Эрнест Хемингуэй – Чоловіки без жінок та інші оповідання (страница 29)

— Він нервовий і запальний, — промовив я. — А так то хлопець він добрий, Солджере. 

— Добрий? Та ніколи він не був добрим, дідько б його побрав. 

— Ну, бувай, Солджере, — сказав я. 

Прибув потяг. Він піднявся у вагон зі своєю сумкою. 

— Бувай, Джеррі, — сказав. — Будеш у місті перед боєм? 

— Навряд. 

— Тоді побачимось. 

Він зник у вагоні, провідник підняв східці, і потяг рушив. Я під’їхав назад до ферми на підводі. Джек сидів на ґанку й писав листа дружині. Принесли пошту — я забрав свої газети й сів на другому боці ґанку читати. З дверей вийшов Гоґан і підійшов до мене. 

— Він що, посварився із Солджером? 

— Ні, не посварився, — відповів я. — Просто сказав йому забиратися назад до міста. 

— Я бачив, що до того йде, — мовив Гоґан. — Солджер завжди його дратував. 

— Ага. Його багато хто дратує. 

— Недобрий він, — зауважив Гоґан. 

— Ну, зі мною він завжди добрий. 

— Зі мною теж, — відповів Гоґан. — Мені нема чого нарікати. Але людина він усе одно недобра. 

Гоґан зайшов у дім, а я сидів на ґанку й читав газети. Вже повернуло на осінь, а у Джерсі, в горах, дуже гарно, і, прочитавши газету, я й далі сидів і милувався краєвидом та дорогою, що бігла внизу попід лісом, а нею рухались автомобілі, здіймаючи куряву. Гарна погода й мальовнича місцевість. Гоґан підійшов до дверей, і я запитав: 

— Слухай, Гоґане, а тут є по чому постріляти? 

— Нема, — відповів Гоґан. — Хіба по горобцях. 

— Читав газету? — запитав я Гоґана. 

— Ні, а що там? 

— Санді виграв учора в трьох заїздах. 

— Мені це ще ввечері сказали телефоном. 

— Досі не спускаєш з них ока, Гоґане? — запитав я. 

— Та ще трохи стежу, — відповів Гоґан. 

— А Джек? — поцікавився я. — Він ще грає? 

— Джек? — перепитав Гоґан. — А ти хіба бачив, щоб він грав? 

Якраз у ту мить з-за рогу вийшов Джек, тримаючи в руці листа. Він мав на собі светр, старі штани й боксерські черевики. 

— У тебе є марка, Гоґане? — запитав він. 

— Давай мені листа, — відповів той. — Я відішлю завтра. 

— Слухай, Джеку, — сказав я, — хіба ти раніше не грав на перегонах? 

— Грав. 

— От бачиш, я так і знав. Я ж не раз бачив тебе в Шіпсгеді. 

— А чого покинув? — поцікавився Гоґан. 

— Забагато програв. 

Джек сів біля мене на ґанку. Сперся на стовп. Заплющився від сонця. 

— Принести крісло? — запитав Гоґан. 

— Не треба, — відповів Джек. — Мені й так нормально. 

— Гарний сьогодні день, — сказав я. — Добре за містом. 

— До дідька те село, ліпше б я був у місті з жінкою. 

— Ще тиждень — і будеш. 

— Ага, — мовив Джек. — Буду. 

Ми сиділи на ґанку. Гоґан пішов усередину до свого кабінету. 

— Як думаєш — я в формі? — запитав мене Джек. 

— Важко сказати, — відповів я. — Маєш ще тиждень, щоб увійти в форму. 

— Давай без того. 

— Добре, — сказав я. — Ти не в формі. 

— Я не можу спати, — мовив Джек. 

— За кілька днів усе мине. 

— Не мине, — заперечив Джек. — У мене безсоння. 

— Що тобі не дає спокою? 

— За жінкою сумую. 

— То хай приїде сюди. 

— Та ні. Я вже застарий для такого. 

— Підемо перед сном погуляти — находишся, втомишся і заснеш. 

— Втомлюся! — повторив Джек. — Та я цілими днями втомлений. 

Так було весь тиждень. Уночі не міг заснути, а рано почувався так, як ото буває, коли не можеш і долоню в кулак стиснути. 

— Скис, як молоко, яке тиждень постояло, — сказав Гоґан. — Нічого з нього не буде. 

— Я ніколи не бачив того Волкотта, — зауважив я. 

— Він його прикінчить, — мовив Гоґан. — Роздере надвоє. 

— Що ж, — сказав я, — кожному з нас колись та й надають. 

— Надають, але не так, — відповів Гоґан. — Вони подумають, що він узагалі не тренувався. А це зіпсує нашому табору ім’я. 

— Ти чув, що про нього казали репортери? 

— Ще б не чув! Казали, що він у жахливій формі. Що його не можна випускати на ринг. 

— Ну, вони ж завжди помиляються, еге ж? — сказав я. 

— Ага, — підтакнув Гоґан. — Тільки не цього разу.