Эндрю Мэйн – Хованки з хижаком (страница 13)
— Швидше за все. Залишилося зробити ще кілька тестів.
Пробірка з кров’ю Джуніпер і ведмежою шерстиною лежить на нічному столику. Пропозиція Джуліана передати її на аналіз починає мені подобатись.
— Я перевірю ще раз, — кажу я, відчуваючи авторитет. — У мене є друзі, які можуть самі провести необхідні тести.
— Дякую. Дякую вам, докторе Тео. Це для мене дуже цінно. Я рада, що ви тут.
Я відчуваю полегшення від того, що її мати виправдала мій переступ.
— Не дякуйте, — кажу великодушно. Я просто шматок лайна. — Прошу, звіть мене Тео. І якщо я можу щось для вас зробити, лиш дайте знати.
— Її авто було в ремонті. Я дуже не хочу вас обтяжувати. Поліція може надіслати мені її речі, але...
— Я цим займуся. Дайте мені назву майстерні й координати місця, де вона зупинилася. Про решту я потурбуюся.
Ми прощаємось. Я подумки занотовую, що слід зателефонувати їй за кілька днів. Тут самою лише листівкою на День матері не обійтися.
Ця жінка втратила все, що було їй дорогим. І, наскільки їй відомо, її донька цінувала мене. Найменше, що я можу зробити — поважати це ставлення і час від часу перейматись її справами. Певен, Джуніпер цього хотілося б.
Джуніпер, що більше я про тебе дізнаюся, то цікавішою ти стаєш.
Що ж ти там робила?
Розділ 13
Прогулянка
Автомайстерня «Брайсонз» розташована на клаптику гравію збоку від шосе, що тягнеться поміж довгих пасовищ, за якими видніються високі дерева лісу Брайсон, чоловік років п’ятдесяти в потертому, вкритому плямами комбінезоні, чиє ім’я, вочевидь, і послужило назвою закладу, спостерігає з-під капоту «Субару Аутбек» за тим, як я заїжджаю.
Я помічаю джип, який, швидше за все, і належить Джуніпер, — він стоїть у самому кінці, поруч із пікапом та «Тойотою Кемрі», якій бракує капота і крила.
Брайсон підходить до мого позашляховика привітатися.
— То це ви той, інший? — питає він.
Я тим часом виходжу з авто.
— Інший?
— Інший мужик, якого пов’язали?
А, зрозуміло. Звісно. Ґленн згадував, що перш ніж дізнатися, що вбивця — ведмідь, вони підозрювали ще декого.
Брайсон на декілька дюймів нижчий за мене та має міцну статуру. Мені видно автопідйомник та маленьку лебідку. Певно, йому вдається тримати форму завдяки тому, що він цілими днями тягає важкі запчастини.
— Так, — кажу я. — Та, схоже, шукати вони мали того, хто ходить на чотирьох.
— Мабуть, — відповідає він.
Я вказую на машину Джуніпер.
— Її мати попросила мене владнати кілька питань. Вона живе у Північній Кароліні. Не знаєте, як відігнати машину туди?
— Компанія, що прибуксирувала її сюди, працює лише в межах штату. Та в мене є знайомі в автосервісі, перегнати її обійдеться вам доларів у вісімсот. Якщо маєте кілька тижнів, можете глянути оголошення на «Крейґсліст»[5], може, хтось працює тут сезонно і згодиться відігнати авто.
— Гадаєте, з цього щось вийде?
Брайсон знизує плечима.
— Хтозна. Якщо маєте час.
— Узагалі-то, десь за тиждень я маю повернутись до Остіна. Починаються осінні заняття. Мабуть, гляну цими днями щось на «Крейґсліст».
Не хотілося б просити гроші в матері Джуніпер. У найгіршому разі скористаюся своєю кредиткою, а пізніше вже якось обмежуватиму витрати.
Брайсон поверх мого плеча позирає на мій «Експлорер».
— Не плануєте найближчим часом замінити шини?
Я вже готовий відмовити йому, мов торгашеві на базарі, та дивлюся на шини й розумію, що передні майже повністю стерлися.
Він помічає мої вагання.
— Я не намагаюся впарити вам свої послуги. Можу замінити дві передні з непоганою знижкою. Задні ще якийсь час прослужать. Заміна обійдеться всього в сто п’ятдесят.
— Кожна?
Це його трохи веселить.
— Друже, якби я хотів тебе пограбувати, то зробив би це так, що ти б і оком не зморгнув. Сто п’ятдесят за дві, ще й мастило безкоштовно заміню.
— Що ж, звучить непогано.
— Як треба, у мене є кімната очікування з Wi-Fi. Більше тут, звісно, робити нічого.
Він киває у бік лісу.
— Хай навіть вони і впіймали звіра, я б туди гуляти не ходив.
— Мабуть, що так.
Він вказує на клапоть трави поруч із металевою будівлею.
— Це було мов у голлівудському фільмі. Вони посадили пошуковий гелікоптер прямісінько тут.
— Тут?
Я повертаю голову в бік лісу.
— Чекайте, то Джуніпер знайшли тут?
— На три милі вище по дорозі. На шляху звідси до «Маунтін Клауд Інн».
У «Маунтін Клауд Інн» і зупинилася Джуніпер.
Я даю Брайсону ключі.
— Все-таки я, мабуть, прогуляюся.
Я хапаю із заднього сидіння рюкзак і застібаю його на поясі. Йти глибоко в ліс я не планую. Хочу лише трохи пройтися дорогою.
Принаймні так мені здається. Чесно кажучи, плану як такого в мене нема.
Шосе звивається лісом, мов вузенький каньйон. Я простую гравієм обіч дороги на випадок, якщо з-за рогу вилетить якийсь неуважний водій.
На зміну пасовищам дивним чином приходять хвойні дерева. Поміж ними клапті з високими чагарниками — екотоном. Дерева та прерія воюють за дерен. Чагарники ж розкинулися посередині, де кам’яниста рівнина поступається місцем більш м’якому лісовому ґрунту.
На межі шосе, де асфальт потрісканий, крихітними острівцями пробиваються маргаритки та бур’яни. Мініатюрні екотони. Якби я шукав бактерію, здатну харчуватися мастилом, то збирав би зразки бруду посеред заповнених автомагістралей. Не знаю, чи знайшов би, та, впевнений, щось цікаве точно б надибав.
Я підводжу погляд від дороги на ліс навколо й намагаюся зрозуміти, що ж тут шукала Джуніпер.
Було б добре переглянути заявки її останніх досліджень або ж принаймні почитати блог. Та я досі приголомшений тим, що сталося, і не в змозі зібратись, навіть щоб погортати її фейсбук-сторінку. Перед очима її обличчя, воно переслідує мене.
Першу милю я підіймаюся плавним схилом — дорога починає свою звивисту мандрівку в гори. Далі підйом усе крутішає.
Я не відводжу погляду від дерев, шукаючи будь-яку ознаку місця, де знайшли Джуніпер. Поза всяким сумнівом, департамент шерифа користувався якимись позначками.
Я помічаю декілька вицвілих жовтогарячих знаків лісової служби, проте нічого більше. Наскільки мені відомо, офіційно нічого, крім загального опису місця, не розголошували.
Зв’язок між цим лісом і мапою, яку я помітив у кабінеті Ґленна, мені малозрозумілий — а я ж, бува, цілий день аналізую мапи природних та штучних ландшафтів.