Энди Уир – Марсіянин (страница 43)

Енні тихо зібрала свої речі й скала їх у портфель.

Теді поглянув на неї.

- Вибач за це, Енні, - сказав він. - Що я можу сказати? Іноді чоловіки дозволяють тестостерону узяти гору...

- Я сподівалась, що він налупцює тебе, - перервала вона його.

- Що?

- Я знаю, що ти турбуєшся про астронавтів, але він каже слушно. Ти справді гидкий боягуз. Якби у тебе були яйця, ми могли б врятувати Уотні.

Ллюїс.

Гей, капітане.

Між тренуваннями та нашою подорожжю на Марс я пробув 2 роки у роботі з Вами. Гадаю, я досить добре знаю Вас. Тому думаю, Ви звинувачуєте себе за становище, у якому я опинився, не зважаючи на мій попередній е-лист, де я просив Вас не робити цього.

Ви опинились у неможливій ситуації і прийняли важке рішення. Це те, що роблять капітани. І ваше рішення було правильним. Якби ви зачекати ще трохи, МЗЧ перекинувся б.

Впевнений, Ви подумки перевірили усі можливі варіанти, тому знаєте, що не могли нічого вдіяти інакше (хіба що “бути екстрасенсом”).

Можливо Ви гадаєте, що втрата члена команди - це найгірша річ, що може статись. Не правда. Втрата усієї команди гірше. Ви не дозволили цьому статись.

Але є дещо важливіше з того, про що ми мажмо поговорити: що з Вами та диско? Я розумію телесеріали 70-х, тому що усі люблять волосатих людей з величезними комірами. Але диско?

Диско?!

Фоґель перевірив положення та орієнтацію Гермеса порівняно з наміченим шляхом. Як завжди, все збігалось. На додачу до роботи хіміка місії, він ще й був дипломованим астрофізиком. Хоча його обов’язки навігатора складали смішну дещицю.

Комп’ютер знав курс. Він знав, коли звернути кораблем, щоб іонні двигуни штовхали у потрібному напрямі. Також він знав розташування корабля у будь-який час (легко вирахуване із положення сонця й Землі, та знаючи точний час із бортовиго атомного годинника).

За винятком повного виходу за ліду комп’ютера чи іншої критичної події, величезні Фоґелеві знання астродинаміки ніколи б на сталі у нагоді.

Завершуючи перевірку, він запустив діагностику двигунів. Вони працювали на піку. Усе це він зробив зі своєї кімнати. Усі бортові комп’ютери могли керувати усіма функціями корабля. Давно вже минули дні фізичного відвідування двигунів для перевірки їх.

Закінчивши свою працю на день, він нарешті мав час прочитати е-листи.

Сортуючи повідомлення, які НАСА прийняло вартими передачі, він читав найцікавіші першими та, якщо потрібно, відповідав. Його відповіді записувались в архів, після чого мали бути передані на Землю у спільному пакунку у виконанні Джогансен.

Увагу привернуло повідомлення від його дружини. Заголовок був Unsere kinder (“наші діти”), у якому не було нічого окрім прикріпленого зображення. Він звів брову. Відразу кілька речей були дивними. По-перше, “kinder” має бути з великої літери. Гелена, вчителька правопису у Бремені, малоімовірно могла зробити таку помилку. Також між собою вони ласкаво звали своїх дітей Die Affen. (прим.п., нім. мавпи)

Спробувавши відкрити зображення, він побачив повідомлення про те, що файл не можливо прочитати.

Він зійшов вузьким коридором. Кімнати команди біля зовнішнього корпусу корабля. що постійно обертався, для максимальної імітації сили тяжіння. Двері Джогансен були відчиненими, як завжди.

- Джогансен. Добрий вечір, - сказав Фоґель. У команди був однаковий розклад сну, а це був майже час відбою.

- О, привіт, - сказала Джогансен, виглядаючи з-за комп’ютера.

- У мене комп’ютерна проблема, - пояснив Фоґель. - Хотів спитати, чи можеш ти допомогти.

- Звісно, - сказала вона.

- Нині твій особистий час, - сказав Фоґель. - Можливо завтра, коли ти чергуватимеш, буде ліпше?

- Можна і зараз, - сказала вона. - Що трапилось?

- Тут файл. Зображення, але мій комп’ютер не може його переглянути.

- Де цей файл?, - спитала вона, друкуючи на клавіатурі.

- Він у моєму відкритому просторі. Ім’я - “kinder.jpg”.

- Погляньмо, - сказала вона.

Її пальці пурхали над клавіатурою, а віконця на екрані відкривались й закривались.

- Це точно вада заголовку, - сказала вона. - Мабуть пошматувало при завантаженні. Дай-но гляну у гекс редакторі, з’ясуємо, чи можна взагалі щось витягти...

За хвильку вона сказала:

- Це не jpg. Це неформатований ASCII текстовий файл. Схоже… ну, я не знаю, що це. Виглядає як купа математичних формул. - Вона кивнула на екран. - Щось із цього видається тобі зрозумілим?

Фоґель нахилився вдивляючись у текст.

- Ja, - сказав він. - Це курс маневру Гермеса. Тут сказано, що назва “Маневр Річа Пьорнела”.

- Що це? - спитала Джогансен.

- Я не чув про такий маневр, - він глянув на таблиці. - Це складно… дуже складно...

Він завмер.

- Сол 549?! - вигукнув він. - Mein Gott!

Команда Гермеса насолоджувалась своїм коротким особистим часом у відділенні, яке вони називали Рек. (прим.п., від англ. Recreation) У ньому був лише стіл та заледве місця, щоб шестеро могли сидіти, його потреба у силі тяжіння вважалась найменшою. При своєму положенні у середині корабля, воно отримувало усього 0,2g.

Та все ж цього вистачило, щоб тримати усіх на своїх місцях, коли вони заклякли після повідомлення Фоґеля.

- … а потім місія закінчилася б перехопленням Землі через 211 днів, - закінчив він.

- Дякую, Фоґеле, - сказала Ллюїс. Вона уже чула це пояснення, коли Фоґель прийшов до неї, але Джогансен, Мартінез та Бек чули це вперше. Вона дала їм час перетравити.

- Це справді спрацює? - спитав Мартінез.

- Ja, - кивнув Фоґель. - Я перевірив числа. Усі вони збігаються. Це блискучий курс. Неймовірний.

- Як він злетить з Марса? - спитав Мартінез.

Ллюїс нахилилась вперед.

- У повідомленні ще дещо було, - почала вона. - Маневр був лише частиною загальної ідеї, за якою НАСА мало врятувати Уотні. Нам потрібно підхопити запаси біля Землі, а він мав би дістатись МЗЧ Аресу 4.

- А чого тут все оце “плащ та шпага”? - спитав Бек.

- Згідно з повідомленням, - пояснила Ллюїм. - НАСА відкинуло цю ідею. Вони надають перевагу великому ризикові для Уотні ніж малому ризикові для усіх нас. Хто б не просунув це у пошту Фоґеля, він точно не погодився з НАСА.

- Отже, - сказав Мартінез. - Ми говоримо про відверту непокору рішенню НАСА?

- Так, - підтвердила Ллюїс. - Саме про це ми і говоримо. Якщо зробимо маневр, їм доведеться вислати корабель з припасами, інакше ми загинемо. У нас є можливість змусити їх діяти.

- І ми це зробимо? - спитала Джогансен.

Вони всі подивились на Ллюїс.

- Не брехатиму, - сказала вона. - Я достобіса хочу зробити це. Але уе не звичайне рішення. Це дещо, що НАСА навмисно відкинуло. Ми говоримо про заколот. А такими словами я не розкидуюсь.

Вона підвелась й повільно рушила околяса столу.

- Ми зробимо це лише, якщо ми усі згодні. Та перш ніж відповісте, зважте на наслідки. Якщо наплутаємо зі стиковкою з зондом, ми помремо. Якщо наплутаємо з використанням сили тяжіння Землі, ми помремо. Якщо зробимо усе бездоганно, ми зібльшимо нашу місію на 533 дні. 533 дні незапланованої космічної мандрівки, де усе може трапитись. Обслуговування буде набридливим. Може зламатися щось таке, що ми не можемо полагодити. Якщо це буде критичним для життя, ми помремо.

- Записуй мене! - Мартінез усміхнувся.

- Легше, ковбою, - сказала Ллюїс. - Ми з тобою військовики. Існує велика вірогідність, що вдома нас чекатиме військовий трибунал. А щодо решти нас, то можу гарантувати, що їх ніколи не пошлють у космос знову.

Мартінез схилився до стіни, руки складені, на обличчі напівусмішка. Решта мовчки обдумувала те, що сказала їхній капітан.

- Якщо ми зробимо це, - сказав Фоґель, - це буде більше 1000 днів у космосі. Цього досить на все життя. Мені не потрібно повертатись.