Энди Уир – Марсіянин (страница 68)

Якщо я переживу це, то розказуватиму усім, що я висцяв свій шлях до орбіти.

[19:22] Джогансен: Вітаю, Марку.

[19:23] МЗЧ: Джогансен?! Святі яйця! Вони нарешті дозволили вам говорити зі мною напрямки?

[19:24] Джогансен: Так, НАСА дало добро для прямого зв’язку годину тому. Ми лише за 35 світлових секунд від тебе, то ж можна говорити майже в режимі реального часу. Я щойно налаштувала систему і перевіряю її.

[19:24] МЗЧ: Чому вони так довго не дозволяли нам побалакати?

[19:25] Джогансен: Чому? Психологи побоювались особистісних конфліктів.

[19:25] МЗЧ: Що? Лише тому, що ви, друзі, покинули мене на пустельній планеті без шансів на виживання?

[19:26] Джогансен: Смішно. Тільки не жартуй так з Ллюїс.

[19:27] МЗЧ: Зрозумів. То… дякую, що повернулись за мною.

[19:27] Джогансен: Це найменше, що ми могли зробити. Як просувається модернізація МЗЧ?

[19:28] МЗЧ: Непогано. НАСА написало добру інструкцію. Вона корисна. Та це значить, що здійснити її легко. Я витратив минулі 3 дні на знімання Корпусної панелі 19 та переднього вікна. Навіть у Марс-G вони важенні покидьки.

[19:29] Джогансен: Коли ми підберемо тебе, я займусь з тобою шаленим нестримним сексом. Приготуй своє тіло.

[19:29] Джогансен: Я не писала цього! Це був Мартінез! Я відійшла від консолі лише на 10 секунд.

[19:29] МЗЧ: Я дуже сумую за вами, друзі.

Я… закінчив?

Гадаю, що закінчив.

Я виконав усе зі списку. МЗЧ готовий летіти. І за 6 Солів саме це він і зробить. Маю надію.

Він може взагалі не злетіти. Я зняв двигун, врешті решт. Я міг нагімнякати з будь-чим впродовж процесу. І немає жодного способу перевірити злітну ступінь. Щойно ви її запалите, вона вже не згасне.

Однак усе інше проходитиме перевірки увесь час до злету. Якісь зроблю я, інші - дистанційно НАСА. Вони не кажуть, яка імовірність аварії, та гадаю, вони найвищі за всю історію. Юрій Ґаґарін мав багато надійніший та безпечніший корабель ніж мій.

А радянські кораблі були клятими смертельними пастками.

- Гаразд, - сказала Ллюїс, - завтра великий день.

Команда “плавала” у Реку. Вони зупини обертання корабля для підготовки до близької операції.

- Я готовий, - сказав Мартінез. - Джогансен перевірила на мені усе, чим могла. Я пройшов усі сценарії на орбіті.

- Усе, окрім катастрофічних порушень, - виправила його Джогнасен.

- -Ну, так, - сказав Мартінез. - Не дуже розумно симулювати вибух при злеті. Нічого з ним не зробиш.

- Фоґеле, - сказала Ллюїс. - Як наш курс?

- Бездоганний, - сказав Фоґель. - Ми в межах одного метра від запланованого шляху та за два сантиметри на секунду від запланованого погону.

- Добре, - сказала вона. - Беку, як у тебе?

- Все готове, капітане, - сказав Бек. - Я з’єднав усі троси та змотав їх у Повітряному шлюзі 2. Мій скафандр та ПММ налаштовані і готові.

- Гаразд, - сказала Ллюїс. - План битви досить простий. Мартінез керуватиме польотом МЗЧ, Джогансен буде системним оператором злету. Бек та Фоґель, ви маєте бути у Повітряному шлюзі з відкритими зовнішніми дверима ще до злету МЗЧ. Вам доведеться чекати 52 хвилини, але я не хочу ризику виникнення якихось технічних негараздів в роботі шлюзу чи ваших скафандрів. Коли станеться перехоплення, завданням Бека буде забрати Уотні.

- Він можу бути у поганому стані, коли я дістанусь до нього, - сказав Бек. - Обідраний МЗЧ досягне 12-ти g в час запуску. Він може бути непритомним і навіть мати внутрішню кровотечу.

- І саме ти наш лікар, - сказала Ллюїс. - Фоґеле, якщо все піде за планом, ти затягнеш Бека з Уотні за трос назад на борт. Якщо виникнуть проблеми, ти страхуєш Бека.

- Ja, - сказав Фоґель.

- Хотілося б зробити ще щось зараз, - сказала Ллюїс. - Але усе що нам лишається, це чекати. Розклад вашої роботи розчищено. Усі наукові експерименти відтерміновані. Якщо зможете, поспіть, якщо ні - зробіть діагностику вашого обладнання.

- Ми заберемо його, капітане, - сказав Мартінез. - За 24 години Марк Уотні буде просто тут у цій кімнаті.

- Будемо надіятись, що так, майоре, - сказала Ллюїс. - Усі вільні.

- Завершальні перевірки для цієї зміни виконано, - сказав Мітч у наголівний мікрофон. - Контроль часу.

- Кажіть, польоте, - сказав Контроль часу.

- Час до запуску МЗЧ?

- 16 годин, 9 хвилин, 40 секунд… крапка.

- Прийнято. Усім станціям: зміна польотового керівника. - Він зняв гарнітуру й потер повіки.

Брендан Гатч узяв гарнітуру від нього й надяг її.

- Усім станціям, польотовий керівник тепер Брендан Гатч.

- Зателефонуй мені, якщо щось станеться, - сказав Мітч. - Як ні, то побачимось завтра.

- Поспіть, босе, - сказав Брендан.

Венкат спостерігав з оглядової кімнати.

- Нащо питати Контроль часу? - пробурмотів він. - На центральному екрані світиться здоровецький годинник місії.

- Він нервується, - сказала Енні. - Ти не часто це бачиш, але саме такий вигляд має Мітч Гендерсон, коли нервується. Він двічі й тричі усе перевіряє.

- Не дивно, - сказав Венкат.

- До речі, вони облаштували намети на луці, - сказала Енні. - Репортери з усього світу. В нашій кімнаті для журналістів просто не вистачає місця.

- Преса обожнює драму, - зітхнув він. - Завтра все закінчиться, так чи інакше.

- Яка наша роль в усьому цьому? - спитала Енні. - Якщо щось піде хибно, що Керування місією може вдіяти?

- Нічого, - сказав Венкат. - Анічогісінько, хай йому шляк.

- Нічого?

- Усе діється за 12 світлових хвилин звідси. Це означає, що знадобиться 24 хвилини, щоб вони отримали відповідь від нас на будь-яке питання, що вони поставлять. Увесь злет триватиме 12 хвилин. Вони самі самотою.

- О, - сказала Енні. - То ми просто спостерігатимемо усе це?

- Так, - сказав Венкат. - Лайно, хіба ні?

Я б збрехав, якби сказав, що не срався зі страху. За 4 години я полечу верхи на величезній бомбі до орбіти. Це дещо, що я вже робив кілька разів раніше, але ніколи на такій обдертій шабатурі, як ця.

Зараз я сиджу в МЗЧ. Я у скафандрі, тому що спереду в кораблі велика дірка, де були вікно та частина корпуса. Я “чекаю на пускові інструкції”. Насправді я просто чекаю запуску. Я не беру жодної участі у цьому. Я просто сидітиму у прискорювальному фотелі і надіятимусь на удачу.

Минулого вечора я з’їв мій останній сухий пайок. Це перша нормальна їжа, яку я мав за останні кілька тижнів. Я лишаю тут 41 картоплину. Ось на скільки близько я був до голоду.

Я сумлінно збирав зразки впродовж усієї моєї мандрівки. Але я не можу взяти жоден із них з собою. Тому я поклав їх у ємність за кількасот метрів звідси. Може колись вони пошлють зонд забрати їх. То йому не доведеться їх шукати.

Ось і все. Продовження не буде. Немає навіть процедури скасування. А який сенс? Ми не можемо відкласти запуск. Гермес не може зупинитись й почекати. Що б не сталося, ми злітаємо за розкладом.

Я усвідомлюю дуже велику імовірність, що завтра я помру. Не скажу, що мене це тішить. Буде не так вже й погано, якщо МЗЧ вибухне. Я не знатиму, що сталось.

Якщо я схиблю з перехопленням, я просто ширятиму у космосі, доки у мене не скінчиться повітря. У мене є на такий випадок аварійний план. Я скину рівень кисню у суміші до нуля й дихатиму чистим азотом, дохи задихнусь. Це буде не страшно. Легені не здатні відчути брак кисню. Я просто почуватимусь втомленим, засну, відтак помру.

Все ще не віриться, що все скінчилось. Я справді відлітаю. Ця жорстока пустеля півтора року була мені домівкою. Я спромігся вижити, принаймні на деякий час, та звик до тутешнього способу життя. Важка боротьба за життя у деякій мірі стала буденщиною: прокидаєшся вранці, снідаєш, пораєшся на городі, лагодиш поламане обладнання, обідаєш, відповідаєш на е-листи, дивишся телевізор, вечеряєш, лягаєш спати. Як звичайний сучасний фермер.