Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 50)
Якщо четвертак і мав якісь магічні властивості, то в описі про них не згадувалося, адже той був абсолютно порожнім. Щоб дізнатися що-небудь про четвертак, довелось би вдатись до вищих заклинань. Це могло зайняти кілька днів і потребувало багато дорогих компонентів, але навіть тоді не було ніякої гарантії, що заклинання допоможе.
Але в той момент мені було важко думати про таємницю нерухомого четвертака. Все, про що я міг думати, це як Ейч і Арт3міда мене побили і отримали Нефритовий ключ. І найкращий результат в «Pac-Man» на Архаїді явно не привів мене ближче до знахідки. Натомість я змарнував тут час.
Я попрямував назад до поверхні планети. Коли сідав в кабіну пілота «Воннеґута», прийшов е-мейл від Ейча. Я відчув, як пульс пришвидшився, коли побачив його тему: «Час відплати».
Затамувавши подих, я відкрив повідомлення і прочитав:
Під його підписом було прикріплене зображення. Високоякісний скан обкладинки інструкції до текстової пригодницької гри «Zork» — версії, випущеної у 1980 році компанією «Personal Software» для TRS-80 Model III.
Давним-давно, ще під час першого року Полювання, я грав і проходив «Zork». Але того року я також грав у сотні інших класичних текстових пригодницьких ігор, в тому числі всі продовження «Zork», а тому більшість деталей гри просто зникла з моєї пам’яті. Більшість старих текстових ігор були досить зрозумілими, тому я не потрудився прочитати інструкцію до «Zork». Тепер я знав, що це було колосальною помилкою.
На обкладинці інструкції була зображена сцена з гри. Безстрашний шукач пригод, що носить зброю і шолом з крилами, стояв з яскравим блакитним мечем піднятим над головою, готуючись вразити троля перед собою. В іншій руці герой стискав кілька трофеїв, а біля його ніг, розкидані серед людських кісток, лежало ще більше скарбів. Прямо позаду нього зачаїлася темна істота з іклами, недобре поглядаючи.
Все це було на передньому плані зображення, але мої очі негайно зупинились на тому, що було на задньому плані: великий білий будинок із забитими вхідними дверима і вікнами.
Я дивився на зображення, ще кілька секунд, проклинаючи себе за те, що не склав все до купи самостійно кілька місяців тому. Тоді завів двигуни «Воннеґута» і встановив курс на іншу планету в Секторі-7, недалеко від Архаїда. Це був маленький світ під назвою Фробозз, домівка детального відтворення гри «Zork».
А також, як мені тепер було відомо, місце сховку Нефритового ключа.
Фробозз розміщувався у групі з кількох сотень рідко відвідуваних світів, відомих як Кластер XYZZY. Ці планети датувалися першими днями ОАЗи і кожна з них відтворювала середовище якоїсь текстової пригодницької гри або багатокористувацького підземелля. Кожен з цих світів був свого роду святинею — інтерактивною даниною предкам ОАЗи.
Текстові пригодницькі ігри (часто згадуються сучасними вченими як «інтерактивне фентезі») використовували текст для створення віртуального середовища, в якому перебував гравець. Програма гри надавала вам прості письмові описи оточення, а тоді запитувала, що ви хочете зробити далі. Для переміщення або взаємодії з віртуальним оточенням необхідно було вводити текстові команди, які повідомляли гру, що ви хотіли, щоб зробив ваш аватар. Інструкції мали бути дуже простими та, як правило, складатися усього з двох або трьох слів, наприклад, «іти на південь» або «взяти меч». Надто складні команди парсер гри не розумів. Читаючи і набираючи текст, ви пробирались через віртуальний світ, збираючи скарби, бились з монстрами, уникали пасток і вирішували головоломки, поки нарешті не досягали кінця гри.
Моєю першою текстовою пригодницькою грою була «Colossal Cave». Спочатку текстовий інтерфейс здавався неймовірно простим та сирим. Але після кількох хвилин гри я швидко занурився у реальність, створену словами на екрані. Якимось чином прості описи кімнат гри, що складалися з двох речень, могли викликати в моїй уяві яскраві образи.
«Zork» була однією з найперших та найвідоміших текстових пригодницьких ігор. Згідно з моїм щоденником Грааля, я пройшов цю гру до кінця тільки раз за один день чотири роки тому. Відтоді мені вилетіло з голови дві надзвичайно важливі деталі:
1. На початку гри ваш персонаж стояв біля білого дому із забитими віконницями.
2. У вітальні цього білого дому був ящик з трофеями.
Щоб закінчити гру, усі зібрані скарби потрібно повернути у вітальню і покласти в ящик для трофеїв. Нарешті інша частина катрену набула сенсу.
Кілька десятиліть тому, «Zork» і його продовження були ліцензовані і відтворені всередині ОАЗи у приголомшливій тривимірній імерсивній симуляції на планеті Фробозз, названій так на честь персонажа з всесвіту «Zork». Таким чином, «місце давно забуте», яке я намагався знайти протягом останніх шести місяців, весь цей час було прямо під відкритим небом на Фробоззі. Заховане на видному місці.
Я перевірив навігаційний комп’ютер корабля. Подорож зі швидкістю світла на Фробозз займе трохи більше п’ятнадцяти хвилин. Існував великий шанс, що «шістки» мене випередять. Якщо так, то орбітою планети вже кружлятиме невелика армада бойових літаків «шісток». Мені доведеться пробиватися крізь них, щоб досягти поверхні, а потім або відірватися, або спробувати знайти Нефритовий ключ, поки вони дихатимуть мені в спину. Не дуже хороший сценарій.
На щастя, у мене був запасний план. Перстень телепортації. Це був один з найцінніших магічних предметів у моєму інвентарі, отриманий зі скарбу червоного дракона, якого я вбив на Ґайґексі. Перстень дозволяв аватару переміщуватися раз на місяць в будь-яке місце в ОАЗі. Я використовував його лише в надзвичайних ситуаціях як останній відчайдушний засіб порятунку, або коли мені потрібно було дістатись кудись у великому поспіху. Як-от прямо зараз.
Я швидко запрограмував бортовий комп’ютер «Воннеґута» на автопілот до Фробозза. Наказав йому активувати маскуючий пристрій, щойно він вийде з гіперпростору, знайти мене на поверхні планети і сісти десь поблизу. Якщо мені пощастить, «шістки» не виявлять мій корабель і не підірвуть його, перш ніж він дістанеться до мене. Якщо ні, то я застрягну на Фробоззі без можливості відступу, в той час як на мене наступатиме вся армія «шісток».
Я ввімкнув автопілот «Воннеґута», а потім командою «Брунделл» активував Перстень телепортації. Перстень засяяв і я сказав назву планети, куди хотів переміститися. На екрані з’явилася мапа Фробозза. Це був великий світ і, подібно до Міддлтауна, його поверхня була покрита сотнями ідентичних копій однієї симуляції — у цьому випадку гри «Zork». Якщо бути точним, то копій було 512, а це означало, що по всій поверхні планети рівномірно розташовувалося 512 білих будинків. Я міг отримати Нефритовий ключ у будь-якому з них, тому вибрав на мапі випадковий. Перстень спалахнув і секундою пізніше мій аватар вже стояв на поверхні Фробозза.
Я розгорнув щоденник Грааля і знайшов свої нотатки про те, як пройти «Zork». Тоді розгорнув мапу поля гри і розмістив її в кутку екрана.
Скануючи небо, я не побачив ознак «шісток», але це не означало, що вони ще не прибули. Сорренто і його піддані, напевно, просто перемістилися до іншого ігрового поля. Усі знали, що «шістки» вже ночували в Секторі-7 та чекали цього моменту. Як тільки вони побачили, що рахунок Ейча збільшився, то використали Скрижаль пошуку Фіндоро і дізналися, що він зараз на Фробоззі. Це означало, що вся армада «шісток» вже була на шляху сюди. Тому мені потрібно дістатися до ключа так швидко, наскільки це можливо, та забратись звідси геть.
Я озирнувся. Місце було зловісно знайомим.
Перший опис у грі був наступним:
ЗАХІДНА СТОРОНА БУДИНКУ
Ви стоїте у відкритому полі на захід від білого дому із забитими вхідними дверима. Тут є невелика поштова скринька.
>
Мій аватар тепер стояв на цьому відкритому полі, на захід від білого дому. Вхідні двері старого вікторіанського маєтку були забиті, а всього в декількох ярдах від мене, в кінці доріжки, що вела до будинку, була поштова скринька. Будинок оточував щільний ліс, а за ним виднівся ряд нерівних гірських піків. Зліва я побачив шлях, що вів на північ, там, де він і мав бути.
Я побіг до задньої частини будинку. Знайшов там невелике, ледь прочинене вікно, силою відчинив його та забрався всередину. Як і слід було очікувати, я опинився на кухні. В центрі кімнати був дерев’яний стіл, а на ньому лежала довга коричнева торбинка і пляшка води. Поруч стояв камін, а сходи вели на горище. Коридор зліва вів до вітальні. Все як у грі.
Але на кухні також були речі, які в описі цієї кімнати не згадувалися. Плита, холодильник, кілька дерев’яних стільців, раковина і декілька рядів кухонних шаф. Я відкрив холодильник. Він був забитий нездоровою їжею. Закам’яніла піца, пудинги в стаканчиках, м’ясні нарізки, а також широкий вибір соусів у пакетиках. Я перевірив шафи. Їх заповнювали консервовані та сухі продукти. Рис, паста, суп.
І пластівці.
Ціла шафа була набита коробками вінтажних пластівців на сніданок, більшість з яких перестали виробляти ще до мого народження. «Фрут Лупс», «Ханікомбс», Лакі Чармс», «Каунт Чокула», «Квісп», «Фростед Флейкс». Позаду ховалася самотня коробка «Капітана Кранча». Спереду на упаковці чітко виднілись слова: «Безкоштовний іграшковий свисток усередині!»