Энди Уир – Марсіянин (страница 65)

- Схоже, що він усе полагодив, - пояснила Майнді. - А його повідомлення сьогодні таке: “ТЕПЕР ВЖЕ ЛІПШЕ”, отже я гадаю, у нього все працює.

Вона оглянула усміхнені обличчя у кімнаті для зібрань.

- Неймовірно, - сказав Мітч.

- Чудові новини, - пролунав голос Брюса зі спікерфона.

Венкат нахилився до спікерфона.

- Як там підготовка планів переробки МЗЧ, Брюсе? Чи скоро ЛРР підготують інструкцію?

- Ми працюємо над цим цілодобово, - сказав Брюс. - Ми подолали більшу частину перепон. Тепер працюємо над деталями.

- Добре, добре, - сказав Венкат. - Може якісь несподіванки, про які мені варто знати?

- Гм… - видав Брюс. - Так, є трохи. Можливо це не найліпші обставини для цього. Я повернусь у Г’юстон з інструкцією через день чи два. Тоді можна буде пройтись по ній разом.

- Лиховісно, - сказав Венкат. Та нехай. Ми ще до цього повернемося.

- Мені можна поширити інформацію? - спитала Енні. - Було б добре бачити у сьогоднішніх новинах щось ще, окрім місця аварії.

- Безумовно, - сказав Венкат. - Буде добре почути хороші новини для переміни. Майнді, скільки часу йому ще рухатись до МЗЧ?

- При його типовому погоні у 90 км на Сол, - сказала Майнді, - він має дістатись туди у Сол 504. Сол 505, якщо не поспішатиме. Він завжди кермує рано вранці, закінчуючи близько полудня. - Вона перевірила застосунок на своєму лептопі. - Полудень 504-го Сола буде о 11:41 ДП цієї середи тут у Г’юстоні. Полудень 505-го Сола буде о 12:21 ПП у четвер.

- Мітче, хто керує зв’язком з МЗЧ Аресу 4?

- Команда керування місією Аресу 3, - відповів Мітч. - Вона буде у кімнаті керування 2.

- Припускаю, ти теж там будеш?

- Не сумнівайся, я точно буду.

- Я теж.

Кожного Дня подяки моя родина їздила з Чикаґо до Сандаскі, їхали 8 годин. Там жила неніна сестра. Завжди кермував тато, і він був найповільнішим, найобережнішим водієм з усіх, що брались за кермо.

Серйозно. Він кермував так, наче складав водійський іспит. Ніколи не перевищував обмеження погону, завжди тримав руки на 10-й та 2-й годинах, налаштовував дзеркала перед кожним виїздом і подібне.

Це доводило до сказу. Ми були на шосе, автівки пролітали ліворуч та праворуч проз нас. Деякі з них гуділи клаксонами, бо, чесно кажучи, дотримання обмеження погону робить вас небезпекою на дорозі. Я хотів вискочити й підштовхнути.

Саме так я почувався увесь клятий день сьогодні. 5 км/год - це буквально піша хода. І я їхав з таким погоном впродовж 8 годин.

Але малий погін гарантував, що я більше не впаду у ще якусь пилову яму на дорозі. І звісно я не натрапив на жодну. Я міг би їхати на повному погоні і не мав би проблем. Та ліпше безпека ніж шкодування.

Хороша новина полягає в тому, що я з’їхав з Рампи. Я отаборився відразу, як виїхав на пласку місцевість. Я вже перевиконав свій план кермування на день. Я міг би поїхати далі, батареї ще мали близько 15% заряду, але я хочу використати якомога більше світла своїми сонячними стільниками.

Нарешті я в басейні Скіапареллі! Також і поодаль від стіни кратера. Відтепер у мене буде повний світловий день.

Я вирішив, що це той самий дуже особливий випадок. Я з’їв харчовий пакунок з написом “Вижив після чогось, що мало мене убити”. О Боже, я вже забув яка смачна справжня їжа.

Як пощастить, через кілька Солів я з’їм “Прибуття”.

Мені не вдалось зарядитись учора повністю. Бо я задовго їхав, і перед темрявою встиг зарядитись лише на 70%. Тому сьогодні був скорочений час кермування.

Я здолав 63 км, перш ніж міг знову розкласти табір. Та я не дуже й засмучений з того. Бо мені лишилось всього 148 км до МЗЧ. Це означає, що я буду там післязавтра.

Святе пекло, я справді зроблю це!

Святі яйця, це неймовірно! Святі яйця! Святі яйця!

Гаразд, спокійно. Спокійно.

Я проїхав сьогодні 90 км. За моєю оцінкою, я за 50 км від МЗЧ. Я мію дістатись туди завтра. Я дуже схвильований, але причина через яку я шаленію - я отримав сигнал з МЗЧ!

НАСА змусило МЗЧ передавати у етер сигнал-маяк Габа Аресу 3. А чому ні? Це цілком логічно. На відміну від мого пошарпаного лайна, МЗЧ у гарному стані, цілком дієва машина, готова виконати, що їй накажуть. І вони наказали йому вдавати, що він є Габом Аресу 3, так щоб мій ровер почує цей сигнал і покаже мені, де це.

Це винятково гарна ідея! Мені не доведеться вештатись довкола, шукаючи його. Я поїду навпростець до нього.

Я впіймав лише проблиск сигналу. Ліпше ловитиме, коли я під’їду ближче. У нього три додаткові засоби зв’язку з Землею, але вони скрайньо вузько направлені та створені для зв’язку при умові видимості. Дивно думати, що піщаний бархан не дає мені чути, що каже МЗЧ, але той може буз проблем говорити з Землею. Ну, між Землею і ним нема ніяких піщаних барханів, коли вони говорять.

Якось вони спромоглись зробити передачу радіального сигналу, хоч слабкого. І я його впіймав!

Моє сьогоднішнє повідомлення було: “ПІЙМАВ СИГНАЛ МАЯКА.” Якби було більше каміння, я б дописав: “ДО СТОБІСА ЧУДОВА ІДЕЯ!!!” Але тут дійсно лише пісок.

МЗЧ чекав на південно-західній частині Скіапареллі. Він сягав 27 метрів ввишину, його конічне тіло виблискувало під полуденним сонцем.

Ровер перевалився через ближній бархан, тягнучи за собой причеп. Він на хвильку сповільнився, відтак поїхав до корабля на повному погоні. Він зупинився на віддалі 20 метрів.

Там він стояв десять хвилин, поки астронавт всередині надягав скафандр.

Відтак Марк Уотні збуджено вискочив зі шлюзу, впав на землю, відтак звівся на ноги. Дивлячись на МЗЧ, він простяг до нього руки, наче не вірив очам.

Він підскочив вгору кілька разів, піднявши вгору руки зі стиснутими п’ястуками. Потім він став на коліно й постукав п’ястуками себе у груди.

Підбігши до космічного корабля, він обійняв Посадкову опору В. По хвильці він розімкнув обійми, щоб зробити ще один сеанс святкового підпригування.

Розтративши усі сили, астронавт став з руками в боки, дивлячись на плавні лінії інженерного дива, що стояло перед ним.

Вилізши по драбині на посадкову ступінь, він дістався до злітної ступіні та ввійшов у повітряний шлюз. Він зачинив двері позаду себе.

Розділ 25

Все таки я здійснив це! Я у МЗЧ!

Ну, просто зараз я знов у ровері. Я сходив у МЗЧ зробити завантаження та перевірку системи. Я мусив лишатись у ПЧД скафандрі увесь час, бо там поки що немає життєзабезпечення.

Зараз він робить самоперевірку, а я передаю йому через шланги кисень та азот з ровера. Таким його і задумали. Він не несе з собою повітря. Чого б це робити? Це марний вантаж, коли у вас є просто поряд Габ повний повітря.

Гадаю, друзі з НАСА зараз відкорковують шампанське та шлють мені багато повідомлень. Я прочитаю трохи згодом. Найперше, що треба зробити - налагодити у МЗЧ життєзабезпечення. Відтак я зможу зручно працювати всередині.

А потім я матиму нудну розмову з НАСА. Зміст може бути цікавим, але 14-тихвилинна затримка сигналу між мною і Землею зробить це нудним.

[13:07] Г’юстон: Вітання від усіх нас тут у Центрі керування місією! Добре впорався! Який твій статус?

[13:21] МЗЧ: Дякую! Ніяких фізичних чи психічних проблем. Ровер та причеп вже достатньо зношені, але ще дієздатні. Оксигенатор та регулятор працюють добре. Я не взяв відновлювач води. Просто захопив воду. Лишилось багато картоплі. Можу протриматись до 549-го Сола.

[13:36] Г’юстон: Приємно чути це. Гермес летить як і планувалось для пролету проз у Сол 549. Як ти знаєш, МЗЧ має втратити трохи ваги, щоб зробити перехоплення. Ми дамо тобі потрібні вказівки протягом дня. Скільки у тебе лишилось води? Що ти робив із сечею?

[13:50] МЗЧ: У мене лишилось 550 л води. У дорозі я викидав сечу назовні.

[14:05] Г’юстон: Бережи воду. Не викидай більше сечу. Зберігай її десь. Увімкни радіо ровері і лиши його так. Ми зможемо зв’язатись з ним через МЗЧ.

Брюс завалився у кабінет Венката й байдуже усівся у фотель. Впустив портфель на долівку й стомлено звісив руки з билець.

- Добре долетів? - спитав Венкат.

- Я забув, що таке сон, - сказав Брюс.

- Все готове? - спитав Венкат.

- Так, готове, - сказав Брюс. - Але тобі воно не сподобається.

- Слухаю.

Брюс підвівся й узяв з підлоги портфель.

- Май на увазі, - сказав Брюс, виймаючи з портфеля буклет, - це результат тисяч годин праці, перевірок й всебічного розгляду найліпших людей ЛРР.