Эрнест Хемингуэй – Чоловіки без жінок та інші оповідання (страница 11)

Марджорі відпливла трохи вбік, щоб не зачепити жилки. Вона налягала на весла, і човен швидко вискочив на берег. За ним пішли брижі. Марджорі вибралася з човна, і Нік витягнув його далеко на пісок. 

— Що з тобою, Ніку? — запитала Марджорі. 

— Не знаю, — відповів Нік, збираючи галузки для вогнища. 

Вони розклали вогонь із цурпалків, які валялися на березі. Марджорі пішла до човна й принесла звідти ковдру. Вечірній вітерець відносив дим у керунку мису, тож Марджорі розстелила ковдру між вогнищем і озером. 

Марджорі сіла на ковдру спиною до вогню й чекала на Ніка. Він підійшов і сів на ковдру коло неї. Позаду них простягався підлісок, попереду — затока з гирлом Гортонс-Крік. Ще виднілося. Відблиски від вогню сягали аж до води. Вони бачили дві металеві вудки, які схилилися над темною водою. На котушках відблискував вогонь. Марджорі витягнула з кошика вечерю. 

— Я не хочу їсти, — сказав Нік. 

— Та хоч трохи. 

— Ну добре. 

Вони їли мовчки, спостерігаючи за двома вудками і зблисками полум’я на воді. 

— Сьогодні буде місяць, — озвався Нік. 

Він дивився на пагорби по той бік затоки, які щораз гостріше виступали на тлі неба. Він знав, що з-за пагорбів от‑от вирине місяць. 

— Я знаю, — усміхнувшись, відповіла Марджорі. 

— Все ти знаєш, — відказав Нік. 

— Ой, Ніку, перестань! Не будь таким, ну будь ласка! 

— Не можу, — мовив Нік. — Це ж правда. Ти все знаєш. І в тому весь клопіт. Ти ж і сама це знаєш. 

Марджорі нічого не відповіла. 

— Це я всього тебе навчив. І ти це теж знаєш. А чого ти, до речі, не знаєш, га? 

— Замовкни, — сказала Марджорі. — Ось і місяць. 

Вони сиділи на ковдрі, не торкаючись одне одного, і дивилися, як сходить місяць. 

— Нащо ти говориш дурниці? — запитала Марджорі. — Що з тобою таке? 

— Не знаю. 

— Ясно, що знаєш. 

— Ні, не знаю. 

— Ну ж бо, кажи вже. 

Нік не зводив очей з місяця, який виринав над пагорбами. 

— Нудно стало. 

Він боявся дивитися на Марджорі. А тоді глянув. Вона сиділа, обернувшись до нього спиною. Він дивився їй у спину. 

— Нудно стало. Нудно. 

Вона мовчала. Він продовжував. 

— Я відчуваю, що в мене всередині нічого не лишилось — повна пустота. Не знаю, Мардж. Не знаю, що сказати. 

Він дивився їй у спину. 

— А кохати теж нудно? — запитала Марджорі. 

— Нудно, — відповів Нік. 

Марджорі встала. Нік сидів, обхопивши голову руками. 

— Я візьму човна, — гукнула Марджорі. — А ти можеш вернутись назад через мис. 

— Добре, — сказав Нік. — Я зіштовхну тобі човна у воду. 

— Не треба, — відповіла вона. 

Марджорі погойдувалася у човні на воді, де виблискувала місячна доріжка. Нік вернувся й ліг долілиць на ковдру біля вогню. Він чув, як по воді плескають весла. 

Він довго так лежав. Лежав і тоді, коли почув, як з лісу на галявину вийшов Білл. Він чув, як Білл підійшов до вогню. Білл теж його не чіпав. 

— Ну як вона? — запитав Білл. 

— Нічого, — сказав Нік, лежачи долілиць на ковдрі. 

— Скандал був? 

— Не було. 

— А ти як? 

— Ой, дай спокій, Білле! Дай мені спокійно полежати. 

Білл взяв із кошика бутерброд і пішов подивитись, як там вудки. 

Збірка «Чоловіки без жінок» (1927 р.) 

Непереможений 

Мануель Ґарсіа піднявся сходами до контори дона Міґеля Ретани. Поставив валізу на підлогу й постукав у двері. Тиша. Стоячи на коридорі, Мануель відчував, що в кімнаті хтось є. Відчував через двері. 

— Ретано, — сказав він, прислухаючись. 

Тиша. 

Він точно там, подумав Мануель. 

— Ретано, — сказав ще раз і загупав у двері. 

— Хто там? — почувся голос із контори. 

— То я, Маноло, — відповів Мануель. 

— Чого тобі? — запитав голос. 

— Шукаю роботу, — сказав Мануель. 

У дверях щось кілька разів клацнуло, і вони відчинилися навстіж. Мануель зайшов досередини, тягнучи за собою валізу. 

Навпроти дверей за столом сидів невисокий чолов’яга. Над його головою висіло опудало голови бика, зроблене майстром із Мадрида; на стінах — світлини в рамках й оголошення про кориду. 

Чолов’яга сидів і дивився на Мануеля. 

— Я думав, тебе прикінчили, — сказав він. 

Мануель постукав кісточками пальців по столу. Чоловік не зводив з нього погляду. 

— У скількох коридах ти брав участь цього року? — запитав Ретана. 

— В одній, — відповів Мануель. 

— Тільки в тій одній? — перепитав чолов’яга.