Энди Уир – Марсіянин (страница 47)
Я дуже зрадів! Яке полегшення! З усмішкою на обличчі я дістав свій електронний набір й приготувався перепід’єднати дріт. Я витяг його з зонду, щоб добре очистити (наскільки це можливо у рукавичках скафандра) і побачив дещо дивне. Ізоляція була розплавлена.
Я обміркував цю новину. Розплавлена ізоляція звичайно означає коротке замикання. Через дріт пройшов сильніший струм, ніж той міг витримати. Але гола частина дроту не була чорною чи хоч потемнілою, а ізоляція позитивного контакта взагалі не розплавилась.
Відтак, одна за одною, жахливі факти марсіянської дійсності вийшли на сцену. Дріт не міг бути обпаленим чи закопченим. Це результат окиснення. А у повітрі немає кисню. Врешті схоже було таки коротке замикання. Але якщо позитивний контакт не пошкоджено, електрика мала надійти звідкись з іншого джерела...
А запобіжники дриля перегоріли десь у той же час…
О-о… лайно…
Внутрішня електроніка Патфайндера мала дріт заземлення на корпусі. Таким чином не накопичувався б статичний заряд в погодних умовах Марсу (безводдя й часті обсипання піском можуть створити вражаючий статичний заряд).
Корпус опирався на Панель А, одну з чотирьох граней тетраедра, який приніс Патфайндер на Марс. Інші 3 грані все ще у Долині Арес, де я їх лишив.
Між Панеллю А й верстаком були майларові кулі, які Патфайндер мав для пом’якшення посадки. (прим.п., майлар - полімер, зроблений з розтягнутого поліетилентерефталату (лавсану), відзначається високою міцністю на розтяг, хімічною стійкістю, постійністю розмірів, не пропускає гази і запахи.) Перед транспортуванням його, я багато цих куль відрізав. А все ж багато матеріалу лишилось. Достатньо, щоб оібгнути Панель А й торкатись корпусу. Я маю вказати, що майлар проводить електрострум. (прим.п., сам майлар струм не проводить (бо є полімером), але автор мабуть має на увазі металізовний майлар або ламінований металевою фольгою, які часто використовує НАСА)
О 13:30 я прихилив дриль до верстака. Кожух дриля було знято щоб дати місце електродротам. Верстак металевий. Якщо дриль обперся об верстак певним чином, це могло створити контакт “метал до металу”.
І саме це й сталось.
Електрика пішла від позитивного дроту живлення дриля, через верстак, через майлар, через корпус Патфайндера, через купу дуже чутливих й незамінних деталей електроніки, аж до негативного дроту живлення Патфайндера.
Патфайндер працює на 50 міліамперах. Він схопив дев’ять тисяч міліамперів, котрі проорали через вразливу електроніку, засмажуючи усе на своєму шляху. Запобіжники розірвали коло, та було пізно.
Патфайндер вмер. Я втратив можливість говорити з Землею.
Я сам самотою.
Розділ 18
Ет…
Єдиний раз я чекав, що все піде за планом, розумієте?
Марс продовжує намагатись вбити мене.
Ну… Марс не палив Патфайндер. Тому виправлю сказане: Марс та моя дурість продовжують намагатись убити мене.
Гаразд, досить себе жаліти. Я не приречений. Просто все буде важче ніж планувалось. Я маю усе потрібне для порятунку. І Гермес все ще летить до мене.
Я виклав камінням напис кодом Морзе. “ПАТФАЙНДЕР ЗГОРІВ ВІД 9А. ВМЕР НАЗАВЖДИ. ПЛАН НЕЗМІННИЙ. ПОЇДУ ДО МЗЧ.”
Якщо доберусь до МЗЧ Аресу 4, усе буде добре. Але втративши зв’язок з НАСА, я мушу сам майструвати свій Великий марсіянський Віннібаго. (прим.п., Віннібаго - Winnebago Industries - виробник будинків на колесах у США)
Поки що я припинив усі роботи з ним. не хочу продовжувати без плану. Впевнений, НАСА мало багато різних ідей, та нині я маю вигадати одну власну.
Я уже сказав, Велика трійця (атмосферний регулятор, оксигенатор та відновлювач води) є критичними компонентами. У подорожі до Патфайндера я обійшовся без них. Я використав СО2 фільтри для регуляції атмосфери й узяв достатньо кисню та води на увесь час подорожі. Цього разу це не спрацює. Мені потрібна Велика трійця.
Проблема у тому, що вони споживають багато енергії, і мають працювати усю добу. Батареї ровера мають заряд на 18 кВт-год. Оксигенатор сам використовує 44,1 кВт-код на Сол. Розумієте мою проблему?
Знаєте що? “Кіловат-година на Сол” - це дуже складно говорити. Я вигадаю нову наукову назву для цієї одиниці. Один кіловат-година на Сол - це… це може бути що завгодно.... м-м-м… дідько... а біс із ним. Назву її “пірат-ніндзя”.
Отже, Велика трійця потребує 69,2 пн, більша частина чого припадає на оксигенатор й атмосферний регулятор. (Відновлювач води потребує лише 3,6).
Буду на чомусь заощаджувати.
Найпростіше зробити це з відновлювачем води. У мене 620 л води (я мав набагто більше до вибуху Габа). Мені потрібно лише три літри води на Сол, тому мого запасу вистачить на 206 Солів. Мине лише 100 Солів від мого від’їзду до того, коли мене заберуть (або я помру у процесі).
Висновок: мені не потрібен відновлювач води. Питиму скільки потребуватиму, викидатиму відходи назовні. Ага, саме так, Марсе, я обісцю й обісру тебе. Ось так тобі за постійні намагання вбити мене.
Отако. Я заощадив 3,6 пірат-ніндзів.
У мене прорив з оксигенатором!
Я витратив більшу частину дня переглядаючи тех. описи. Він нагріває СО2 до 900 С, відтак пропускає його через цирконієву електролітичну чарунку щоб вирвати звідти атоми вуглецю. Саме нагрівання газу потребує більшу частину енергії. Чому це важливо? Тому що я сам, а оксигенатор розрахований на шістьох. ⅙-а кількості СО2 означає ⅙-у енергії для нагрівання.
Тех. опис каже 44,1 пн, але увесь цей час споживалось 7,35 через зменшення навантаження. Це вже щось!
Ще лишається атмосферний регулятор. Він бере зразок повітря, визначає, що з ним не так й розв’язує проблему. Забагато СО2? Забрати його. Не достатньо О2? Додати трохи. Без нього оксигенатор не матиме користі. Щоб переробляти СО2, його потрібно відділити.
Регулятор вивчає повітря за допомогою спектроскопа, відтак розділяє гази шляхом надохолодження їх. Різні складові перетворюються у рідину при різних температурах. На Землі надохолодження такої кількості повітря забрало б до сміху велику кількість енергії. Але (про що я знаю напевне) це не Земля.
Надохолодження робиться помпуванням повітря у відділення з межами Габу. Повітря швидко охолоджується до зовнішньої температури, яка коливається від -150 С до 0 С. Коли тепло, використовують додаткове охолодження, але холодні дні можуть перетворити повітря у рідину задарма. Справжня витрата енергії починається, коли воно нагрівається назад. Якби воно поверталось у Габ не нагрітим, я б замерз до смерті.
“Чекай! - скажете ви. - марсіянська атмосфера не рідка. Чому ж атмосфера Габа зріджується?”
Атмосфера Габа у 90 разів щільніша, тому вона переходить у рідкий стан при значно вищих температурах. Регулятор бере найліпше з обох світів. Буквально. Для інформації: марсіянська атмосфера конденсується на полюсах. Насправді, вона затвердіває у суху кригу.
Проблема: регулятор споживає 21,5 пн. Навіть додавання ще енергетичних елементів з Габа заледве забезпечить енергією регулятор протягом Сола, не кажучи про енергію для їзди.
Потрібно думати далі.
Второпав. Я знаю як надати живлення оксигенаторові й атмосферному регулятору.
Проблема малих замкнутих просторів - отруйність СО2. У вас може бути увесь кисень світу, та якщо рівень СО2 підніметься до 1%, ви почнете куняти. При 2% будете як п’яний. При 5% важко лишитись притомним. 8% врешті уб’ють вас. Щоб вижити потрібен не кисень, потрібно позбавитись СО2.
Мені потрібен регулятор. Але оксигенатор мені потрібен не увесь час. Мені потрібно лише позбавитись СО2 у повітрі й додати кисню. У мене є 50 л рідкого кисню у 25-илітрових баках у Габі. Це 50 000 л у стані газу, досить, щоб прожити 85 днів. Не досить, щоб побачити мене врятованим, але дуже багато.
Регулятор може відділяти Со2 та зберігати його у баці, додаючи до мого повітря кисень, якщо потрібно. Коли у мене лишиться мало кисню, я можу зупинитись на день і використати усю мою енергію на роботу оксигенатора. Таким робом оксигенатор не споживатиме заряд, призначений для їзди.
Отже я триматиму вімкненим регулятор увесь час, але оксигенатор вмикатиму лише у дні, призначені цілком для нього.
Коли регулятор заморожує СО2, кисень та азот лишаються у стані газу, але все одно при -75 С. Якщо регулятор подасть їх назад у моє повітря без підігріву, я на години перетворюсь на Попсайкл. (прим.п., Popsicle - популярне у США морозиво на паличці) Більша частина енергії, спожитої регулятором, витрачається на підігрів того, що повертається у повітря, щоб зі мною не сталось згадане.
Але у мене є ліпший спосіб нагрівання. Дещо, що НАСА не стало б розглядати навіть у свій найбільш людиновбивчий день.
Це РІТЕГ!
Так, РІТЕГ. Ви мабуть пам’ятаєте його з моєї веселої подорожі до Патфайндера. Любенька брила плутонія, така радіоактивна, що вона дає 1 500 ватів тепла, з який 100 Вт перетворюється на електрику.куди діваються 1 400 Вт? Вони розсіюються у вигляді тепла.
Мандруючи до Патфайндера, мені довелось зняти ізоляцію з ровера, щоб випустити зайве тепло з тієї чортівні.
Я прикинув числа. Регулятор використовує 790 Вт щоб постійно підігрівати повітря. РІТЕГ-ових 1 400 Вт більш ніж достатньо для цієї задачі, а також щоб підтримувати прийнятну температуру у ровері.
Для перевірки я вимкнув нагрівачі у регуляторі й заміряв його споживання енергії. Через кілька хвилин я увімкнув їх назад. Ісусе Христе, яке ж холодне повітря було при поверненні. Але я отримав дані, яких потребував.