Эрин Хантер – На волю! (страница 19)

Вона закінчила трапезу і поскаржилася:

— Мені хвіст так свербить, що хоч плач. А я не можу дотягтися. Ти не міг би помити?

Здригнувшись, Вогнелап присів і взявся за роботу.

Розкусуючи жирних бліх, він помітив групу маленьких кошенят, які метушилися на запилюженій землі поблизу. Вони терзали одне одного, дехто бився жартома, а дехто доволі люто. Жовтоікла, яка заплющила очі, насолоджуючись тим, як Вогнелап її доглядає, зараз наполовину розплющила око. Вона глянула на кошенят, які бавилися поруч. На диво, Вогнелап відчув, як її спина напружилась під його зубами.

На мить він заслухався вересками і писками кошенят.

— Скуштуй моїх зубів, Зореломе! — нявкнув один невеличкий котик. Він наскочив на спину маленькому сіро-білому котикові, який вдавав, ніби він провідник Тіньового Клану. Обоє покотилися до Високого Каменя. Раптом сіро-білий кіт рвучко скинув іншого кота з себе. Зі здивованим вереском котик врізався прямо в Жовтоіклу.

Стара кішка враз скочила на лапи, настовбурчила хутро і злісно пирснула.

— Забирайся геть од мене, ти, клапоть шерсті! — шикнула вона.

Кошеня глянуло на розлючену кішку і миттю дало драла. Воно заховалося за королевою, яка люто дивилася на Жовтоіклу.

Сіро-білий котик завмер на місці. Тоді, лапа за лапою, він обережно позадкував до безпечних ясел.

Реакція Жовтоіклої шокувала Вогнелапа. Він гадав, що бачив її лють, коли вони билися під час їхньої першої зустрічі, але тепер її очі палали іншою злістю.

— Здається, кошенятам важко залишатися лише в межах табору, — насторожено нявкнув він. — Вони стають непосидючими.

— Мені байдуже, непосидючі вони чи які там, — гаркнула Жовтоікла. — Просто нехай тримаються подалі від мене!

— Тобі не подобаються кошенята? — запитав Вогнелап, коли цікавість взяла гору. — У тебе ніколи не було своїх?

— Ти хіба не знаєш, що медикицькам не можна мати дітей? — шикнула Жовтоікла.

— Але я чув, що раніше ти була вояком, — наважився відповісти Вогнелап.

— У мене немає кошенят! — відрубала Жовтоікла. Вона відсмикнула від нього свій хвіст і сіла. — У будь-якому разі, — вона раптово понизила голос, він звучав майже ностальгійно, — чомусь із ними постійно щось стається, коли я поруч.

Її помаранчеві очі затуманилися. Кішка схилила підборіддя на передні лапи і почала вдивлятися кудись вперед. Вогнелап побачив, як опустилися її плечі, коли вона тихо зітхнула.

Він зацікавлено її розглядав. Що вона мала на увазі? Чи серйозно вона говорила? Важко було зрозуміти. У Жовтоіклої надто часто мінявся настрій. Вогнелап знизав плечима і продовжив гігієнічні процедури.

— Там залишилося кілька кліщів, яких я не зміг витягнути, — сказав він, коли закінчив.

— Сподіваюся, що ти навіть не намагався, дурню! — відрізала Жовтоікла. — Мені не треба, щоб у мене в заду залишалися їхні голови, красно дякую. Попроси у Плямолистки трохи мишачої жовчі, щоб їх натерти. Досить крапнути трохи їм на дихалку, і скоро вони самі повилазять.

— Зараз я принесу! — запропонував Вогнелап. Він зрадів нагоді хоч на трохи забратися від сварливої кішки, а піти й побачити знову Плямолистку точно не завдавало йому клопотів.

Він попрямував до проходу з папоротями. Біля нього коти переходили галявину, несучи в зубах гілочки і лозинки. Поки він доглядав Жовтоіклу, табір взявся до роботи, відколи Синьозірка оголосила про зникнення Вітряного Клану. Королеви сплітали галузки і листки в міцну зелену стіну навколо ясел, залишивши єдиний вузький вхід до ожинових заростей. Інші коти працювали на кордонах табору, заповнюючи всі прогалини у густому підліску.

Навіть старійшини мали роботу — вони порпали яму в землі. Вояки постійно приходили до них, скидали на купу свіжину, підготовану до зберігання в цій ямі. Всюди панував дух тихої концентрації та рішучості забезпечити й оберегти Клан, наскільки це можливо.

Якби Тіньовий Клан вдерся на їхню територію, то Громовий Клан заліг би у таборі. Вони не дозволять вигнати їх зі своїх угідь так легко, як Вітряний Клан.

Темносмуг, Довгохвіст, Верболоза і Порохолап тихо чекали біля входу до табору. Їхні погляди були зосереджені на проході до ялівцевого тунелю. Якраз поверталися патрульні — брудні, зі збитими лапами. Як тільки вояки з’явились на галявині, Темносмуг і його товариші підійшли та обмінялися з ними кількома словами. Вони швидко вислизнули з табору: не можна було залишати кордони Громового Клану незахищеними ні на мить.

Вогнелап попрямував тунелем з папороті до притулку Плямолистки. Як тільки він зайшов, то побачив, що вона готувала якісь солодкаві трави.

— Можна трохи мишачої жовчі для кліщів Жовтоіклої? — нявкнув Вогнелап.

— Одну хвилинку, — відповіла Плямолистка, зсунувши дві купки трав і делікатно змішуючи їх кігтиком.

— Ти зайнята? — запитав Вогнелап, сідаючи на теплий клаптик землі.

— Я хочу підготуватися до непередбачуваних випадків, — промурмотіла Плямолистка, глянувши на нього своїми світло-бурштиновими очима. Вогнелап на хвилю зустрів її погляд, а тоді відвів очі, відчувши дивне поколювання в грудях. Плямолистка повернулася назад до трав.

Вогнелап чекав, щасливий із того, аби просто сидіти і дивитися, як вона працює.

— Гаразд, — нарешті нявкнула медикицька. — Що ти там хотів? Мишачої жовчі?

— Так, будь ласка, — Вогнелап підвівся і потягнувся, по черзі випростуючи кожну лапу. Сонце нагріло його хутро, і тепер він почувався сонно.

Плямолистка пірнула у своє кубло і щось звідти винесла, обережно тримаючи його в зубах. Це був маленький клубочок моху, який звисав із тоненької смужки кори. Вона передала його в зуби Вогнелапові, і він відчув її теплий солодкий подих.

— Мох, просочений жовчю, — пояснила медикицька.

— Намагайся, щоб вона не потрапила тобі до рота, інакше не зможеш позбутися гіркого присмаку. Притисни його до кліщів, а потім помий лапи — тільки у струмку, а не язиком!

Вогнелап кивнув і попростував назад до Жовтоіклої, відчувши приплив радості та енергії.

— Сиди спокійно! — нявкнув він до старої кішки. Вогнелап обережно тиснув мох до кожного кліща передніми лапами.

— Можеш заодно за мною прибрати, якщо вже твої лапи і так брудні! — пронявкала вона, коли він закінчив. — Я трохи подрімаю, — кішка позіхнула, показуючи свої зігнилі й поламані зуби. Теплий день зморив і її також. — Тоді можеш іти і займатися своїми новацькими справами, — промурмотіла вона.

Коли Вогнелап прибрав, він залишив її спочивати і пішов до ялівцевого тунелю. Він хотів дістатися до струмка і помити лапи.

— Вогнелапе! — з боку галявини пролунав голос.

Вогнелап обернувся. Це був Куцохвіст.

— Куди це ти йдеш? — поцікавився старий кіт. — Тобі варто допомогти з приготуваннями.

— Я тільки-но натирав кліщів Жовтоіклої мишачою жовчю, — відповів Вогнелап.

Вуса Куцохвоста смикнулися від задоволення.

— То ти зараз ідеш до найближчого струмка! Що ж, тоді не повертайся без свіжини. Нам потрібно якомога більше.

— Добре, Куцохвосте, — відповів Вогнелап.

Він вийшов із табору і подався вгору яром, тоді спустився до струмка, біля якого вони з Сіролап ом полювали того дня, коли він зустрів Жовтоіклу. Без вагань Вогнелап скочив у холодну чисту воду. Вона сягала до його стегон і намочила хутро на животику. Він охнув від несподіванки і затремтів.

У кущах над ним щось зашурхотіло, він глянув угору, хоча знайомий запах запевнив його, що не було причин турбуватися.

— Що ти там робиш? — Сіролап і Круколап стояли і дивилися на нього, ніби він здурів.

— Мишача жовч, — скривився Вогнелап. — Не питайте! А де Левосерд і Тигрокіготь?

— Вони приєдналися до наступного патруля, — відповів Сіролап. — І наказали нам полювати решту дня.

— У мене таке саме завдання від Куцохвоста, — нявкнув Вогнелап, здригаючись від холодної води, яка протікала між його лапами. — У таборі всі зайняті. Так, ніби на нас у кожну хвилину можуть напасти.

Він виліз на берег і обтрусився.

— А хто сказав, що не можуть? — нявкнув Круколап, роззираючись навсібіч, немов ворожий патруль мав вискочити з кущів.

Вогнелап подивився на купу свіжини, що лежала біля двох новаків.

— Здається, ви сьогодні непогано попрацювали, — пронявчав він.

— Ще б пак, — гордо нявкнув Сіролап. — І в нас є ще півдня, щоб пополювати. Приєднаєшся до нас?

— Ще й питаєш! — муркнув Вогнелап. Він остаточно обтрусився і пірнув у підлісок слідом за своїми друзями.

Вогнелап був упевнений, що котів у таборі вразила кількість здобичі, яку наловили троє новаків того дня. Їх зустріли піднятими хвостами і дружніми обнюхуваннями. Цілих чотири рази їм доводилося повертатися до купи здобичі, щоб перенести її до ями, яку викопали старійшини.

Левосерд і Тигрокіготь щойно повернулися зі свого патруля, коли Вогнелап, Сіролап і Круколап відносили до табору останню партію.

— Гарна робота, хлопці, — нявкнув Левосерд. — Я чув, що ви добре попрацювали, запаси майже повні. Можете зараз додати цю останню партію свіжини до загальної купи і взяти трохи собі. Сьогодні ви заслужили на бенкет!

Троє новаків задоволено махнули хвостами.

— Сподіваюся, ти не знехтував своїми обов’язками щодо Жовтоіклої з усім цим полюванням, — загрозливо прогарчав Тигрокіготь.