Энди Уир – Марсіянин (страница 3)

1500 годин наче звучать як багато, та мене очікують 4 роки тут, якщо я сподіваюсь на порятунок, з щонайменше кількома годинами на тиждень для змітання піску з сонячних панелей. У будь якому разі, ніяких ПЧД без потреби.

Інша новина - я почав випрацьовувати ідею щодо їжі. Мої знання ботаніка можуть врешті решт стати у пригоді.

Навіщо брати ботаніка на Марс? Адже це місце відоме тим, що тут нічого не росте. Задум був з’ясувати чи добре ростуть рослини в умовах марсіянської гравітації і чи можна щось зробити із марсіянським ґрунтом. Коротка відповідь: багацько чого… майже. Марсіянський ґрунт має початкові будівничі блоки, потрібні рослинам для росту, та багато речей, які відбуваються у ґрунті Землі, не трапляються у ґрунті Марса, навіть якщо його помістити у атмосферу Землі і забезпечити водою. Це бактеріальна активність, деякі речовини, похідні від тваринного життя, і под. Усього цього на Марсі нема. І одним із моїх завдань тут було вивчити, як ростимуть рослини тут, при різних поєднаннях ґрунтів і атмосфер Землі і Марса.

Тому у мене знайшлось трохи земного ґрунту і жменька рослинного насіння.

Та скакати від радості не варто. Бо ґрунту у мене на привіконний ящик, а насіння являє лише кілька видів дерну і папороті. Вони найневибагливіші до ґрунту і найшвидше ростуть, що і зробило їх об’єктом досліджень для НАСА.

У мене дві проблеми: мало бруду, мало їстівного щоб посадити у нього.

Та я ж ботанік, шляк би його трафив. Я повинен знайти спосіб вирішити це. Інакше, я буду дуже голодним ботаніком уже через рік.

Цікаво, як там Кабз. (прим. перекладача, Chicago Cubs - професійна бейсбольна команда розташована у місті Чикаго штату Іллінойс.)

Я здобув маґістерське звання в Університеті Чикаґо. Половина людей, які там вивчали ботаніку, були гіппі, котрі сподівались повернутись до природної системи світу. Тобто прогодувати 7 мільярдів людей простим збиральництвом. Більшість часу вони витрачали на пошуки кращих способів вирощування коноплі. Вони мені не подобались. Я був там заради науки, а не лайна про якийсь Новий Світовий Лад.

Коли вони зробили компостну купу і пробували зберегти кожну унцію живої матерії, я сміявся з них. Я б кепкував із них: “Погляньте на дурних гіппі! Погляньте на їх жалюгідні спроби відтворити складну глобальну екосистему на подвір’ї.”

Та тепер я роблю точнісінько те ж саме. Я бережу кожну дрібку біоматерії, яку здатен знайти. Щоразу, коли закінчую їсти, залишки потрапляють до компостного цебра. Щодо іншого біологічного матеріалу…

У Габі якісні туалети. Лайно зазвичай висушується у вакуумі, збирається у герметичний торбах, які викидають на поверхню.

Не бувати більше цьому!

Насправді, я навіть зробив кілька ПЧД щоб зібрати попередні торби з лайном, залишені командою перед відльотом. Після зневоднення таке лайно вже не має у собі бактерій, але все ще має складні білки, і може бути корисним добривом. Якщо додати до нього води і активних бактерій, то останні швидко заселять його, замінюючи собою усе населення, вбите Туалетом Кінця Світу.

Я знайшов велику ємність і налив у неї трохи води, потім додав трохи сушеного лайна. Відтак додав ще й власного лайна. Чим сильніше воно смерділо, тим краще йшли справи. Бо ознака роботи бактерій!

Як принесу трохи марсіянського ґрунту, то змішаю його з лайном і розрівняю. Потім посиплю земним ґрунтом. Може вам видасться це не важливим кроком, та ви помиляєтесь. У земному ґрунті живуть десятки видів бактерій, і просто необхідні рослинам для росту. Вони розмножаться і поширяться як… ну, як бактеріальне зараження.

Століттями люди використовували продукти своєї життєдіяльності як добрива. У них навіть є власна назва: :фекальні добрива”. Хоча не найкращий спосіб отримання врожаю, бо він сприяє поширенню хвороб: у людських екскрементах знаходяться патогени, котрі, як ви вже зрозуміли, вражають людей. Та у моєму випадку це не проблема. У фекалії потрапліть лише ті патогени, які я вже маю.

Через тиждень марсіянський ґрунт буде готовий для засівання. Та я ще не садитиму. Я розмажу його по подвійній площі. Він “заразить” новий марсіянський ґрунт. Ще через тиждень я зроблю знову подвоєння. І так далі. Звісно я увесь час додаватиму нові порції гною.

Моя дупа робить для мого порятунку не менше за мій мозок.

Ця ідея не нова. Люди дискутували десятками років про те, як отримати родючий ґрунт і марсіянського бруду. Я лише вперше випробую її на практиці.

Я понишпорив серед їстівних запасів і знайшов багато речей, які можна посадити. Горох, наприклад. Чи купа бобів. Ще я знайшов кілька картопляних бульб. Якщо хоч одна здатна прорости після стількох випробувань, це буде чудово. З майже нескіченним запасом вітамінів все, що мені потрібне, це калорії будь якого походження для виживання.

Загальна площа підлоги Габу приблизно 92 квадратних метри. Я хочу усю її віддати під свою задачу. Можна походити і по брудові. Хоч буде важко, та треба засипати усю підлогу шаром у 10 см. Значить я мушу перетягти 9,2 кубічні метри марсіянського ґрунту у Габ. Мабуть за раз через повітряний шлюз я можу перенести 1/10 кубічного метра, і щоб зібрати її доведеться попітніти. Та якщо усе піде за планом, то у результаті я матиму 92 квадратних метри родючого ґрунту.

Так, чорт забирай, я ботанік! Остерігайтесь моєї ботанічної сили!

Леле! Це варнацька робота!

Сьогодні я витратив 12 годин ПЧД для переносу землі у Габ. А укрити вдалося лише невеличкий кутик бази, можливо 5 квадратних метрів. З такою швидкістю знадобиться кілька тижнів щоб назбирати увесь ґрунт. Та нічого, часу у мене достатньо.

Спочатку кілька ПЧД були неефективними: я наповнював маленькі посудини і носив їх через повітряний шлюз. Відтак я порозумнішав і почав ставити велику ємність прямо у повітряному шлюзі і насипав у неї до верху малими посудинами. Це значно пришвидшило справу, бо на прохід через шлюз витрачається близько 10 хвилин.

Тепер усе болить. Совки, які у мене є, розраховані на взяття зразків, а не серйозне копання. Спина просто горить. Я попорпався у ліках і знайшов вікодин. Прийняв його 10 хвилин тому. Має скоро подіяти.

Але все одно приємно бачити поступ. Час змусити бактерії попрацювати на цих мінералах. Після обіду. Ніяких 3/4 порції сьогодні. Я заробив цілу.

Про одну річ я не потурбувався: вода.

Виявляється, що за мільйони років марсіянська поверхня втратила усю воду. Моє маґістерське звання запевняє мене, що рослинам потрібен саме вогкий ґрунт для проростання. Не кажучи вже про бактерій, які мають там поселитись першими.

На щастя у мене є вода. Та не достатньо.Щоб бути родючим, ґрунт потребує 40 літрів води на кубічний метр. Мій план розрахований на 9,2 кубічних метри ґрунту. То ж мені треба 368 літрів води, щоб полити його.

У Габі є чудовий водний відновлювач. Найкраща технологія на Землі. То ж НАСА подумало: “Навіщо доправляти туди багато води? Відправмо лише необхідний на випадок аварії мінімум.” Людина для комфортного стану потребує 3 літри води на день. Нам дали по 50 літрів на кожного. Тому загалом у Габі 300 літрів.

Отже мені не вдасться вкрити увесь Габ родючим ґрунтом. Я готовий віддати усі літри окрім аварійних 50. Тобто я можу полити 62,5 квадратних метри товщиною 10 см. Це десь 2/3 Габової підлоги. Має вистачити. Все одно поки що у мене є жалюгідні 5 квадратних метрів.

Потім я робив огидну справу: цілих три години розмазував лайно по марсіянському піску. Добре, що хоч не голими руками.

Я розрівняв пісок у кутку Габу шаром близько 10 см. Я застосував кілька коців і одностроїв моїх відлетілих колег, щоб створити стінки для мого міні городу (вигнуті стіни Габу створювали решту периметру). Відтак я офірував 20 літрів безцінної води богам ґрунту.

5 квадратних метри були саме тою площею для наявної у мене кількості гною. Я вивернув моє велике цебро з лайном на ґрунт і мало не обригався від смороду.

Цей сморід ще висітиме у повітрі деякий час. Я ж не можу просто відчини вікно. З іншого боку, до цього можна звикнути. Я переміщав ґрунт і лайно совком і знову розрівняв. Потім насипав зверху земного ґрунту. Вперед, бактерії. Я покладаюсь на вас.

Окрім усього іншого, согодні День Подяки. Моя родина збереться у Чікаґо на традиційну вечерю у батьківській хаті. Гадаю, там не було весело, бо ж я вже 11 днів мертвий. Дідько, можливо вони щойно збирались з приводу мого похорону.

Цікаво, чи дізнаються вони колись, що насправді сталось. Я був такий заклопотаний власним порятунком, що забув про власних батьків. Нині вони відчувають найсильніший біль. Я б усе віддав, щоб сповістити їх, що я живий.

Доведеться вижити, щоб це зробити.

Овва! Справа просувається.

Я наніс увесь потрібний пісок і можу починати. Тепер 2/3 бази укриті багном. І сьогодні я зробив перше подвоєння ґрунту. Пройшов тиждень, колишній марсіянський ґрунт став жирним і м’яким. Ще кілька таких подвоєнь, і город буде готовий.

Уся ця роботи сприяла моєму духові. Я не сидів без діла. Та ледве усе трохи вляглось, а я пообідав під музику Бітлз з колекції Джогансен, я знову засумував.

Якщо порахувати, то виявиться, що від голоду мене це не врятує.

Найкращий вибір щодо калорій - це картопля. Плодоносить вона добре і має хороший енерговміст (770 калорій на кілограм). Впевнений, що мої бульби проростуть. Та тільки я не можу вирощувати потрібну кількість. На 62 квадратних метрах я можливо забрав би 150 кг за 400 днів (це строк, коли у мене скінчиться їжа). У сумі це дає 115 500 калорій, тобто у середньому 288 калорій на день. З моїм зростом і вагою, якщо згодитись трохи поголодувати, потрібно 1500 калорій на день.