Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 34)

— Вони і не повинні. В ОАЗі немає законів, братику, — сказав Дайто. — «Шістки» можуть робити все, що їм завгодно. Вони не зупиняться, поки хтось не зупинить їх.

— У «шісток» немає честі, — відповів Шото, хмурячись.

— Ви, хлопці, не знаєте і половини, — сказав Ейч. — Ось чому ми з Парзівалем зібрали вас усіх тут. — Він повернувся до мене. — Зі, не хочеш розказати їм, що сталося?

Я кивнув і повернувся до решти. Спершу я розповів їм про електронні листи, які отримав від «IOI». Вони всі отримали такі самі запрошення, але розсудливо їх проігнорували. Тоді я розповів подробиці розмови з Сорренто в чат-сесії, намагаючись нічого не пропустити. Нарешті, я сказав їм, чим завершилась наша бесіда — вибух бомб за моєю домашньою адресою. Коли я закінчив, всі аватари дивились приголомшено і з недовірою.

— Господи, — прошепотіла Арт3міда. — Без жартів? Вони намагалися тебе вбити?

— Так. І їм би вдалося, якби я був удома. Мені просто пощастило.

— Тепер ви знаєте, як далеко «шістки» готові піти, щоб зупинити нас від перемоги, — сказав Ейч. — Якщо вони вирахують будь-кого з нас — ми мертве м’ясо.

Я кивнув.

— Тому ви повинні вжити всіх запобіжних заходів, щоб захистити себе і свої особистості, — сказав я. — Якщо ви досі цього не зробили.

Вони всі кивнули. Ще одне довге мовчання.

— Та є ще одна річ, яку я не розумію, — сказала Арт3міда секундою пізніше. — Як же «шістки» здогадалися шукати гробницю на Людусі? Хтось їм сказав?

Вона, оглянула, кожного з нас, але в її голосі не було жодного натяку на звинувачення.

— Вони напевно побачили чутки про Парзіваля і Ейча, які були розміщені на всіх форумах мисливців, — сказав Шото. — Ось як ми дізнались, що варто дивитися там.

Дайто скривився і штурхнув молодшого брата в плече.

— Хіба я не говорив тобі мовчати, базіка? — прошипів він. Шото зніяковів і замовк.

— Які чутки? — запитала Арт3міда. Вона подивилася на мене. — Про що він говорить? Я вже кілька днів не мала часу, щоб перевірити форуми.

— Мисливці, які стверджували, що знають Парзіваля і Ейча, запостили інформацію, що вони обидва були учнями на Людусі. — Дайто повернувся до мене і Ейча. — Ми з братом провели останні два роки у пошуках Гробниці жахіть. Ми обшукали десятки планет, але ніколи не думали шукати на Людусі. Поки не почули, що ви відвідували там школу.

— Мені ніколи не спадало на думку, що потрібно тримати в секреті навчання на Людусі, — сказав я. — Тому я і не приховував.

— Так, і нам з цим пощастило, — сказав Ейч. Він повернувся до решти. — До місця знаходження гробниці мене теж ненавмисне підштовхнув Парзіваль. Я б ніколи не думав шукати його на Людусі, поки його ім’я не з’явилося на Табло.

Дайто штовхнув свого молодшого брата, і обидва вони обернулись до мене й вклонилися.

— Ти першим знайшов схованку гробниці, і ми завдячуємо тобі за те, що привів нас до неї.

Я відповів на їхній уклін.

— Дякую, хлопці. Але насправді Арт3міда знайшла її першою. Без жодної допомоги. За місяць до мене.

— Ага, хоч користі з цього було мало, — сказала Арт3міда. — Я не могла перемогти ліча в «Joust». Я билася над цим декілька тижнів, коли з’явився цей панк і виграв з першої спроби.

Вона пояснила, як ми зустрілися, і як їй нарешті вдалося перемогти короля наступного дня, відразу після перезавантаження сервера опівночі.

— Своєю майстерністю в «Joust» я завдячую Ейчу, — сказав я. — Ми грали весь час, тут у Підвалі. Це єдина причина, чому я переміг короля з першої спроби.

— Я теж, — сказав Ейч. Він простягнув руку і ми стукнулись кулаками.

Дайто і Шото посміхнулися.

— Те ж саме було з нами, — сказав Дайто. — Ми з братом грали в «Joust» один проти одного протягом багатьох років, тому що гра згадувалась в «Альманасі Анорака».

— Чудово, — сказала Арт3міда, підкинувши руки. — Добре для вас, хлопці. Ви всі були підготовлені заздалегідь. Я така рада за вас. Браво. — Вона саркастично поплескала, що змусило всіх засміятися. — Тепер ми можемо перервати засідання Товариства Взаємного Захоплення і повернутися до важливої теми?

— Звичайно, — сказав Ейч, посміхаючись. — А яка була важлива тема?

— «Шістки»? — нагадала Арт3міда.

— Точно! Звичайно! — Ейч потер шию, закусивши нижню губу, як він завжди робив, коли намагався зібратись з думками. — Ти сказала, що вони знайшли гробницю менше, ніж годину тому, правильно? Так що будь-якої хвилини вони дійдуть до тронного залу і віч-на-віч зустрінуться з лічем. Але що, на вашу думку, відбувається, коли в похоронну залу входять кілька аватарів одночасно?

Я повернувся до Дайто і Шото.

— Ваші імена з’явилися на Табло в один день, з різницею в кілька хвилин. Отже, ви ввійшли в тронний зал разом, чи не так?

Дайто кивнув.

— Так, — сказав він. — Коли ми піднялися на поміст, з’явилося дві копії короля, по одній для кожного з нас.

— Чудово, — сказала Арт3міда. — Тоді за Мідний ключ одночасно можуть змагатися сотні «шісток». Або навіть тисячі.

— Так, — сказав Шото. — Але, щоб отримати ключ, кожен з «шісток» повинен побити ліча в «Joust», що, як ми всі знаємо, не так просто.

— «Шістки» використовують хакнуті імерсивні установки, — сказав я. — Сорренто цим хвалився. Вони налаштували їх так, що дії кожного з їхніх аватарів можуть контролювати різні користувачі. Таким чином, під час матчу проти Асерерака контроль кожного аватара-шістки можуть передавати своїм найкращим гравцям в «Joust». Один за одним.

— Сволоти, — повторив Ейч.

— У «шісток» немає честі, — сказав Дайто, хитаючи головою.

— Так-так, — сказала Арт3міда, закотивши очі. — Це ми вже з,ясували.

— Далі гірше, — сказав я. — Кожен з «шісток» має групу підтримки, що складається з дослідників Галлідея, експертів з відеоігор і криптологів, які допомагають їм пройти всі завдання і вирішити всі головоломки, з якими вони стикаються. Зіграти симуляцію «Військових ігор» буде дитячою забавкою. Хтось просто диктуватиме їм діалог.

— Неймовірно, — пробурмотів Ейч. — Як ми повинні конкурувати з таким?

— Ми не можемо, — сказала Арт3міда. — Після того, як у них буде Мідний ключ, вони, знайдуть Перші ворота так само швидко, як і всі ми. Їм не займе дуже багато часу, щоб наздогнати нас. І як тільки в них буде загадка про Нефритовий ключ, їхні розумники працюватимуть цілодобово, щоб її розшифрувати.

— Якщо вони знайдуть місце сховку Нефритового ключа раніше за нас, вони і його забарикадують, — сказав я. — І тоді ми п’ятеро будемо в тому ж човні, що і всі інші зараз.

Арт3міда кивнула. Ейч з розпачу копнув кавовий столик.

— Це і близько не справедливо, — сказав він. — «Шістки» мають величезну перевагу над нами всіма. У них є нескінченна кількість грошей, зброї, транспортних засобів і аватарів. Їх тисячі, і всі працюють разом.

— Так, — сказав я. — А кожен з нас самостійно. Ну, за винятком вас двох. — Я кивнув на Дайто і Шото. — Але ви знаєте, що я маю на увазі. Вони перевершують нас у озброєнні і це не зміниться найближчим часом.

— Що ти пропонуєш? — запитав Дайто. Він раптом стривожився.

— Я нічого не пропоную, — сказав я. — Просто констатую факти, якими їх бачу.

— Добре, — відповів Дайто. — Бо звучало, ніби ти збираєшся запропонувати якийсь альянс між нами.

Ейч уважно вивчав його.

— І що? Чи це така жахлива ідея?

— Так, — коротко відповів Дайто. — Ми з братом полюємо самостійно. Ми не хочемо і не потребуємо вашої допомоги.

— Справді? — сказав Ейч. — Секунду назад ви зізналися, що потребували допомоги Парзіваля, щоб знайти Гробницю жахіть.

Очі Дайто звузилися.

— Зрештою, ми знайшли б її самостійно.

— Правильно, — сказав Ейч. — Це, ймовірно, зайняло б вам ще п’ять років.

— Облиш, Ейч, — сказав я, ставши між ними. — Це не допоможе.

Ейч і Дайто мовчки дивилися один на одного, в той час як Шото нерішуче дивився на брата. Арт3міда просто стояла позаду і дивилась з якоюсь втіхою.

— Ми прийшли сюди не для того, щоб нас ображали, — сказав зрештою Дайто. — Ми йдемо.

— Зачекай, Дайто, — сказав я. — Почекай секунду, добре? Обговорімо це. Ми не повинні розходитись ворогами. Ми на одній стороні.

— Ні, — сказав Дайто. — Не на одній. Ви всі незнайомці. Можливо, хтось з вас шпигун «шісток».