Энди Уир – Марсіянин (страница 67)

Вона прилаштована до повітряного шлюзу ровера, тому єдиний спосіб заносити у неї речі досить нудний. Занеси усе у ровер, під’єднай спальню до повітряного шлюза зсередини, надуй її, занеси речі у спальню. Меня також треба винести зі спальні усі інструменти та прилади, коли треба буде згорнути її та зробити ПЧД.

То ж так, це буде набридливо, але усе, чого це мені коштуватиме, - це час. І з цим у мене гаразд. У мене лишилось 43 Соли до прольоту Гермеса проз Марс. І дивлячись на інструкції, які надало НАСА для переробок, я можу використати сам МЗЧ як майстерню.

Вар’яти з НАСА хочуть, щоб я усіляко познущався з МЗЧ, але я маю розчиняти корпус до самого кінця. Тому перше, що я зроблю, приберу геть усілякий непотріб на кшталт фотелів, панелей керування і такого іншого. Коли зроблю це, у мене буде багато місця для діяльності.

Але сьогодні я нічого не робитиму з приреченим на понівечення МЗЧ. Сьогодні увесь час були системні перевірки. Тепер я знову на зв’язку з НАСА, я мушу повернутись до поведінки “безпека в першу чергу”. Невідомо чому НАСА не має повної віри у мій зліплений з чого трапилось ровера чи мій метод зкидання усього у причеп. Вони змусили мене зробити повні перевірки системи на кожнісінькому компонентові.

Усе як і раніше добре працює, хоч і зношується. Регулятор та оксигенатор не на вершині ефективності (якщо не сказати гірше), а причеп втрачає повітря. НАСА сильно нервується через це, але вибору у нас немає.

Відтак, вони сказали мені провести повну діагностику МЗЧ. Він у значно ліпшому стані. Усе чітко, охайно та бездоганно працює. Я вже майже забув як виглядає нове обладнання.

Шкода, що доведеться зруйнувати його на кавалки.

- Ти вбив Уотні, - сказала Ллюїс.

- Так, - сказав Мартінез, сердито дивлячись на монітор. На останньому звинувачувально мигали слова “Зіткнення з поверхнею”.

- Я застосувала до нього брудний трюк, - сказала Джогансен. - Я дала йому помилкові показники висоти та зробила передчасне вимкнення двигуна 3. Це смертельне поєднання.

- Провалу місії не повинно було статись, - сказав Мартінез. - Я повинен був помітити, що показники були хибними. Вони надто нетиповими.

- Не переймайся, - сказала Ллюїс. - Саме тому ми і тренуємось. У тебе все ще є три тижні, щоб навчитись.

- Навчусь, - сказав Мартінез.

- Ми мали лише тиждень тренувань з дистанційного посадки. - сказала Джогансен. - Це планувалось лише на випадок, якщо ми обісремось до посадки. Ми б запустили МЗЧ для того, щоб він діяв як супутник. Це був варіант для зменшення втрат.

- Тепер від цього залежить місія, - сказала Ллюїс. - То ж зробіть все правильно.

- Слухаюсь, капітане, - сказав Мартінез.

- Перезадаю даня симулятору, - сказала Джогансен. - Хочеш спробувати щось особливе?

- Здивуй мене, - сказала Мартінез.

Лишаючи кімнату керування, Ллюїс попростувала до реактора. Поки вона “вилазила” драбиною до центру корабля, дія відцентрової сили на неї зменшувалась, ставши майже нульовою, коли вона досягла ядра. Фоґель підвів погляд з комп’ютерної панелі.

- Капітане?

- Як маються двигуни? - спитала вона, хапаючись за поручень на стіні, щоб рухатись разом з кімнатою, що повільно оберталась.

- Усе працює в допустимих межах, - сказав Фоґель. - Я зараз роблю діагностику реактора. Думаю, Джогансен нині заклопотана тренуванням з запуску. Тому я мабуть зроблю цю діагностику за неї.

- Гарна ідея, - сказала Ллюїс. - А які справи з курсом?

- Все гаразд, - сказав Фоґель. - Необхідності в корегуванні немає. Ми все ще просуваємось запланованою траекторією з відхиленнями менше 4 метрів.

- Повідом мене, якщо будуть зміни.

- Ja, капітане.

Пропливши до іншого кінця ядра, Ллюїс скористалась іншою драбиною щоб вийти, знову набуваючи ваги при її русі “вниз”. Вона попрямувала до підготовчої кімнати Повітряного шлюзу 2.

Бек тримав моток металевого дроту в одній руці та пару робочих рукавичок в другій.

- Агов, капітане. Що таке?

- Я б хотіла дізнатись твій план для повернення Марка.

- Все просто, якщо перехоплення курсу вдасться, - сказав Бек. - Я щойно закінчив з’єднувати усі троси, що ми маємо, в один. Він 214 метрів завдовжки. На мені буде ПММ, тому рухатись довкола буде просто. (ПММ - Manned Maneuvering Unit (MMU) - персональний маневровий модуль, що дає можливість астронавтам виконувати ПЧД без припинання для човна тросом. Див. фільм Гравітація) Я можу безпечно рухатись з погоном до 10 метрів на секунду. Більший погін створює ризик порвати трос, якщо я не зможу вчасно зупинитись.

- З якім на твою думку відносним погоном ти здатен впоратись?

- Маєш на увазі, коли доберусь до Марка? Я можу легко схопити МЗЧ на 5 метрах на секунду. 10 метрів на секунду схожі на стрибок на потяг, що рухається. При трохи більшому погоні я можу схибити.

- Отже зважаючи на безпечний погін ПММ, наше відхилення від погону МЗЧ має бути в межах 20 метрів на секунду.

- І перехоплення має відбутись в межах 214 метрів, - сказав Бек. - Досить вузький простір для помилки.

- У нас є багато запасу, - сказала Ллюїс. - Запуск станеться за 52 хвилини до перехоплення і триватиме 12 хвилин. Коли Марків двигун S2 вимкнеться, ми знатимемо наші точку перехоплення та погін. Якщо нам вони не сподобаються, у нас буде 40 хвилин на виправлення. 2 міліметри на секунду нашого двигуна наче й не багато, але за 40 хвилин ми можемо пересунутись на 5,7 кілометра.

- Добре, - сказав Бек. - І 214 метрів - це не жорстка межа.

- Жорстка, - виправила його Ллюїс.

- Не, - сказав Бек. - Я знаю, що не можна виходити без прив’язі, але без шворки я міг би дістатись далі…

- Не варіант, - сказала Ллюїс.

- Але ми могли б подвоїти чи потроїти нашу безпечну зону перехоплення…

- Ми закрили цю тему. - згрізна сказала Ллюїс.

- Так, капітане.

Є небагато людей, котрі можуть похвалитись, що вони понівечили космічний корабель за три мільярди доларів. Але я один із них.

Я викидав критичне обладнання з МЗЧ на право й на ліво. Приємно знати, що мій запуск на орбіту не матиме баласту з усяких набридливих резервних систем.

Перше, що я зняв, були дрібні речі. Відтак настала черга речей, які я міг розібрати. На кшталт фотелів команди, кількох резервних систем та панелей керування.

Я нічого не вигадую. Виконую вказівки інструкції від НАСА, яка зроблена, щоб полегшити справу. Іноді я сумую за днями, коли я самостійно приймав рішення. Потім я відганяю цю думку від себе та згадую, що я нескінченно ліпший з купою геніїв, котрі вирішують, що мені робити, ніж самостійно втрапляти у лайно.

Періодично я вдягаюсь у скафандр, лізу у повітряний шлюз з якомога більшою кількістю манаття та викидаю його назовні. Місцевість довкола МЗЧ виглядає як декорації для “Сенфорда та сина”. (Американський ситком, заснований на серіалі Бі-Бі-Сі “Стептос та син”. Транслювався на каналі Ен-Бі-Сі з 1972 до 1977 року)

Я дізнався про “Сенфорда та сина” з Ллюїсової колекції. Серйозно, ця жінка повинна поговорити з кимось щодо її проблеми 70-х.

Я перетворюю свою сечу у ракетне паливо. Це легше ніж вам здається.

Сеча складається переважно з води. Розділення гідрогену та кисню потребує лише пари електродів і струму. Проблема у збиранні гідрогену. У мене немає жодного обладнання для відбирання гідрогену з повітря. Атмосферний регулятор не знає як це робити. Останній раз, коли я мав відокремити гідроген від повітря (тоді, коли я перетворив Габ у бомбу), я спалив його щоб перетворити у воду. Очевидно, що нині це буде контрпродуктивно.

Але НАСА усе продумало й дало мені послідовність. Спочатку я від’єднав ровер і причеп один від одного. Відтак, перебуваючи у скафандрі для ПЧД, я прибрав тиск у причепі та заповнив його чистим киснем на чверть однієї атмосфери. Відтак я відкрив пластикову скриню повну сечі й опустив у неї два електроди. Ось для чого була потрібна атмосфера. Без неї сеча просто негайно википіла б, а я лишився б оточений атмосферою із сечі.

Електроліз розділив гідроген та кисень. З часом він довів сечу до справді гидкого осаду, витягнувши звідти воду. Тепер причеп був наповнений ще більшою кількістю кисню та гідрогеном. Дуже небезпечно насправді.

Відтак я увімкнув атмосферний регулятор. Він навіть не розпізнає гідроген, але він знає як вирвати кисень з атмосфери. Я зламав усі запобіжники та налаштував його витягнути усі 100% кисню. Коли він це зробив, усе що лишилось, було гідрогеном. Ось чому я почав з атмосфери чистого кисню. Щоб регулятор міг виділити його пізніше.

Відтак я відчинив внутрішні двері повітряного шлюзу та увімкнув його помпу. Шлюз думав, що помпує повітря лише із себе, а насправді спорожняв увесь причеп. Випомповане повітря опинилось у баку повітряного шлюза. І ось маєте - бак чистого гідрогену.

Останній крок - віднести повітряний бак шлюза до МЗЧ та передати вміст до його гідрогенових баків. Я казав це багато разів, але: Слава стандартизованій системі клапанів!

Коли я перегнав гідроген, я увімкнув паливну фабрику, і вона почала виробляти додаткове паливо, якого я потребував.

До настання дня запуску я маю повторити цю послідовність іще кілька разів. Я міг би все зробити за один раз, але НАСА не хоче, щоб лишився з малою кількістю води поки не наблизиться день запуску. Їм спокійніше, якщо я електролізуватиму сечу час від часу, бо я вже “використав” цю воду.