмфогеля» від самого Марта.

«Все-таки цікаво було б зустріти Марта. Хто він такий? Який має вигляд?» — подумав Еріх. І жагуча цікавість, поєднана з повагою й гордістю за однодумця по боротьбі, сповнила його.

О п'ятій годині ранку 11 серпня 1942 року інженери й техніки почали готувати до польоту нову модель «Штурмфогеля».

Цього разу «Штурмфогель» випробувався в Рехліні — на імперському аеродромі. Мессершміттові кортіло показати літак вищим чинам люфтвафе, щоб заручитися підтримкою й одержати кредит на ведення далі робіт над своїм реактивним чудом.

Генерали люфтвафе й Мессершмітт пройшли на трибуну. Керував польотом Зандлер.

О шостій повинні були приїхати Вайдеман та його дублер Франке. Але пілоти десь затрималися. Зандлер подзвонив до санітарної частини.

— Так, у нас, — відповів лікар. — У Вайдемана підвищений тиск…

— Мабуть, хлопець хвилюється, і, природно, в нього підвищився тиск, — промовив Зандлер якомога спокійніше: він хотів, щоб сьогодні випробував «Штурмфогель» Вайдеман, а не другий пілот, Франке.

Проте лікар затявся:

— Зараз ми проведемо додаткове обстеження, але Вайдемана я все одно не допущу до роботи.

— Тоді ми ризикуємо зірвати випробування в присутності таких високих спостерігачів.

— Чому ж? Пілот Франке здоровий і скоро буде у вас. Ви ж чудово знаєте порядки, затверджені рейхсмаршалом.

Зандлер кинув трубку. Техніки вивели літак з ангара на злітну смугу й стали заправляти баки пальним. Зандлер увімкнув радіо.

— Франке до мене!

За хвилину льотчик-випробувач Франке з'явився в диспетчерській.

— Що з Вайдеманом? Серйозно?

— Просто трохи підвищився тиск.

— Він бурхливо провів ніч?

— Ні. Відпочивав.

— Тоді полетите ви, Франке. Інструкцію й план випробувань засвоїли? Вам треба швидше дістатися на висоту… Від удачі сьогоднішнього випробування залежить уся наша робота.

— Розумію.

— А ця машина поки що єдина, придатна до польоту! — чомусь розізлився Зандлер. — Ідіть одягатися!

Франке, збентежений суворим тоном професора, вийшов.

О восьмій ранку Зандлерові доповіли, що літак і льотчик до випробувань готові.

Червоне світло маяка в кінці злітної смуги змінилося зеленим.