Энди Уир – Марсіянин (страница 2)
Складність була у прибиранні антени звідти. Я висмикнув її якомога різкіше, скривившись, бо різке падіння тиску викликало запаморочення, а рана у боці запекла вогнем.
Я приклав ремонтний пристрій поверх дірки і притис. Він тримався. Скафандр знову компенсував втрату повітря киснем. Глянувши на індикатори на рукавах я побачив, що у скафандрі нині 85% кисню. Нагадую, що на Землі у атмосфері його біля 21%. Це було б не страшно, якби я пробув у цих умовах так багато часу.
Я подерся схилом угору до Габу. Діставшись гребеню я побачив дещо, що і дуже обрадувало мене, і дуже засмутило: Габ був на місці (слава!), а МЗЧ зник (трясця!).
І того менту я збагнув, що я у сраці. Та вмирати просто на поверхні мені не хотілось. Я пришкутильгав до Габу, заліз у повітряний шлюз, і коли тиск вирівнявся, я стягнув мій шолом.
Зайшовши у Габ я скинув скафандр і вперше уважно оглянув поранення. Треба було зашивати. На щастя, усіх нас добре навчили простих медичних процедур, а Габ мав чудове медичне обладнання. Швидкий впорск знеболювального, примити рану, 9 швів, і роботу зроблено. Доведеться ще приймати антибіотики зо два тижні, та окрім цього зі мною все буде добре.
Не маючи особливої надії я спробував увімкнути станцію зв’язку. Звісно, сигналу не було. Головна тарілка зв’язку зламалась, пам’ятаєте? Та ще антени прийому з собою потягла. Габ мав вторинну і третинну системи зв’язку, але вони обидві для розмов із МЗЧ, котрий передає їх на Гермес через свою значно потужнішу систему. Тобто, вони добре працюють лише коли поряд є МЗЧ.
Я не міг зв’язатись з Гермесом. З часом можливо я б зміг полагодити тарілку, але на це знадобились би тижні, і було б уже запізно. У разі відкликання Гермес залишає орбіту раніше 24 годин. Орбітальна динаміка показує, що подорож буде безпечнішою і коротшою, якщо вилетіти якнайраніше. То ж чого чекати, якщо немає причин робити подорож довшою?
Оглянувши скафандр, я помітив, що антена пробила мій комп’ютер біомоніторингу. Коли ви на ПЧД (позачовнова діяльність), усі скафандри команди об’єднані у мережу, і ви бачите стан один одного. Уся команда мала б побачити, що тиск у моєму скафандрі упав майже до нуля, а відтак життєві показники відразу зникли. А на додачу мене ще понесло схилом долі зі списом у мені, і це посеред піщаної бурі.. атож. Вони вирішили, що я мертвий. Що ж іще вони могли подумати?
Можливо вони трохи посперечались щодо пошуків мого тіла, та вказівки були чіткими. Якщо член команди гине на Марсі, він лишається на Марсі. Покинуте тіло означало зменшення вантажу для МЗЧ на зворотному шляху. Це означало більше запасного палива і більшу допустиму похибку для роботи рушія на зворотному шляху. Не було сенсу відмовлятись від цього через розчуленість.
Отака справа. Мене покинуто на Марсі. Я не можу зв’язатись із Гермесом чи Землею. Усі думають, що я мертвий. Я у Габі, розрахованому на 31 день мешкання у ньому.
Якщо оксигенатор зламається, я помру від задухи. Якщо відновлювач води зламається, я помру від спраги. Якщо у Габі з’явиться тріщинка, я, можна сказати, лусну. Якщо нічого із вказано не станеться, то у мене просто скінчиться їжа, і я помру від голоду.
Отож я в сраці.
Розділ 2
Гаразд, я добре виспався і все стало виглядати не так безнадійно, як учора.
Согодні я оглянув забезпечення і зробив коротку ПЧД для перевірки зовнішніх приладів. Ось моє становище:
Місія на поверхні планувалась на 31 день. На всякий випадок у зондах було достатньо їжі, щоб команда протрималась 56 днів. Якби з одним чи двома зондами щось трапилось, ми б усе одно мали достатньо їжі до завершення місії.
Ми перебули тут 6 днів перш ніж почалось пекло, то ж їжі залишилось для шістьох на 50 днів. Я зостався сам, то ж мені вистачить на 300 днів. І це якщо я не обмежуватиму себе. То ж у мене є час.
Також у мене багато скафандрів для ПЧД. Кожному члену команди припадає по два скафандри: один для польотів, спуску і підйому, та більший і міцніший для роботи на поверхні (чи скафандр позачовнової діяльності, тобто ПЧД). У моєму льотовому скафандрі пробито дірку, а у інших п’яти члени команди повернулись на Гермес. Одначе усі шість скафандрів для ПЧД нині у мене і в чудовому стані.
Габ витримав шторм без пошкоджень. Ззовні справи не такі веселі. Я не можу знайти супутникову тарілку. Мабуть її віднесло на кілометри.
МЗЧ немає, звісно. Моя команда забрала його на Гермес. Хоча долішня частина (посадкове ложе) все ще тут. Нема чого брати його, коли вага - це ворог. У ньому знаходяться посадкові механізми, паливна фабрика та інші речі, які на думку НАСА не знадобляться на зворотному шляху на орбіту.
МПД лежить на боці і у його корпусі тріщина. Схоже, що буря вирвала ляду над запасним парашутом (який нам не знадобився під час посадки). Коли парашут вилетів. буря тягала МПЧ по усьому околу, лупцюючи ним по камінню. Не те, щоб МПЧ мені потрібен. Цого рушії не здатні підняти навіть його власну вагу. Але у ньому можуть бути корисні деталі. Це все ще можливо.
Обидва ровери напівзакопані у піску, та вони все одно у хорошому стані. Тиск всередині тримається. Це і не дивно, бо у разі шторму вони мають зупинитись і чекати його завершення. Вони створені витримувати знущання. Я зможу відкопати їх за кілька днів.
У мене нема зв’язку зі станціями погоди, що за кілометр від Габу у чотири боки. Розраховую, що вони у чудовому стані. А комунікаційна спроможність Габу нині така слабка, що вона певно і не сягає кілометра.
Масив сонячних панелей був засипаний піском, що робило їх непридатними (підказка: сонячним панелям для вироблення електрики потрібне сонячне світло). Та я обмів їх, і вони вернули до повної ефективності. Щоб я не вирішив робити, у мене буде достатньо потужності для цього. 200 квадратних метрів сонячних панелей і гідроґенні паливні елементи для зберігання великого запасу. Мені лише потрібно обмітати їх щокілька днів.
Становище всередині чудове, дякувати надійній конструкції Габу.
Прогнав повну діагностику оксигенатора. Двічі. Бездоганна. Якщо з ним щось станеться, завжди є короткострокова запаска. Але вона винятково для аварійних ситуацій на час ремонту головного пристрою. Запаска насправді не розкладає СО2 з поверненням кисню, а всотує СО2, як і у скафандрі. Вона призначена для 5 днів роботи до виснаження фільтрів, тобто 30 днів для мене (бо дихатиме одна людина замість шести). Таким чином маємо страховку.
Відновлювач води теж справний. Погано тільки, що немає заміни. Якщо він обламається, то до закінчення запасу води доведеться встигнути збудувати простий дистилятор сечі. Також я втрачатиму півлітра води щодня через дихання поки вологість повітря у Габі не сягне максимуму і росі почне осідати на усіх поверхнях. Тоді я облизуватиму стіни. Ням-ням. Та поки що з відновлювачем води усе добре.
Отак. Їжа, вода, прихисток - усе є. Я почну нормувати їжу зараз же. Порції уже мінімальні, та здається, я зможу їсти 3/4 порції за один прийом їжі і бути у нормі. Це розтягне мої 300 днів із їжею до 400. Попорпавшись у медичному закутку, я знайшов головну пляшку з вітамінами. У ній їх достатньо на роки. То ж я не страждатиму від їх дефіциту (хоча помрю від голоду після закінчення їжі, скільки б вітамінів не прийняв).
Медичний куток має морфій для надзвичайних ситуацій. І його там назбирається на смертельну дозу. Повірте мені, я не чекатиму голодної смерті. Якщо йтиме до того, я виберу простіший шлях.
У кожно у місії було дві спеціальності. Я ботанік та інженер з механіки. Практично, я був людиною “відремонтуй це”, яка розважалася з рослинами. Знання механіки можуть врятувати моє життя, якщо щось зламається.
Я думав про те, як вижити. Це не зовсім безнадійно. Люди знову з’являться на Марсі через приблизно 4 роки, коли прибуде Арес 4 (звісно, якщо вони з переляку не скасують програму через мою “смерть”).
Арес 4 примарситься у кратері Скіапареллі, що за 3200 км звідси, долини Ацидалії. Сам я туди не дістанусь. Але якщо я налагоджу зв’язок, можливо мене врятують. не знаю, як їм це вдасться з наявними у них ресурсами, але в НАСА багато розумників.
То ж отаке моє завдання тепер. Знайти спосіб зв’язатись із Землею. Якщо це не вдасться, знайти спосіб зв’язатись з Гермесом, коли він повернеться через 4 роки з командою Аресу 4.
Звісно. у мене немає плану як вижити 4 роки з їжею на 1 рік. Але по одній задачі за раз. Нині я нагодований і маю мету: відремонтувати кляте радіо.
Гаразд, я зробив три ПЧД і не знайшов і натяку на тарілку зв’язку.
Я відкопав один із роверів і добряче покатався довкола, та після днів пошуків , гадаю, настав час відступити. Мабуть буря задула тарілку дуже далеко і замела усі сліди від кочення чи ковзання. Імовірно ще й поховала її.
Я витратив більшу частину сьогодні на залишки комунікаційного обладнання ззовні. Просто жалюгідне видовище. Можна просто волати у напрямку землі і мати той же результат.
Я міг би зібрати примітивну тарілку із металу, який є на базі, та це ж вам не якась кишенькова рація. Зв’язок між Марсом і Землею - це серйозна справа, вона потребує спеціального обладнання. Не вдасться зліпити щось просто із фольги і жуйки.
Доведеться обмежувати мої ПЧД так само як і їжу. Фільтри СО2 не придатні для чищення. Щойно вони насичуються, їм кінець. Місію розраховано на 4-годинні ПЧД на члена команди на день. Нащастя фільтри СО2 легкі і маленькі, то ж НАСА дозволила розкіш вислати їх більше, ніж ми потребували. Коротко кажучи, у мене є 1500 годин виміряних у фільтрах СО2. Після того будь які ПЧД я муситиму робити за допомогою “кровопускання” повітря.