Энди Уир – Марсіянин (страница 17)

- Справа у моральному стані, - сказав Венкат. - Вони можуть зосередитись на повернені додому…

- Я за це відповідаю, - сказав Мітч. - Це я вирішую, що краще для команди. І я кажу, що ми повинні якнайшвидше сповістити їх.

Після кількох секунд тиші усі погляди звернулись до Теді.

Він на мить задумався.

- Вибач, Мітче, я на боці Венката у цьому питанні, - сказав він. - Але відразу як ми вигадаємо план для порятунку, ви зможемо розказати Гермесу. Має бути якась надія, інакше немає сенсу їм розказувати.

- Брехня, - пробурчав Мітч зхрещуючи руки. - Цілковита брехня.

- Я розумію твій смуток, - сказав Теді заспокійливо. - Ми виправимо це. Відразу, як матимемо ідею, як врятувати Уотні.

Теді виждав кілька секунд для заспокоєння.

- Гаразд, ЛРР має ідею, - сказав він, киваючи у напрямку до Брюса. - Але це буде частиною Аресу 4. Як йому лишатись живим до того? Венкате?

Венкат розгорнува теку і переглянув папери, що були всередині.

- Я наказав усім командам перевірити і ще раз перевірити тривалість їх систем. Ми цілком впевнені, що Габ пропрацює 4 роки. Тим більше при наявності мешканця, який виправлятиме вади, коли ті з’являтимуться. Та рішення з харчовим забезпеченням немає. Ви почне голодувати за рік. Ми повинні надіслати йому запаси. От і все.

- А як щодо попереднього забезпечення Аресу 4? - сказав Теді. - Примарсіть їх на Аресі 3.

- Саме про це ми і думаємо, так, - підтвердив Венкат. - Та проблема у тому, що заплановано відправити попередні запаси за рік від сьогодні. Вони ще не готові.

- Знадобиться 8 місяців для прибуття зонду на Марс у найкращому випадку. Положення Землі і Марса наразі… це не найкращий час. Гадаємо, ми зможемо зробити це за 9 місяців. Припускаючи, що він заощаджує харчі, у нього достатньо щоб протягнути 350 днів. Це означає, що ми маємо побудувати транспорт попереднього забезпечення за строк у три місяці. А ЛРР ще і не починав.

- Це буде складно, - сказав Брюс. - Створення транспорту для забезпечення - це 6-тимісячний процес. У нас організовано усе будувати на конвеєрі кілька їх одночасно, а не один похапцем.

- Вибач, Брюсе, - сказав Теді. - Я знаю, ми вимагаємо багато, але ви маєте знайти спосіб.

- Ми знайдемо спосіб, - сказав Брюс. - Але саме лиш ОТ буде жахіттям.

- Починайте. Я знайду вам гроші.

- Є ще прискорювач (прим. перекладача, у російській термінології “ракета-носій”), - сказав Венкат. - Єдиний спосіб доправити зонд на Марс при сьогоденному положення планет - це витратити до біса пального. У нас є лише один прискорювач, здатний таке зробити. Дельта IX, котрий вже стоїть на майданчику для зонду Сатурна Іґл-Ай 3 (прим.перекладача, EagleEye 3). Доведеться вкрасти його. Я говорив з ULA (прим. перекладача, United Launch Alliance (ULA) - об’єднання компаній Lockheed Martin Space Systems та Boeing Defense, Space & Security), і вони просто не встигнуть збудувати ще один прискорювач.

- Команда Іґл-Айя 3 розлютиться, та переживе, - сказав Теді. - можна відтермінувати їх місію, якщо ЛРР встигне впоратись із вантажопід’ємністю.

Брюс потер очі.

- Зробимо усе можливе.

- Він помре з голоду, якщо не зробите, - сказав Теді.

Венкат попивав каву і супився, дивлячись у свій комп’ютер. Місяць тому про каву о дев’ятій вечора не можливо було подумати. Тепер вона стала як паливо. Розклади змін, перерозподіли коштів, жонглювання проектами, крадіжки і крадіжки з них… ще ніколи в житті він так не вертівся.

“НАСА - це велика організація,” - написав він. “Воно не дуже добре порається з несподіваними змінами. Єдина причина, чому нас не карають за це, - це безнадійні обставини. Усі працюють разом для порятунку Марка Уотні, і не дозволяють чвар між відділами. Не можу висловити, наскільки рідкісне це явище. Та навіть так, це коштуватиме десятки мільйонів доларів. Самі лише зміни МПЧ - це окремий проект, для якого збирають команду. На щастя, громадська зацікавленість робить вашу справу легшою. Ми цінуємо вашу постійшу підтримку, конгресмене, і сподіваємось, що вам вдасться схилити комітет до виділення коштів, які нам треба для цієї надзвичайної ситуації.”

Його перервав стукіт у двері. Звівши погляд, він побачив Майнді.

- Даруйте, що заважаю вам, - сказала Манді.

- Усе гаразд, - сказав Венкат. - Мені не завадить відпочинок. Що там?

- Він кудись вирушив, - сказала вона.

Венкат скоцюрбився у кріслі.

- Є надія, що це тестовий виїзд?

Вона похитала головою.

- Він їхав навпростець від Габу майже дві години, зробив коротку ПЧД, а потім їхав іще дві години. Ми думаємо, що ПЧД було, щоб змінити батареї.

Венкат важко зітхнув.

- Може це просто довша перевірка? Щось на зразок цілонічної подорожі?

- Він за 76 км від Габу, - сказала Майнді. - У випадку цілонічного тесту хіба він не лишався б у межах відстані пішої ходи від Габу?

- Так, він би це і робив, - сказав Венкат. - Дідько. Ми організували команди, які перевірили усі можливі сценарії. При даних умовах у нього немає шансів дістатись Аресу 4. Ми не бачили, щоб він завантажував оксигентор чи відновлювач води. У нього просто немає запасів, щоб прожити достатньо довго.

- Я не думаю, що він прямує до Аресу 4, - сказала Майнді. - Інакше він вибрав дивний шлях.

- А? - мовив Венкат.

- Він їде на південь-південний захід. Кратер Скипіареллі на південному сході.

- Гаразд, можливо ще є надія, - сказав Венкат. - Що він зараз робить?

- Перезаряджається. Він розклав усі сонячні стільники, - сказала Майнді. - Минулого разу на це знадобилось 12 годин. Я хотіла нишком піти додому поспати, якщо ви не проти.

- Звісно, це добре. Побачимо, що він робить завтра. Можливо він повернеться до Габу.

- Можливо, - сказала Майнді невпевнено.

- Вітаю вас знову, - сказала Кеті до камери. - Ми спілкуємось з Маркусем Вашинґтоном, із Поштової Служби США. Отже, містере Вашинґтоне, я так розумію, що місія Арес 3 вплинула на Поштову службу в першу чергу. Можете це пояснити нашим глядачам?

- Ну, так, - сказав Маркус. - Усі думали, що він мертвий впродовж двох місяців. У той час Поштова служба випустила пам’ятні марки для вшанування його пам’яті. Було надруковано 20 000 і розіслано у поштові відділення по усій країні.

- І потім виявилось, що він живий, - сказала Кеті.

- Так, - сказав Маркус. - Ми припинили випуск негайно і відкликали марки, але тисячі були вже продані. А річ у тім, що ми не друкуємо марки з живими людьми.

- Чи траплялось таке раніше? - спитала Кеті.

- Ні. Жодного разу в історії Поштової служби.

- Закладаюсь, вони тепер коштують грубі грошенята.

Маркус хихотнув.

- Можливо. Але не дуже великі. Як я сказав, продано тисячі. Вони будуть рідкісними, але не супер рідкісними.

Кеті захихотіла, а потім звернулась до камери.

- Ми говорили з Маркусем Вашинґтоном із Поштової служби Сполучених Штатів. Якщо у вас є пам’ятна марка Марка Уотні, краще вам її притримати. Дакуємо що завітали, містере Вашинґтоне.

- Дякую за запрошення, - сказав Маркус.

- Наш наступний гість - доктор Ірен Шілдс, летунський психолог у місіях Арес. Докторе Шілдс, вітаємо на програмі.

- Дякую, - сказала Ірен, припасовуючи прищіпку з мікрофоном.

- Чи знайомі ви особисто з Марком Уотні?

- Звісно, - відповіла Ірен. - Я щомісяця робила психологічне оцінювання кожного члена команди.

- Що ви можете розказати про нього? Його особистість, його вдачу?

- Ну, - сказала Ірен. - Він дуже розумний. Усі вони такі, звісно. Але він особливо винахідливий і добре вирішує проблеми.

- Це може врятувати його життя, - встромила своє Кеті.

- Справді може, - погодилась Ірен. - А ще у нього добра вдача. Він завжди привітний, має гарне почуття гумору. Легко знаходиться на жарт. Продовж місяців, що передували запускові, команда проходила виснажливі тренувальні курси. Усі виявили ознаки стресу і пригніченості. Марк не був винятком, але як саме він виявляв це: він вигадував більше жартів і примушував усіх сміятись.

- Схоже, він дуже приємна людина, - сказала Кеті.