Энди Уир – Марсіянин (страница 52)

- Що? - сказав він. - Але що?

- Я не помру. Правда. Навіть, якщо все піде не так.

- Про що ти говориш?

У Джогансен з’явилась борозна між бровами.

- Просто скажи нені, що я не помру.

- Як? Я не розумію.

- Я не хочу заглиблюватись у пояснення, - сказала Джогансен.

- Слухай, - сказав він, схиляючись до камери. - Я завжди поважав твої приватні справи й незалежність. Я ніколи не намагався втручатись у твоє життя, ніколи не намагався керувати тобою. У мене це добре вдавалось, правда?

- Так, - сказала вона.

- То ж за усе життя, в котре я не втручався, дозволь мені встромити носа лише зараз. Що ти приховуєш від мене?

Вона замовкла на кілька секунд. нарешті вона сказала:

- У них є план.

- У кого?

- У них завжди є план, - сказала вона. - Вона усе відпрацьовують наперед.

- Який план?

- Вони вибрали мене для порятунку. Я наймолодша. У мене є вміння, необхідні для повернення додому. І я найменша й потребую найменше їжі.

- Що станеться, якщо з зондом не вдасться, Бет? - спитав її батько. Цього разу він був незвично жорсткий.

- Усі окрім мене помруть, - сказала вона. - Вони проковтнуть пігулки і помруть. Вони зроблять це відразу, щоб не використовувати їжу. Капітан Ллюїс вибрала мене, щоб я вижила. Вона сказала мені про це учора. Не думаю, що НАСА знає про це.

- І запасів вистачить на весь зворотній шлях до Землі?

- Ні, - сказала вона. - У нас достатньо їжі для шістьох на місяць. Якщо я буду сама, її вистачить на 6 місяців. Зменшивши порції, я розтягну її на 9. Але я проживу 17 місяців перш ніж повернусь.

- То як же ти виживеш?

- Запаси будуть не єдиним джерелом харчів, - сказала вона.

Його очі розширились.

- О… о Боже…

- Просто скажи нені, що запасів вистачить, гаразд?

Американські й китайські інженери раділи у Центрі керування польотом Джіуквана.

На головному екрані було видно як у холодному небі Гобі тане інверсійний слід Таіянг Шена. Корабель, вже не видимий неозброєному оку, рухався до орбіти. Його оглушливий рев зменшився до далекого гуркотіння грому.

- Досконалий зліт, - весело сказав Венкат.

- Звісно, - сказав Жу Тао.

- Ви, хлопці, справді багато зробили для нас, - сказав Венкат. - За що ми і вдячні.

- Природно.

- Та й ще, ви, хлопці, отримаєте місце на Аресу 5. Усім зиск.

- М-м...

Венкат скоса глянув на Жу Тао.

- Схоже, ви не дуже раді.

- Я витратив 4 роки праці на Таіянг Шен, - сказав той. - Так само як і несчісленні дослідники, науковці й інженери. Кожен вкладав у це свою душу, поки я постійно вів бої з політиками за продовження фінансування. Врешті, ми збудували прекрасний зонд. Найбільший, найкерованіший непілотований зонд в історії. А тепер він стоїть у ангарі. Він ніколи не злетить. Державна Рада ніколи не дасть кошти на новий прискорювач, як цей.

Він повернувся до Венката.

- Це могла бути тривала спадщина наукових досліджень. Тепер це просто доставка. Ми матимемо китайського астронавта на Марсі, але які наукові дані він привезе назад, яких не здобули б інші астронавти? Ця операція - чиста втрата для знань людства.

- Ну, - обрежно мовив Венкат. - Це чистий виграш для Марка Уотні.

- М-м… протягнув Жу Тао.

- Відстань 61 м, погін 2,3 м/с, - сказала Джогансен.

- Без проблем, - сказав Мартінез, його очі прилипли до екранів. Один показував зображення з камери на стикувальному порту А, інший постійно давав телеметрію зонда.

Ллюїс плавала поза станціями Джогансен і Мартінеза.

- Оглядовий контакт, - пролунав по радіо голос Бека. Він стояв у Повітряному шлюзі 3 (за допомогою магнітних чоботів), одягнений у скафандр, зовнішні двері відчинені. Оковирний модуль ССДПП у нього за спиною забезпечив би йому вільний рух у космосі, якщо виникне така потреба. Причеплена прив’язь тягнулась до котушки на стіні. (прим.п., ССДПП - Simplified Aid for EVA Rescue (SAFER) - спрощена система для ПЧД порятунку - заплічник з маленькими реактивним рушіями. Використовується лише в надзвичайних випадках.)

- Фоґеле, - сказала Ллюїс у свій наголівний мікрофон. - Ти на місці?

Фоґель стояв у все ще зачиненому Повітряному шлюзі 2, у скафандрі, але без шолома.

- Ja, на місці й готовий, - відповів він. Він був запасним для ПЧД, якщо Бек потребуватиме рятунку.

- Гаразд, Мартінезе, - сказала Ллюїс. - Підводь його.

- Ає, капітане.

- Відстань 43 м, погін 2,3 м/с, - повідомила Джогансен.

- Усі показники нормальні, - звітував Мартінез.

- Легке обертання у зонда, - сказала Джогансен. - Відносний обертальний погін - 0,05 об/с.

- Усе, що менше 0,3 - це нормально, - сказав Мартінез. - Система захоплення впорається з цим.Зонд вже в межах можливості ручного керування, - звітував Бек.

- Прийнято, - сказала Ллюїс.

- Відстань 22 м, погін 2,3 м/с, - сказала Джогансен. - Кут прийнятний.

- Сповільню його трохи, - сказав Мартінез, надсилаючи зонду інструкції.

- Погін 1,8… 1,3… - звітувалв Джогансен. - 0,9… стійко на 0,9 м/с.

- Відстань? - спитав Мартінез.

- 12 м, - відповіла Джогансен. - Погін тримається на 0,9 м/с.

- Кут?

- Кут прийнятний.

- Значить ми на курсі для авто-захвату, - сказав Мартінез. - Йди до татка.

Зонд легко підплив до стикувального порту. Пристрій для захоплення, металевий трикутник, увійшов у заглибину порту, трохи царапнувши край. Порт втягнув пристрій всередину, автоматично шикуючи й повертаючи зонд. Після кількох гучних клацань, що пролунали кораблем, комп’ютер відзвітував про успіх.

- Стикування завершене, - сказав Мартінез.

- Герметичність витримана, - сказала Джогансен.