Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 15)
Цей рядок був уже цікавішим. Якщо буквально, то, здавалось, ніби ключ захований десь у гробниці, повній страшних речей. Але, протягом своїх досліджень, я виявив додаток до старої гри «Dungeons & Dragons» під назвою «Tomb of Horrors» — Гробниця жахіть, опублікований в 1978 році. Щойно побачивши заголовок, я був упевнений, що другий рядок Лімерика був посиланням на книжку. Галлідей і Морроу постійно грали у «Dungeons & Dragons» в середній школі, як і в інші настільні рольові ігри, наприклад «GURPS», «Champions», «Car Wars» та «Rolemaster».
«Tomb of Horrors» була тонким буклетом, які називали «модулями». Він містив детальні карти та покімнатний опис підземного лабіринту, який кишів зомбі-монстрами. Гравці «D&D» могли досліджувати лабіринт разом зі своїми персонажами за допомогою ведучого, який читав з модуля та вів їх крізь історію, описуючи все, що вони бачили та кого зустрічали на шляху.
Чим більше я дізнавався про те, як працювали ці ранні рольові ігри, тим більше розумів, що модуль «D&D» був примітивним відповідником квесту в ОАЗі. А персонажі «D&D» були аватарами. У певному сенсі, ці старі рольові ігри були першими симуляціями віртуальної реальності, створеними задовго до того, як комп’ютери стали для цього достатньо потужними. В ті дні, щоб утекти в інший світ, потрібно було створити його самому, використовуючи уяву, папір, олівці, гральні кубики і кілька книг з правилами. Це усвідомлення винесло мені мозок. Цілком змінило погляд на Полювання та «великоднє яйце» Галлідея. З того часу я думав про Полювання як про складний модуль «D&D». Ведучим підземелля, зрозуміло, був Галлідей, навіть якщо керував грою з могили.
Я знайшов цифрову копію шістдесятисемирічного модуля «Tomb of Horrors», заховану глибоко в стародавніх FTP-архівах. Вивчаючи її, в мене почала виникати теорія: Галлідей відтворив «Tomb of Horrors» десь в ОАЗі й сховав там Мідний ключ.
Наступні кілька місяців я вивчав модуль і запам’ятовував усі карти та описи кімнат, в очікуванні дня, коли нарешті зрозумію, де захований ключ. Але в тому й проблема: Лімерик не давав жодного натяку на те,
Я подумки прокручував ці рядки знову і знову, аж поки не захотілося вити від розпачу.
В ОАЗі існувало буквально тисячі світів, і Галлідей міг сховати свою Гробницю жахіть у будь-якому з них. Пошуки на кожній планеті, одній за одною, тривали б вічно. Навіть якби я мав на це гроші.
Планета під назвою Ґайґекс у Секторі-2 здавалась логічним початком для пошуків. Галлідей сам запрограмував цю планету і назвав на честь Ґері Ґайґекса, одного з творців «Dungeons & Dragons» та автора оригінального модуля «Tomb of Horrors». Згідно з Мисливепедією (вікіпедією для мисливців), планету Ґайґекс покривали відтворення модулів «D&D», але «Tomb of Horrors» серед них не було. Не виявилось його і на інших планетах ОАЗи, присв’ячених «D&D». Мисливці перевернули всі ці планети з ніг до голови і обшукали кожен квадратний дюйм поверхні. Якщо відтворення «Tomb of Horrors» було заховано на одній з них, то його б уже давно знайшли.
Значить, гробниця захована деінде. І я не мав ані найменшого уявлення де. Але я сказав собі, якщо просто не здаватимусь і продовжу дослідження, то зрештою отримаю необхідні знання, щоб розгадати місце розташування гробниці. Насправді, це напевно і мав на увазі Галлідей під словами «багато вчитись має той, хто здобути бажає одне із перших місць».
Якщо хтось з інших мисливців поділяв мою інтерпретацію Лімерика, досі вони були досить розумними, щоб тримати це при собі. Я ніколи не бачив на форумах мисливців жодних дописів про «Tomb of Horrors». Я, звичайно, розумів, що це могло бути через те, що моя теорія про старий модуль «D&D» була відстійною і не мала підґрунтя.
Тому я продовжував переглядати, читати, слухати, вивчати, готуючись до дня, коли нарешті натраплю на підказку, яка приведе мене до Мідного ключа.
І тоді це нарешті сталось. Якраз коли я замріявся на уроці латини.
Міс Ренк стояла посеред класу, повільно відмінюючи латинські дієслова. Спочатку вона казала їх англійською, тоді латинською, кожне слово автоматично з’являлось на дошці позаду неї. Кожного разу, коли в нас було нудне відмінювання дієслів, у моїй голові грала стара пісня зі «Шкільного року!»: «Бігти, йти, отримати, віддати. Дієслово! Ти — ось що відбувається!»
Я тихо наспівував мелодію, коли міс Ренк почала відмінювати латинське дієслово «вчитися».
— Вчитися. Discere, — проказала вона. — Ну, це дієслово має легко запам’ятатись, тому що воно схоже до англійського слова «discern», що теж означає «вчитися».
Досить було почути, як вона повторює слово «вчитися», аби я почав думати про Лімерик.
Міс Ренк продовжувала, використовуючи дієслово у реченні.
— Ми ходимо до школи вчитися.
І саме тоді мене осяяло. Наче блискавкою прямо в череп. Я поглянув на своїх однокласників. Яка група людей має «багато вчитися»?
Учні. Учні середньої школи.
Я був на планеті, заповненій учнями, кожен з яких мав «багато вчитися».
А що, як у Лімерику йшлось про те, що гробницю заховано прямо тут, на Людусі? На тій самій планеті, де я ловлю ґав уже останні п’ять років?
Тоді я згадав, що
Я впав з розкладного стільця і з глухим стукотом приземлився на підлогу сховку. Консоль ОАЗи відстежила цей рух і спробувала кинути мого аватара на підлогу в класі латинської, але програмне забезпечення класу обмежувало рухи, тому на дисплеї з’явилось попередження: «БУДЬ ЛАСКА, ЗАЛИШАЙТЕСЯ НА МІСЦІ ПІД ЧАС УРОКУ!»
Я сказав собі не надто радіти. Я міг наробити поспішних висновків. Існували сотні приватних шкіл та університетів на інших планетах всередині ОАЗи. Лімерик міг посилатись на одну з них. Але я так не думав. Людус мав більше сенсу. Галлідей пожертвував мільярди, щоб фінансувати створення шкілької системи ОАЗи, щоб продемонструвати величезний потенціал ОАЗи як освітнього інструменту. І перед смертю Галлідей створив фонд, щоб упевнитись, що система шкіл ОАЗи завжди матиме гроші, необхідні для функціонування. Навчальний фонд Галлідея також забезпечував бідних дітей по всьому світу безкоштовним обладнанням та доступом до Інтернету, щоб вони мали змогу відвідувати школу в ОАЗі.
Саме програмісти «GSS» спроектували та побудували Людус та всі школи на планеті. Тож було цілком можливо, що саме Галлідей дав планеті назву. І він також мав би доступ до вихідного коду планети, якби хотів тут щось сховати.
Усвідомлення продовжували вибухати в моєму мозку одне за одним наче атомні бомби.
Згідно з оригінальним модулем «D&D», вхід до гробниці був захований поблизу «низького плосковерхого пагорба, приблизно двісті ярдів завширшки та триста ярдів завдовжки». Вершину пагорба покривали великі чорні камені, розташовані так, що коли дивитись з великої висоти, вони нагадували впадини очей, отвір носа та зуби людського черепа.
Але якщо такий пагорб був захований на Людусі, хіба хтось на нього вже би не натрапив?
Можливо й ні. На Людусі були сотні великих лісів, розкиданих по всій поверхні, на широких ділянках порожньої землі, що пролягала між тисячами шкільних кампусів. Деякі з цих лісів були колосальними, охоплювали десятки квадратних миль. Більшість учнів ніколи туди не ступала, тому що там не було нічого цікавого. Як і поля, річки та озера, ліси на Людусі були просто згенерованими комп’ютером ландшафтами, розміщеними там, щоб заповнити порожній простір.
Звичайно, за час тривалого перебування мого аватара на Людусі, я від нудьги дослідив кілька лісів у межах пішої прогулянки від школи. Але вони містили лише тисячі випадково згенерованих дерев та зрідка пташок, кроликів чи білочок. (За вбивство цих крихітних істот не давали досвіду. Я перевіряв.)
Тому цілком можливо, що в одній з великих, незвіданих лісосмуг на Людусі заховався невеликий вкритий камінням пагорб, що нагадував людський череп.
Я спробував вивести мапу Людуса на екран, але не зміг. Система не дозволила, бо все ще тривав урок. Лазівка, яку я використовував для доступу до онлайн-бібліотеки школи, не працювала з програмою мап ОАЗи.
— От лайно! — вирвалося у відчаї.
Програма керування класом відфільтрувала фразу, тож ні міс Ренк, ні мої однокласники цього не почули. Але на екрані з’явилось ще одне попередження: «НЕЦЕНЗУРНА ЛЕКСИКА — ПОРУШЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ!»
Я подивився час на екрані. До кінця навчального дня залишилось рівно сімнадцять хвилин і двадцять секунд. Я сидів, зціпивши зуби і відраховуючи кожну секунду, поки мій мозок далі шалено працював.
Людус був непримітною планетою у Секторі-1. Тут не мало бути нічого крім шкіл, тож це було останнє місце, де мисливець став би шукати Мідний ключ. Це було точно останнє місце, де