Энди Уир – Марсіянин (страница 15)

Класти на дах його не було сенсу, я ж давно вирішив тримати його у кабіні. Тому я затяг його всередину разом із собою, вимкнув обігрівач і поїхав назад до Габу.

Через 10 хвилин, які знадобились для повернення додому, навіть з вимкненим обігрівачем внутрішній простір ровера досяг неприємно спекотних 37С. То ж РІТЕГ точно здатен мене зігрівати.

Окрім того, ця пригода довела, що моє ремінне оснащення працює. Сонячні стільники і додаткова батарея чудово тримались на місці упродовж усіх 8 км по випадковій поверхні.

Оголошую місію Сіріус 2 успішною!

Решту дня я знущався над інтер’єром ровера. Герметична частина зроблена із металу. Всередині звичайна ізоляція, вкрита жорстким пластиком. Я використав складний метод видалення шматків пластику (молоток), потім обережно зняв ізоляцію із твердої піни (знову молотком).

Після того, як вирвав достатньо ізоляції, я одягся у скафандр і виніс РІТЕГ назовні. Невдовзі ровер знову охолов, і я поклав генератор всередину. Прослідкував за повільним зростанням температури. Вельми повільніше ніж на шляху від місця поховання.

Я обережно зняв ще ізоляції (молотком) і перевірив знов. Після кількох повторень я знайшов баланс залишку ізоляції і нагрівальної здатності РІТЕГу. Насправді, я перестарався. З часом, тепло повільно втрачатиметься. Та нічого. Я можу час від часу вмикати обігрівач не на довго.

Повертаючись у Габ, я захопив із собою шматки ізоляції. За допомогою передової технології для конструювання (липка стрічка) я зібрав їх у квадрат. Гадаю, якщо стане холодно, я зможу приліпити латку на голу частину ровера, і таким чином РІТЕГ почне вигравати “нагрівальний герць.”

Завтра буде Сіріус 3 (який є просто Сіріусом 1 знову, але буз замерзання).

Согодні я пишу до вас із ровера. Половину Сіріус 3 зроблено, і справи йдуть добре.

Удосвіта я почав їздити навколо Габу, намагаючись вибирати неїжджені царини. Перша батарея протрималась майже дві години. Після швидкої ПЧД для перекидання кабелів я повернувся до кермування. У загальному результаті я проїхав 81 км за 3 години і 27 хвилин.

Це ДУЖЕ добре. Та зважте на те, що земля навколо Габу дуже пласка, дякувати Ацидалійській рівнині. Не уявляю, яка буде ефективність мого транспорту на гірших землях на шляху до Аресу 4.

Можна було проїхати більше, але мені треба забезпечення життя протягом заряджання. Всотування СО2 - це хімічний процес, але якщо вентилятор, що гонить повітря до фільтрів не працюватиме, я почну душитись. Такий же важливий і кисневий насос.

Я встановив сонячні стільники. Це було важко, минулого разу мені допомогав Фоґель. Вони не важкі, але незручні. Після встановлення половини, я зрозумів, що краще тягти їх, а не нести, і це прискорило справу.

Тепер я просто чекаю зарядження батарей. Мені нудно, тому я пишу журнал. У мене є усі книжки про Пуаро у комп’ютері. Це добре. Як не як, а на повне перезаряджання знадобиться 12 годин.

Що ви кажете? Не 12 годин? Я раніше говорив 13 годин? Що ж, друзі, дозвольте пояснити.

РІТЕГ - це генератор. Він виробляє дрібку енергії порівняно із потребами ровера, але це не ніщо. Це - 100 Ваттів. Він заощаджує годину із усього часу заряджання. То чого ж не скористатись ним?

Цікаво, що скажуть у НАСА, якщо дізнаються, що я отак дурію тут із РІТЕГом? Мабуть сховаються під столи, притискаючи до себе логарифмічні лінійки для заспокоєння.

Як я і думав, повне заряджання батарей тривало 12 годин. Я відразу повернувся додому.

Час планувати Сіріус 4. І мабуть це буде кількаденна поїздка.

Схоже, проблеми з електрикою і заряджанням вирішені. Їжа - не проблема, у мене багато місця для навантаження різними речами. З водою ще простіше ніж з їжею. Мені треба 2 л для доброго самопочування.

У майбутньому доведеться узяти оксигенатор всередину. Але він великий, і я не хочу мучитись з ним саме зараз. Тому покладатимусь на О2 і фільтри СО2 у місії Сіріус 4.

СО2 - не проблема. Я починав цю велику пригоду з 1 500 годин СО2 фільтрів і додатковими 720 для надзвичайних ситуацій. Усі системи використовують стандартні фільтри (Аполон 13 навчив нас важливих уроків). З того часу я використав 131 годину фільтрів у різних ПЧД. Лишилось 2089. Це на 87 днів. Досить багато.

Ровер розрахований на забезпечення 3 осіб упродовж 2 днів, і ще деякий запас для безпеки. Тому його баків з О2 вистачить, щоб підтримувати мене 7 днів. Цього не достатньо.

Тиск на Марсі складає 1/90-у від Земної атмосфери. Усередині ровера 1 атмосфера. Тому кисневі баки розташовані всередині (менший перепад тиску). Чому це має значення? Це означає, що я можу принести з собою інші кисневі баки і об’єднати їх з баками ровера без необхідності робити ПЧД.

Тому сьогодні я зняв один з 25-илітрових баків у Габі та переніс його до ровера. Згідно з НАСА, людині для життя потрібно 588 л кисню щодня. Стиснений рідкий кисень приблизно у 1000 разів щільніший за газоподібний О2 у нормальній атмосфері. Коротко кажучи, з Габовим баком я маю кисню на 42 дні. Цього вже досить.

Сіріус 4 буде 20-тиденною подорожжю.

Це може видатись задовгим, але у мене особлива мета. Окрім того, подорож до Аресу 4 триватиме щонайменше 40 днів. Це буде гарною масштабною моделлю.

Поки мене не буде вдома, Габ сам про себе попіклується, а от картопля так не зможе. Я зволожу землю більшою частиною води, яку маю. відтак вимкну атмосферний регулятор, щоб він не висмоктував воду з повітря. Було до біса вогко, волога осідатиме на усіх поверхнях. Так картопля матиме достатньо води до мого повернення.

Більшою проблемою є СО2. Картоплі потрібно дихати. Я знаю, що ви думаєте. “Марку, друже! Це ТИ виробляєш двооксид вуглецю. Це частина магічного кола природи!”

Проблема у зберіганні СО2. Звісно, я видихаю його з кожним подихом, але мені нема куди його збирати. Я міг би вимкнути оксигенатор і атмосферний регулятор і просто наповнив би Габ своїм диханням. Але СО2 смертельний для мене. Мені треба вивільнити його багато і відразу утікти.

Пам’ятаєте паливну фабрику МЗЧ? Вона збирає СО2 з марсіянської атмосфери. Мої рослинки не такі жадібні, як я, тому 10-илітрового баку стисненого рідкого СО2, відчиненого у Габі, буде достатньо для справи. На виконаня знадобиться менше дня.

І це усе. Як тільки я відчиню СО2 у Габі, я вимкну атмосферний регулятор і оксигенатор, виллю тону води на рослини і вийду.

Сіріус 4. Величезний крок вперед у мої випробуваннях ровера. Починати можна вже завтра.

Розділ 8

- Добридень, і дякую, що приєднались до нас, - сказала Кеті у камеру. - Сьогодні на CNN у репортажі про Марка Уотні: Кілька ПЧД впродовж кількох минулих днів… що вони означають? Який поступ зробило НАСА у пошуку шляхів порятунку? І як це вплине на підготовку Аресу 4?

- З нами сьогодні доктор Венкат Капур, керівник марсіянських місій для НАСА. Докторе Капуре, дякуємо, що прийшли.

- Для мене приємність бути тут, Кеті, - сказав Венкат.

- Докторе Капуре, - почала Кеті, - Марк Уотні - це людина, за якою слідкують найбільше у всій сонячній системі, ви згодні?

Венкат кивнув.

- За ним точно найбільше спостерігають у НАСА. Усі наші 12 марсіянських супутників роблять світлини видів його розташування. Європейське Космічне Агенство робить те ж саме обома своїми.

- Якщо врахувати усе перелічене, як часто ви отримуєте зображення?

- Щокілька хвилин. Іноді буває прогалина, залежить від орбіт супутників. Але цього достатньо, щоб ми могли слідкувати усі його ПЧД дії.

- Розкажіть нам про ці останні ПЧД.

- Ну, - почав Венкат, - схоже, що він готує ровер 2 до довгої подорожі. На 65-ий Сол він узяв батарею з іншого ровера і причепив її саморобними ременями. Наступного дня він зняв 14 сонячних стільників і склав їх стосами на даху ровера.

- А відтак він вирішив покататись, правильно? - підказала Кеті.

- Саме так. Катався без мети годину, потім повернувся до Габу. Напевно він перевіряв роботу. Наступного разу ми побачили його двома днями пізніше, коли він поїхав за 4 км геть, і потім вернувся. Ще одна перевірка зі збільшеним навантаженням, гадаємо. Потім, через кілька днів, він накопичував у ровері запаси.

- Гм-м-м… - сказала Кеті, - більшість аналітиків думають, що єдина надія Марка на порятунок - це дістатись розташування Аресу 4. Гадаєте, він дійшов того ж висновку?

- Імовірно, - сказав Венкат. - Він не знає, що ми стежимо за ним. З його точки погляду Арес 4 - це його єдина надія.

- Гадаєте, він збирається туди вирушити найближчим часом? Схоже, що він майже готовий до подорожі.

- Сподіваюсь, що ні, - сказав Венкат. - На тому місці немає нічого окрім МЗЧ. Більше ніякого попереднього забезпечення. Це б була дуже довга, дуже небезпечна подорож, а ще він би покинув прихисток Габу.

- Навіщо йому йти на такий ризик?

- Зв’язок, - сказав Венкат. Якщо він досягне МЗЧ, він може зв’язатись з нами.

- То це б було добре, чи не так?

- Зв’язок - це чудово. Але перехід 3 200 км до Аресу 4 - це неймовірно небезпечно. Для нас краще, щоб він лишався де є нині. Якби ми могли з ним говорити, то саме це і сказали б.

- Але він не може сидіти на місці вічно, так? - спитала вона. - Врешті решт йому доведеться діставатись до МЗЧ.

- Не обов’язково, - сказав Венкат. - ЛРР експериментує зі змінами у МПЧ, для того, щоб він міг зробити невеликий переліт після примарсення.