Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 2)
— Перед смертю, — мовить Aнорак значно глибшим голосом, — я створив власне «великоднє яйце» і сховав його десь усередині моєї найпопулярнішої гри — ОАЗи. Перший, хто його знайде, успадкує все моє багатство.
Ще одна драматична пауза.
— «Великоднє яйце» дуже добре заховане. Я не залишив його десь під каменем. Можна сказати, що його замкнено у сейфі, який захований у таємній кімнаті, розташованій у центрі лабіринту, що розміщений — він витягнув руку, щоб постукати по правій скроні, — десь тут.
— Але не хвилюйтесь. Я залишив кілька підказок, щоб було з чого почати. Ось перша.
Анорак робить величавий жест правою рукою і перед ним, повільно обертаючись у повітрі, з’являються три ключі. Здається, ніби вони виготовлені з міді, нефриту і прозорого кришталю. Поки ключі обертаються, Анорак читає уривок вірша, кожен рядок якого з’являється внизу екрана палаючими літерами:
Троє воріт таємних відчинять три сховані ключі,
Там мандрівник знайде випробування гідні,
І той, хто має вміння й спритність їх пройти,
дійде до Кінця, щоб нагороду там знайти.
Коли він закінчує, нефритовий та кришталевий ключі зникають, залишається лише мідний, що висить тепер на ланцюжку в Анорака на шиї.
Анорак розвертається та крокує углиб печери, камера прямує за ним. За кілька секунд він підходить до пари масивних дерев’яних дверей, встановлених у скелястій стіні печери. Двері обрамлені сталлю, а на їхній поверхні вирізані щити та дракони.
— Я не міг протестувати конкретно цю гру, тому дуже хвилююсь, що надто добре сховав «великоднє яйце». Що його буде дуже важко знайти. Не певен. Коли й так, то запізно щось змінювати. Тому побачимо.
Aнорак відчиняє подвійні двері, за ними видно величезну кімнату, заповнену купою блискучих золотих монет і келихами, інкрустованими коштовностями6. Тоді він ступає у відкритий прохід та повертається обличчям до глядача, простягнутими руками тримаючи гігантські подвійні двері відчиненими7.
— Тож, без подальших зволікань оголошую полювання на «великоднє яйце» Галлідея відкритим!
Тоді він зникає у спалаху світла, а глядач залишається споглядати крізь відчинені двері блискучі гори скарбів.
А тоді екран чорніє.
У кінці відео Галлідей залишив посилання на особистий сайт, який кардинально змінився на ранок після його смерті. Вже більше десяти років єдине, що було на його сайті, — це коротка зациклена анімація, на якій Aнорак сидить у середньовічній бібліотеці, схилившись над робочим столом, змішує зілля, заглибившись у запорошені книги заклинань, а на стіні позаду нього — велика картина зі зображенням чорного дракона.
Але тепер, коли анімація зникла, на її місці з’явилась турнірна таблиця на зразок тих, що колись використовувались у старих автоматах з відеоіграми. Таблиця мала десять пронумерованих позицій, кожна з яких показувала ініціали ДжДГ — Джеймс Донован Галлідей — з рахунком у шість нулів. Ця таблиця скоро стала відомою як «Табло».
Трохи нижче Табла був значок у вигляді маленької книжки в шкіряній палітурці, який був посиланням для завантаження безкоштовної копії «Альманаха Aнорака», збірки з сотень недатованих записів Галлідея. «Альманах» мав понад тисячу сторінок, але в ньому містилось небагато деталей про особисте життя Галлідея чи його щоденні справи. Більшість записів були потоком його свідомості, спостереженнями про різні класичні відеоігри, науково-фантастичні чи фентезійні романи, фільми, комікси, та поп-культуру вісімдесятих, всуміш із гумористичною критикою, яка викривала все: від організованої релігії до дієтичної содової.
Змагання, яке пізніше охрестили Полюванням, швидко проклало шлях у світову культуру. Ніби виграш у лотерею, знайти «великоднє яйце» Галлідея стало популярною фантазією як серед дорослих, так і серед дітей. Будь-хто міг грати в цю гру, і спочатку здавалось, що нема правильного чи неправильного способу. Єдине, на що «Альманах Aнорака», здається, вказував, було те, що обізнаність з різними одержимостями Галлідея є необхідною для пошуку «великоднього яйця». А це призвело до глобального захоплення культурою вісімдесятих. Через п’ятдесят років після закінчення цієї епохи, фільми, музика, ігри та стиль вісімдесятих знову були в моді. Вже у 2041 знову набули популярності зачіски сторч та «варені» джинси, а кавери сучасних груп на хітові пісні вісімдесятих домінували в усіх хіт-парадах. Люди вже похилого віку, які власне були підлітками у вісімдесятих, пережили повернення культури своєї молодості та допитливе вивчення цієї культури внуками.
Народилась нова субкультура, що складалась з мільйонів людей, котрі кожну вільну хвилину життя присвячували пошуку «великоднього яйця» Галлідея. Спочатку ці люди були відомі як «мисливці за «великоднім яйцем», але назву швидко замінили до коротшого «мисливці».
Упродовж першого року Полювання бути мисливцем було надзвичайно модним, і майже кожен користувач ОАЗи стверджував, що він мисливець.
Після першої річниці смерті Галлідея запал мисливців почав згасати. Минув рік, а ніхто так нічого й не знайшов. Жодного з ключів чи воріт. Частково проблема полягала у величезному розмірі ОАЗи. Вона містила тисячі змодельованих світів, де могли бути заховані ключі, а ретельне обстеження хоча б одного з них могло зайняти роки.
Незважаючи на всіх «професійних» мисливців, які вихвалялись на своїх блоґах про наближення з кожним днем до прориву, правда поступово ставала очевидною: ніхто насправді не знав, що саме вони шукали або з чого почати пошуки.
Минув ще рік.
І ще один.
Досі нічого.
Широка публіка втратила всякий інтерес до змагання. Люди почали припускати, що все це було лише дивним розіграшем, спланованим багатим безумцем. Інші вважали, що навіть якщо «яйце» дійсно існує, то ніхто його ніколи не знайде. Тим часом, ОАЗа продовжувала розвиватись та набирати популярності, захищена від спроб поглинання та юридичних проблем залізними умовами заповіту Галлідея та армією скажених адвокатів, яким він доручив управління майном.
«Великоднє яйце» Галлідея поступово перейшло у статус міської легенди, а група мисливців, яка постійно зменшувалась у кількості, стала об’єктом для насмішок. Щороку, у річницю смерті Галлідея, ведучі новин жартома повідомляли про відсутність прогресу. І щороку все більше мисливців здавались, вирішуючи, що Галлідей справді сховав «яйце» так, що його неможливо знайти.
Пройшов ще рік.
І ще один.
А тоді, увечері 11 лютого 2045 року, на вершині Табло на огляд усьому світу з’явилось ім’я аватара. Після п’яти довгих років Мідний Ключ нарешті знайшов вісімнадцятирічний юнак, який живе в трейлерному парку на околиці Оклахома-Сіті.
Цим юнаком був я.
Десятки книг, мультфільмів, фільмів та міні-серіалів намагались розповісти історію того, що було потім, але вони все перекрутили. Тому я хочу все прояснити. Раз і назавжди.
Рівень перший
Бути людиною відстійно майже весь час. Відеоігри єдине, що робить життя стерпним.
Я підхопився від пострілу в одному із сусідніх стеків. Кілька хвилин по тому чувся приглушений крик і плач, а опісля — тиша.
Постріли не були рідкістю у стеках, але вони все ще мене хвилювали. Я знав, що навряд чи вже зможу заснути, тому вирішив убити час до світанку відпрацьовуючи кілька класичних ігор з аркадних автоматів. «Galaga», «Defender», «Asteroids». Ці ігри були застарілими цифровими динозаврами, які стали музейними експонатами задовго до мого народження. Але я був мисливцем, тож не думав про них як про химерний низькороздільний антикваріат. Для мене вони були священними артефактами. Стовпами пантеону. Коли я грав у класику, то робив це з певного роду повагою.
Я загорнувся у старий спальний мішок у кутку крихітної пральні трейлера, затиснутий у щілину між стіною та сушаркою. Я не був бажаним гостем у кімнаті моєї тітки через коридор, і це було взаємним. Мені все одно більше подобалось у пральні. Тут було тепло, я мав удосталь приватності, а бездротовий зв’язок був не таким уже й поганим. І, на додаток, кімната пахла рідким миючим засобом та кондиціонером для прання. Інша частина трейлера тхнула котячою сечею та ганебною бідністю.
Більшість часу я спав у своєму сховку. Але останні кілька ночей температура опускалась нижче нуля, і хоч я ненавидів залишатись у тітки, це все ж краще, ніж замерзнути до смерті.
Загалом у трейлері моєї тітки жило п’ятнадцять людей. Вона спала в найменшій із трьох спалень. Депперти жили в спальні, прилеглій до неї, а Міллери зайняли найбільшу спальню в кінці коридору. Їх було шестеро і вони платили найбільшу частину оренди. Наш трейлер був ще не настільки переповнений, як деякі інші в стеку. Він був подвійної ширини. Вдосталь місця для всіх.
Я витяг та ввімкнув ноутбук. Це був громіздкий та важкий звір, якому вже майже десять років. Я знайшов його в смітнику позаду закинутого торгового центру через дорогу. Мені вдалось повернути його до життя, замінивши системну пам’ять і перезавантаживши операційну систему з кам’яного віку. За сучасними стандартами процесор був повільніший за лінивця, але мені підходив. Ноутбук слугував портативною науковою бібліотекою, ігровим автоматом та домашнім кінотеатром. Його жорсткий диск був заповнений старими книгами, фільмами, випусками телевізійних шоу, піснями і майже кожною відеогрою, створеною у двадцятому столітті.