Энди Уир – Марсіянин (страница 14)

Після ще деякого розкрадання матеріалів для надзвичайних ситуацій у Габі, я зробив ремені, якими прив’язав стільники. На ровері були зовнішні ручки спереду і ззаду. Це щоб легше було вантажити каміння на дах. Вони спрацювали як досконалі кітви для ременів.

Я ступив убік і помилувався своєю працею. Агов, я це заслужив. Ще не полудень, а я все зробив.

Вернувся у Габ, пообідав і решту Солу працював довкола рослин. Минуло 39 Солів відколи я посадив картоплю (що у земних днях близько 40), і вже час збирати врожай і знову садити.

Вона виросла навіть кращою ніж я очікував. На Марсі немає комах, паразитів чи грибків, які б заважали рости, а Габ підтримує досконалу для росту температуру і вологість увесь час.

Бульби були меншими ніж ті, які ви звичайно їсте, та це нічого. Мені лише потрібно було знову їх посадити.

Я їх викопав, але так, щоб не пошкодити стебла. Потім порізав на маленькі шматочки з вічком на кожному і пересадив у нову землю. Якщо вони ростимуть так само добре, то я зможу протриматись тут досить довго.

Після довгої фізичної праці я заробив відпочинок. Покопирсавшись сьогодні у комп’ютера Джогансен, я знайшов нескінченні поклади електронних книжок. Схоже, вона велика прихильниця Аґати Крісті. Бітлз, Крісті… гадаю, Джогансен - англофіль чи щось на зразок.

Пригадую, мені подобався телевізійний серіал про Еркюля Пуаро, коли я був дитиною. Почну з “Загадкової справи у Стайлз”. Здається, це перша книжка.

Настав час (лиховісне музичне крещендо) для місії!

НАСА звикло називати свої місії на честь різних богів і подібного, хіба і я так не можу? Відтепер, місії експериментів з роверами будуть місіями Сіріус. Розумієте? Собаки? Ну, якщо і ні, до біса вас.(прим. перекладача: В грецькій міфології Сіріус став собакою Оріона (або Ікарія))

Завтра буде Сіріус 1.

Завдання: маючи на початку повністю заряджені батареї і сонячні панелі на даху, їхати скільки вистачить електрики і визначити подолану відстань.

Я не ідіот. Я не поїду навпростець геть від Габу. Їздитиму півкілометровими відтинками туди-сюди. Так я завжди зможу повернутись додому пішки.

Сьогодні вночі я заряджу обидві батареї, щоб бути готовим для невеличкого випробування завтра. Сподіваюсь на 3 ½ години їзди, тому знадобляться свіжі фільтри СО2. А через те, що буде вимкнене опалення, вдягну три шари одягу.

Сіріус 1 виконано!

Точніше, Сіріус 1 було припинено через 1 годину. Гадаю, ви б назвали це “провалом”, та я надаю перевагу термінові “отримання досвіду.”

Спочатку все було добре. Я доїхав до гарного плаского місця за кілометр від Габу, а потім почав їздити вперед і назад по 500 м відтинкові.

Я швидко зрозумів, що тест буде поганенький. Через кілька кіл я утрамбував ґрунт так, що отримав твердий шлях. Хороший, твердий гостинець, який забезпечує надзвичайно високу енергоефективність. У довгій подорожі нічого такого не буде.

Тому я змінив план. Їздив несистемно навколо, але лишаючись в межах кілометру від Габу. Це ближчий до дійсності тест.

Коли минула година, все почав охоплювати холод. Тобто, СПРАВЖНІЙ ХОЛОД.

Ровери завжди холодні відразу, як ви залазите у них. Але якщо опалення не вимкнене, то всередині швидко тепліє. Я очікував, що буде холодно, але святий Боже!

Деякий час я терпів. Тепло мого тіла і три шари одягу тримали мене в теплі, а у ровера добра ізоляція. Тепло, яке випромінювало моє тіло, нагрівало лише середину ровера. Але бездоганної ізоляції не існує, тому тепло втрачалось, а я мерз і мерз.

Через годину я дзвенів зубами, а тіло задубіло. Досить значить досить. У такий спосіб довгої подорожі не вийде. Випробування завершено.

Увімкнувши обігрівач, я поїхав напрямки до Габу.

Коли дістався додому, я деякий час лаявся. Усі мої безцінні плани накрилися термодинамікою. Чорти б тебе узяли, Ентропіє!

Я у безвихідному становищі. Клятий обігрівач з’їдатиме половину заряду батареї щодня. Можна притлумити його, гадаю. Буде трохи холодно, та не мороз до смерті. Але і тоді я втрачатиму щонайменше чверть.

Треба пометикувати. Потрібно спитати себе… що б Еркюль Пуаро зробив? Мені потрібно змусити мої “маленькі сірі клітинки” попрацювати над проблемою.

От же ж лайно!

Я знайшов рішення, але… пам’ятаєте, як я спалював ракетне пальне у Габі? Це буде же небезпечніше.

Я скористаюсь РІТЕГ-ом.

РІТЕГ (радіо-ізотопний термо-електричний генератор) - це велика скриня плутонію. Але не того, що використовують у атомних бомбах. Ні-ні. Це плутоній НАБАГАТО небезпечніший!

Плутоній-238 - це неймовірно нестабільний ізотоп. Він настільки нестабільний, що увесь час червоніє від нагрівання сам по собі. Самі розумієте, що матеріал, який буквально смажить яйця випроміненням, - досить небезпечний.

РІТЕГ вміщує плутоній, відбирає випромінення у формі тепла і перетворює його у електрику. Це не реактор. Бо випромінення не модна збільшити чи зменшити. Це винятково природній процес, що відбувається на атомному рівні.

Аж у древні 1960-ті НАСА використовувало РІТЕГ-и для живлення безпілотних зондів. У них магато переваг порівняно з сонячною енергією. На них не впливають піщані шторми, вони працюють і вдень, і вночі, цілком усе працює всередині, тому вам не треба охайно чіпляти сонячні стільники усюди навколо зонду.

Але НАСА ніколи не використовувало великі РІТЕГ-и у транспортах пілотованих місій аж до програми Арес.

Чому? Та це ж до біса очевидно чому! Вони не хотіли саджати астронавтів поряд із червонястою сяйливою кулею радіоактивної смерті!

Я трохи перебільшую. Плутоній знаходиться всередині купи гранул, кожна запакована та ізольована для запобігання витоку радіації навіть у випадку, якщо зовнішній корпус пошкоджено. Тому з програмою Арес вони вирішили піти на ризик.

І головне у місії Арес - це МЗЧ. Це єдиний найважливіший компонент. Єдина система з-поміж кількох, яку не можна замінити чи обійтись без неї. Це ЕДИНИЙ компонент, через який уся місія стає проваленою, якщо він не працює.

Сонячні панелі - це добре на короткий строк, і добре на довгий строк, якщо є люди поряд, щоб їх чистити. Але МЗЧ стоїть роками і мовчки робить паливо, а потім наче як завмирає до прибуття команди. Навіть для байдикування йому потрібна енергія, щоб НАСА могло перевіряти його дистанційно і проганяти тести.

Можливість провалити місію через засмічені сонячні панелі була неприйнятною. Їм було потрібне надійніше джерело енергії. Тому МЗЧ має з собою РІТЕГ.У ньому 2,6 кг плутонію-238, який створює майже 1 500 Ваттів тепла. Він може перетворити це у 100 Ваттів електрики. МЗЧ живиться цим до прибуття команди.

100 Ваттів не достатньо для живлення обігрівача, але мені не потрібна від нього електрика. Мені треба тепло. 1 500-ваттний нагрівач настільки гарячий, що мені доведеться обдерти ізоляцію з ровера, щоб у ньому не було занадто спекотно.

Як тільки ровери розпакували і активували, капітан Ллюїс мала приємність позбавлення від РІТЕГ-у. Вона зняла його з МЗЧ, відвезла на 4 км геть і закопала. Яким би безпечним він не був, це все одно радіоактивне ядро, а НАСА не хоче, щоб воно було занадто близько до їхніх астронавтів.

Правила місії не вказують точно, куди викинути РІТЕГ. Лише “щонайменше за 4 км звідси”. Тому доведеться знайти його.

У мене є дві корисні речі. Перше, я саме збирав до купи сонячні панелі з Фоґелем, коли капітан Ллюїс їхала геть, і я бачив, що вона прямувала на південь. Також, вона поставила 3-иметрову тичину з яскравим зеленим прапором на місці, де закопала генератор. Зелене видно винятково добре на марсіянській поверхні. Це зроблено, щоб попереджати нас у випадку, якщо ми заблукаємо на на ровері під час ПЧД.

Отож мій задум такий: прямувати на південь 4 км, потім озиратись довкола доки не знайду зелений прапор.

Раз ровер 1 не придатний для використання, доведеться скористатись для подорожі моїм Ровером-мутантом. З цього можна зробити корисну перевіркову місію. Перевірю чи добре упряж тримає батарею у справжніх умовах, і чи добре прилаштовані до даху сонячні стільники.

Назву це Сіріусом 2.

Я не новачок на Марсі. Я пробув тут уже доста часу, та до сьогодні ще не втрачав із виду Габ. Це ж дрібниця, подумаєте ви - і зробите помилку.

Поки їхав по РІТЕГ, мені у голову прийшла незвична думка: Марс - це мертва пустка, і я тут зовсім сам. Звісно, я це й раніше знав. Але є різниця між , щоб знати, і тим, щоб відчувати. Мене оточували пил, каміння і нескінченна пустеля, що шириться у всіх напрямках. Усім відомий червоний колір планета має через оксид заліза, який укриває усю її поверхню. То ж це не просто пустеля. Це пустеля, яка буквально заіржавіла від древності.

Габ - це єдиний натяк на цивілізацію, і бачачи, як він зникає з огляду, я почав почуватись на багато гірше ніж очікував.

Я прогнав ці думки і зосередився на дорозі.

Знайшов РІТЕГ.

Це було не складно. Я проїхав 4 км на південь і побачив прапор просто попереду.

Капітан Ллюїс закопала його на вершині невеликого пагорба. Мабуть вона хотіла впевнитись, що прапор буде усім видно, і це спрацювало. Тільки замість уникання його, я, як бджола на квітку, полетів на нього і викопав генератор. Не зовсім те, що капітан планувала.

Це великий циліндр укритий тепловідводами. Я відчував тепло, яке віддавав циліндр, навіть крізь рукавички скафандру. Це дуже бентежить. Особливо після того, як дізнався, що тепло - від випромінення.