Эрин Хантер – На волю! (страница 17)
Морозошубка кивнула.
— Я передам попередження, Синьозірко. Дякую.
Вона повернулася і гайнула назад до ясел, щоб заспокоїти малих.
Синьозірка покрокувала до купи свіжини і взяла свою частку. Для неї залишили гладкого дикого голуба. Вогнелап тоскно подивився, як вона забрала його і пішла обідати до старших вояків.
Нарешті голод змусив його діяти. Сіролап із Круколапом наминали дрібного юрка біля пенька. Сіролап побачив, як Вогнелап наближався до купи, і заохочувально махнув головою. Вогнелап нахилив голову, збираючись вхопити зубами маленького водяного щура.
— Це не для тебе, — прогарчав Тигрокіготь, відсуваючи щура геть. — Ти не приніс жодної здобичі. Твою частку з’їдять старійшини, принеси її їм.
Вогнелап поглянув на Синьозірку. Вона коротко кивнула:
— Роби, як він каже.
Вогнелап покірно підняв щура і відніс до Дрібновуха. Апетитний запах здобичі наповнив його ніздрі, більше за все він хотів стиснути її своїми сильними зубами. Він майже відчував, як її жива енергія переповнює його молоде тіло.
Контролюючи свої голодні інстинкти, Вогнелап поклав здобич перед сірим котом і чемно відступив. Він не очікував жодної подяки і не отримав її.
Тепер він радів, що пообідав рештками кролика, якого зловив для Жовтоіклої. До завтрашнього полювання він більше нічого не матиме на поживу.
Вогнелап повернувся до Сіролапа. Його друг уже з’їв свою частку і тепер лежав із Круколапом за лігвом новачків. Він витягнувся на боці, ритмічно вилизуючи передню лапу.
Сіролап побачив Вогнелапа і припинив умиватися.
— Синьозірка вже оголосила твоє покарання? — запитав він.
— Ще ні, — похмуро відповів Вогнелап.
Сіролап співчутливо примружив очі й промовчав.
Над галявиною пролунав клич Синьозірки:
— Нехай усі коти, що вже здатні зловити собі здобич, прийдуть на зібрання Клану.
Більшість вояків уже закінчили обідати і, як і Сіролап, приводили себе до ладу. Вони граційно підвелися і підійшли до Високого Каменя, де чекала Синьозірка.
— Ходімо, — нявкнув Сіролап і встав. Він повів Круколапа і Вогнелапа, протискаючись крізь натовп до кращого місця.
— Напевно, ви всі вже чули про полонянку, яку ми сьогодні привели, — почала Синьозірка. — Але є дещо, що вам потрібно знати.
Вона поглянула вниз на виснажену кішку, яка лежала прямо біля Високого Каменя.
— Ти мене чуєш звідти? — запитала Синьозірка.
— Я, може, і стара, але ще не глуха! — відрубала Жовтоікла.
Синьозірка не звернула уваги на ворожий тон полоненої і продовжила:
— Боюся, що я маю для вас дуже невтішні новини. Сьогодні я пройшлася з патрулем до територій Вітряного Клану. Повітря там просякло запахами Тіньового Клану, його вояки помітили майже кожне дерево. А ще ми не зустріли жодного кота з Вітряного Клану, хоча дійшли практично до їхнього табору.
Навколо панувала тиша. Вогнелап бачив спантеличення на обличчях котів Клану.
— Ти хочеш сказати, що Тіньовий Клан їх вигнав? — вагаючись, подав голос Дрібновух.
— Ми не можемо знати напевно, — нявкнула Синьозірка. — Точно лише те, що повсюди був запах Тіньового Клану. Ми також знайшли кров і хутро. Мабуть, там відбулася битва, хоча не було видно жодного тіла.
Вигук здивування пронісся над рядами. Вогнелап відчував, як навколо нього зростає напруження від шоку і люті. Ще ніколи один Клан не виганяв інший з його угідь.
— Як Вітряний Клан могли витіснити? — захрипіла Одноока. — Тіньовий Клан сильний, але Вітряного Клану більше. Вони жили у вишніх краях багато поколінь. Чому їх вигнали? — вона стривожено похитала головою, вуса її тремтіли.
— Я не можу відповісти на твої запитання, — нявкнула Синьозірка. — Усім відомо, що Тіньовий Клан нещодавно обрав нового провідника через загибель Зорещерба. Їхній новий провідник, Зорелом, не подав жодного загрозливого знаку, коли ми зустрілися на минулому Зборищі.
— Можливо, Жовтоікла знає відповідь? — кинув Темносмуг. — Зрештою, вона ж із Тіньового Клану!
— Я не зрадниця! Ніщо не змусить мене видати таємниці Тіньового Клану такому покидькові, як ти! — загарчала Жовтоікла, злісно зиркаючи на Темносмуга.
Коти Громового Клану подалися вперед, прищуливши вуха, примруживши очі й приготувавшись до бійки.
— Зупиніться! — гукнула Синьозірка.
Темносмуг негайно пригальмував, незважаючи на те, що Жовтоікла під’юджувала його своїми палаючими очима і лютим шипінням.
— Досить! — гаркнула Синьозірка. — Ця ситуація занадто серйозна, щоб ми тут зараз билися між собою. Громовий Клан повинен приготуватися. Від нинішнього сходу місяця вояки пересуватимуться у більших групах. Інші члени Клану залишатимуться поблизу табору. Патрулі оглядатимуть кордони частіше. Усі кошенята повинні залишатися в яслах.
Коти кивнули на знак згоди.
Синьозірка продовжила:
— Наша найбільша проблема — це нестача вояків. Тому ми пришвидшимо навчання для новачків. Вони повинні бути готовими боротися за наш Клан.
Вогнелап побачив, як Порохолап і Пісколапка обмінялися схвильованими поглядами. Сіролап захоплено дивився на Синьозірку. Круколап просто стурбовано перебирав лапами. Його широко розплющені очі виказували радше занепокоєння, ніж захват.
Синьозірка продовжувала:
— Один молодий кіт ділив наставника із Сіролапом і Круколапом. Тренуючи його, я пришвидшу навчання для всіх трьох, — вона зупинилася і подивилася на свій Клан. — Вогнелап тепер буде моїм учнем.
Вогнелап розкрив очі від здивування. Синьозірка буде його наставником?
Сіролап біля нього охнув, не в змозі приховати свого подиву.
— Яка честь! Уже кілька
Тоді спереду натовпу пролунав знайомий голос. Це був Тигрокіготь.
— Тож виходить, Вогнелапа не покарано, а нагороджено за те, що він нагодував ворожого воїна замість того, щоб полювати для власного Клану?
— Вогнелап тепер мій учень. Я сама з ним розберуся, — відповіла Синьозірка. Вона глянула в розлючені очі Тигрокігтя і підвела голову, аби ще раз звернутися до всього Клану. — Жовтоікла зостанеться тут, доки не одужає і набереться сили. Ми вояки, а не дикуни. До неї всі повинні ставитися ґречно і з повагою.
— Але Клан не зможе прогодувати ще й Жовтоіклу, — запротестував Темносмуг. — У нас і так забагато ротів.
— Еге ж! — шепнув Сіролап Вогнелапові. — І деякі з них ширші за інші!
— Не треба про мене турбуватися! — відрізала Жовтоікла. — І я порву того, хто наважиться!
— Дуже дружелюбно, чи не так? — промурмотів Сіролап.
Вогнелап смикнув кінчиком хвоста на знак згоди. Інші вояки почали приглушено перемуркуватися, мимохіть почувши агресивний дух ворога.
Синьозірка не зважала на вурчання.
— Ми вб’ємо двох зайців одним ударом. Вогнелапе, твоїм покаранням за порушення воїнського кодексу буде піклування про Жовтоіклу. Ти полюватимеш і загоюватимеш їй рани, а також влаштовуватимеш свіжу постіль і прибиратимеш за нею.
— Слухаюсь, Синьозірко, — нявкнув Вогнелап, слухняно схиливши голову. «Прибирати за нею! — подумав він про себе. — Гидота!»
З боку Порохолапа і Пісколапки долинули насмішливі звуки.
— Гарна ідея! — пхекнув Порохолап. — Сподіваюся, Вогнелап уміє бити бліх!
— І полювати! — додала Пісколапка. — Цей мішок із кістками таки захоче поїсти!
— Досить! — перервала їх Синьозірка. — Сподіваюся, що Вогнелап не буде вважати ганьбою свій обов’язок доглядати Жовтоіклу. Вона медикицька, і до того ж вона за нього старша. Тільки за це він уже повинен її поважати! — вона кинула гострий погляд на Пісколапку і Порохолапа. — І немає нічого принизливого в тому, аби доглядати за іншим котом, коли він сам не в змозі цього робити. Зібрання завершене. Я б хотіла поговорити зі старшими вояками наодинці, — з цими словами вона сплигнула з Високого Каменя і покрокувала до свого кубла.
Левосерд пішов слідом. Інші коти Клану почали розходитися з-під Високого Каменя. Один чи два привітали Вогнелапа з тим, що Синьозірка тепер буде його наставником; інші, кепкуючи, побажали йому успіху в догляді за Жовтоіклою. Вогнелап же був настільки ошелешений оголошенням Синьозірки, що просто мляво кивав на все.
Довгохвіст тихцем наблизився до нього. V-подібний шрам, який Вогнелап залишив на кінчику його вуха, все ще не загоївся. Молодий вояк огидно вищирився.
— Сподіваюся, що наступного разу ти добре подумаєш, перш ніж приводити до табору різних приблуд, — форкнув він. — Як я й казав, чужинці