Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 76)

— Дозвольте мені уточнити, — сказала Арт3міда. — Ми допоможемо тобі пройти ворота, а ти, натомість, розділиш з нами приз?

— Не зовсім, — сказав я. — Якщо я виграю, то розділю приз між нами незалежно від того, допоможете ви мені чи ні. Так що допомогти мені у ваших інтересах.

— Я так розумію, часу це записати в нас немає? — сказала Арт3міда.

Я подумав, тоді відкрив меню управління свого відеоканалу. Я розпочав пряму трансляцію, так що кожен глядач мого каналу (а лічильник показував більше двохсот мільйонів глядачів) міг почути те, що я збирався сказати.

— Вітання. Це Вейд Воттс, також відомий як Парзіваль. Я хочу, щоб весь світ знав: якщо я знайду великоднє яйце Галлідея, клянусь, що розділю виграш порівну з Арт3мідою, Ейчем і Шото. Зуб даю. Честь мисливця. Чесно-пречесно. І тому подібне. Якщо я обманюю, то навіки затавруйте мене безвольним нікчемою, який відсмоктує «шісткам».

Коли я завершив ефір, то почув Арт3міду:

— Чувак, ти з глузду з’їхав? Я жартувала!

— Оу, — сказав я. — Так. Та я знав це.

Я похрустів кісточками пальців та залетів у ворота, і мій аватар зник у вирі зірок.

Я опинився у величезному темному порожньому просторі. Я не бачив стін чи стелі, але, здається, там була підлога, бо я на чомусь стояв. Я почекав кілька секунд, не знаючи, що робити. А тоді в порожнечі пролунав електронний голос. Він звучав наче згенерований примітивним синтезатором мовлення, схожого на ті, що використовували в «Q*Bert» і «Gorf».

— Побий рекорд або помри! — повідомив голос.

З’явився стовп світла, спадаючи десь згори. В основі цієї колони світла стояв старий аркадний автомат. Я одразу впізнав його характерний кутастий корпус. «Tempest». «Atari», 1980 рік.

Я заплющив очі і опустив голову.

— Лайно, — пробурмотів я. — Це не моя найкраща гра, народ.

— Та ну, — я почув шепіт Арт3міди. — Ти повинен був знати, що «Tempest» буде присутня у Третіх воротах. Це ж було так очевидно!

— Справді? Чому?

— Через цитату на останній сторінці «Альманаху», — відповіла вона. — «…їх труднощами трохи пригальмую, бо він, здобувши легко перемогу, її не цінуватиме»12.

— Я знаю цитату, — сказав я роздратовано. — Це з Шекспіра. Але я подумав, що Галлідей в такий спосіб повідомляє про складність Полювання.

— Так, — сказала Арт3міда. — Але це також і підказка. Цитата, взята з останньої п’єси Шекспіра — «Бурі».

— Чорт! — прошипів я. — Як я це пропустив?

— Я теж не побачив зв’язку, — зізнався Ейч. — Браво, Арт3мідо.

— Гра «Tempest» також з’являється у кліпі на пісню «Subdivisions» гурту «Rush», — додала вона. — Однієї з улюблених Галлідея. Досить важко пропустити.

— Ого, — сказав Шото. — А вона тямить.

— Гаразд! — закричав я. — Це мало бути очевидним. Немає потреби далі про це говорити!

— Як я розумію, ти не дуже вправлявся у цій грі, Зі? — сказав Ейч.

— Трохи і давно, — сказав я. — Цього явно недостатньо. Подивіться на рекорд.

Я вказав на монітор. Рекорд поруч з ініціалами ДжДГ — Джеймс Донован Галлідей — становив 728329. І, як я боявся, лічильник ігор в нижній частині екрана показував цифру один.

— Ой, — сказав Ейч. — Лише одна спроба. Як і в «Black Tiger».

Я згадав про непотрібний тепер четвертак у своєму інвентарі і взяв його. Але коли я кинув його в щілину для монет, він просто випав назад. Я нахилився, щоб забрати його, і побачив на монетоприймачі наклейку: «Тільки жетони».

— Варто було спробувати, — сказав я. — Але щось я не бачу тут автомату з жетонами.

— Схоже, у тебе тільки одна спроба, — сказав Ейч. — Все або нічого.

— Але я не грав у «Tempest» роками, — сказав я. — Це кінець. Я ніяк не зможу побити рекорд Галлідея з першої спроби.

— І не треба, — сказала Арт3міда. — Подивись на рік.

Я подивився на нижню частину екрана: «©MCMLXXX ATARI».

— Тисяча дев’ятсот вісімдесятий? — сказав Ейч. — Як це йому допоможе?

— Так, як це мені допоможе?

— Це означає, що це найперша версія «Tempest», — сказала Арт3міда. — Версія з багом у коді. Коли вийшли перші «Tempest», діти виявили, що як померти з певним рахунком, машина дає купу безкоштовних спроб.

— О, — сказав я трохи присоромлено. — Я не знав цього.

— Знав би, якби досліджував гру стільки, скільки я.

— Чорт, дівчинко, — сказав Ейч. — А ти добре підкована.

— Дякую, — відповіла вона. — Особливо допомагає, коли ти ґік з обсесивно-компульсивним розладом. Ще й без особистого життя.

Засміялися всі, крім мене. Я був надто схвильованим.

— Добре, Арті. Що мені потрібно зробити, щоб отримати ці безкоштовні спроби?

— Я шукаю у своєму журналі прямо зараз, — сказала вона.

Я почув шарудіння паперу, ніби вона перегортала сторінки реальної книги.

— Ти абсолютно випадково маєш з собою жорстку копію журналу? — запитав я.

— Я завжди маю свій журнал з собою, це звичайний записник на спіральку, — сказала вона. — Дуже корисна річ, ще й коли всі мої записи в ОАЗі стерто. — Більше перегорнених сторінок. — Ось воно! По-перше, потрібно набрати понад сто вісімдесят тисяч балів. Після цього переконайся, що закінчуєш гру з рахунком, де останні дві цифри — шість, одинадцять або дванадцять. Якщо все зробиш, отримаєш сорок безкоштовних спроб.

— Ти абсолютно впевнена?

— Абсолютно.

— Добре, тоді почнімо.

Я почав свій ритуал перед грою. Розтяжка, потріскування кісточками пальців, розминка голови і шиї вліво та вправо.

— Господи, може почнеш вже? — сказав Ейч. — Я тут вмираю від напруження!

— Тихо! — сказав Шото. — Дайте людині зібратись.

Поки я закінчував психологічну підготовку, всі мовчали.

— Будь що буде — сказав я.

І натиснув кнопку «Перший гравець».

В «Tempest» використовувалася стара векторна графіка, зображення гри були створені за допомого неонових ліній на чорному тлі екрану. Гравець дивився зверху на тривимірний тунель, і, обертаючи круглий диск, управляв «стрільцем», який переміщувався по краю тунелю. Мета гри полягала в тому, щоб стріляти у ворогів, які виповзали з тунелю, одночасно ухиляючись від їхніх пострілів та уникаючи інших перешкод. Від рівня до рівня тунелі поступово ставали все складнішими геометричними формами, а кількість ворогів і перешкод різко зростала.

Галлідей поставив «Tempest» у режим Турніру, тому я не міг почати гру з рівня, вищого ніж дев’ятий. Мені знадобилось п’ятнадцять хвилин, щоб набрати більше 180 000 очок, і я втратив у процесі два життя. Навики призабулися більше, ніж я думав. Коли мій рахунок досяг 189412 очок, я навмисно пронизав стрілка шипом, втрачаючи останнє життя. Гра запропонувала ввести ініціали, і я нервово надрукував: В-О-В.

Коли закінчив, лічильник доступних спроб стрибнув од нуля до сорока.

Коли дикі вигуки радості моїх друзів порушили тишу, мене мало не вхопив серцевий напад.

— Арт3мідо, ти геній, — сказав я, коли шум затих.

— Я знаю.

Я знову натиснув кнопку «Перший гравець» і розпочав наступну гру, тепер зосереджуючись на побитті рекорду Галлідея. Я все ще хвилювався, але значно менше. Якщо не вийде цього разу, у мене було ще тридцять дев’ять спроб.

Під час перерви між рівнями Арт3міда спитала:

— То твої ініціали В-О-В? Що означає O?