Энди Уир – Марсіянин (страница 13)

Арес 4 примарситься у кратері Скіапареллі, за 3 200 км звідси. Насправді, їхній МЗЧ уже там. Я знаю, бо бачив, як Мартінез садив його.

Потрібно 18 місяців, щоб МЗЧ виробив собі пальне, тому його першим НАСА відправляє сюди. Відправляючи його на 48 раніше, отримуюєте значно більше часу на випадок, якщо паливна реакція йтиме повільніше ніж очікувалось. Та більш важливо, що це дає можливість для точної м’якої посадки, виконуваної дистанційно пілотом з орбіти. Пряме дистанційне керування з Г’юстону не варіант. Вони на відстані від 4 до 20 світлових хвилин звідси.

МЗЧ Аресу 4 впродовж 11 місяців летів до Марса. Спалюючи менше пального і приймаючи довший шлях, він дістався сюди близько того ж часу, що і ми. Як і очікувалось, Мартінез посадив його красиво. Це була одна з останніх справ, які ми зробили перед тим, як ми розсілись у нашому МПЧ і попрямували до поверхні. Ех, приємні старі часи, коли поряд була команда.

Я щасливець. 3 200 км - це ще не дуже погано. Могло бути і 10 000 км звідси. А так як я на найпласкішій частині Марса, перші 650 км - гарна, гладенька поверхня (слава долини Ацидалії!), але решта шляху - гидке, кострубате, усіяне кратерами пекло.

Звісно, мені доведеться їхати ровером. І вгадайте що? Вони не проектувались для масштабних континентальних подорожей.

Це буде справжня дослідницька робота, з купою експериментів. Доведеться стати маленьким НАСА, яка шукає спосіб дослідити далекі від Габу місця. Добра новина у тому, що я маю багато часу на роздуми. Майже 4 роки.

Деякі речі очевидні. Доведеться використовувати ровер. Це триватиме довго, тому треба взяти харчі. Треба буде підзаряджатись у дорозі, а ровери не мають сонячних панелей. Доведеться вкрасти трохи з сонячної ферми Габу. Упродовж подорожі мети треба буде дихати, їсти і пити.

На щастя, технічні дані для всього, що мені треба, є прямо тут у комп’ютері.

Доведеться пристосувати ровер. Фактично, він має стати мобільним Габом. Для цього я візьму ровер 2. У нас виникли певні стосунки після того, як я перебув два дні у ньому протягом “Великого гідрогенового жаху 37-го Сола.”

Думати треба одразу про купу речей. Тому наразі я поки подумаю про електрику.

Наша місія мала радіус охоплення 10 км. Передбачаючи, що ми не їздитимемо по прямим лініям, НАСА зробила ровери здатними проїхати 35 км на повній зарядці. Це на пласкій, рівній поверхні. Кожен ровер має батарею на 9 000 Вт-годин.

Крок номер 1 - забрати з ровера 1 батарею і втановити її у ровер 2. Та-дам! Я щойно подвоїв витривалість на одній зарядці.

Але є одне ускладнення. Опалення.

Частина енергії батареї витрачається на опалення ровера. Марс дуже холодний. Зазвичай, ми мали робити усі ПЧД не довшими 5 годин. Та я житиму у ньому 24 ½ години на добу. Згідно з документацією, нагрівальне обладнання висмоктує до 400 Вт. Якщо не вимикати його увесь час, то дійде до 9 800 Вт на день. Більше половини мого енерго запасу, кожного дня!

Але у мене є вільне джерело тепла - я. Кілька мільйонів років еволюції спорядили мене “теплокровною” технологією. Я можу одягтись у кілька шарів. Також, ровер має добру ізоляцію. Цього має вистачити. Мені потрібен кожен ватт енергії.

Так як мені все одно доведеться заощаджувати, я можу взагалі від’єднати нагрівач і використовувати УСЮ енергію для руху (мінус непомітна частка для компьютеру, підтримки життя і под.)

Згідно з моїми нудними розрахунками, рух на ровері споживає 200 Вт пального на 1 км, то ж використовуючи усі 18 000 Вт отримуємо 90 км подорожі. Це вже суттєво.

Насправді. я ніколи не проїду 90 км на одному заряді. Доведеться долати пагорби, нерівну місцевість, піски і под. Та це не погана прикидка. Вона вказує на те, що знадобиться щонайменше 35 днів, щоб дістатись до Арему 4. Мабуть це буде ближче до 50. Але це принаймні здійсненно.

Якщо їхати ровером на найбільшій його швидкості 25 км/год, пройде 3 ½ години до повної розрядки батареї. Було б добре заряджати батареї протягом решти дня. Можна їхати у сутінках, лишивши сонячну частину доби для заряджання. Цієї пори року я маю близько 13 годин світла щодня. Скільки ж сонячний панелей доведеться поцупити з Габової ферми?

Дякувати сумлінним платникам податків Америки, у мене є більше 100 квадратних метрів найдорожчих сонячних панелей усіх часів. Їхня ефективність сягає захмарних 10,2%, а це добре, бо Марс отримує менше сонця ніж Земля. Лише від 500 до 700 ватт на квадратний метр (порівняйте з 1400, які мають розбалувані земляни).

Коротко кажучи, мені треба 28 квадратних метрів сонячних стільників. Це 14 панелей.

Я можу встановити дві групи по 7 на даху. Вони звисатимуть за межі ровера, але доки вони міцно тримаються, все буде добре. Щодня після кермування я розгортатиму їх і потім… чекатиму увесь день. Повірте, це буде нудно.

Ну, це хоча б початок. Завдання на завтра - перенести батарею з ровера 1 на ровер 2.

Іноді щось зробити легко, а іноді - навпаки. Витягти батарею з ровера 1 було легко. Я зняв два затискачі з піддону і батарея просто випала. Від’єднати кабелі теж було легко. Це були просто дві багатоконтакті розетки.

А от встановлення батареї на ровер 2 - це зовсім інша оповідка. Її просто нема куди там притулити.

Батарея величезна. Я заледве зміг перетягнути її. І це у марсіянському полі сили тяжіння.

Вона просто занадто велика. У піддоні не вистачить місця для другої. На даху теж нема місця. Бо туди я поставлю сонячні стільники. Усередині кабіни теж немає місця, та і крізь повітряний шлюз вона б не протиснулася.

Але відкиньмо страх, я рішення знайшов.

На випадок надзвичайної ситуації, зовсім не схожої на мою теперішню, НАСА приготувало 6 квадратних метрів полотна, з якого зроблено Габ, і деяку кількість неймовірної смоли. Тієї ж, за допомогою якої я фактично врятувався 6-го Сола (я про набір для латання, використаний на дірці у моєму скафандрі).

У разі пробиття Габу усі мали бігти до повітряних шлюзів. Правила вимагали дозволити йому луснути, а не ризикувати життям під час спроб відвернути це. Потім, ми б мали надягти скафандри і оглянути пошкодження. Після того, як знайдемо місце пробиття, ми б мали залатати його запасним полотном для Габу і смолою. Відтак знову накачати повітря і вважай - усе як нове.

6 квадратних метрів запасного полотна були у зручному вигляді - 1х6 метрів. Я нарізав широких 10 см стрічок, а потім зробив із них щось на зразок упряжі.

Із смоли і ременів я зробив дві 10-иметрові петлі. Потім приліпив на кожен кінець по шматку полотна. Тепер у мене були примітивні кульбачні торби для ровера.

З кожним днем це все більше скидалося на “Wagon Train”. (прим. перекладача, “Wagon Train” американський серіал-вестерн, що виходив на NBC у 1957-62 р.р. а потім на ABC у 1962–65 р.р.)

Смола починає тужавіти майже відразу. Але краще почекати годину. Так я і зробив. Потім я одягся у скафандр і пішов до ровера.

Я перетягнув батарею до боку ровера і зачепив її одним кінцем упряжі. Потім перекинув інший кінець через дах. Інший бік упряжі я навантажив камінням. Коли обидві ваги були майже рівними, я зміг потягнути каміння донизу щоб підняти батарею.

Слава!

Від’єднав батарею ровера 2 і під’єднав з ровера 1. Потім зайшов у ровер через повітряний шлюз і перевірив усі системи. Усе було як годиться.

Я трохи покатався на ровері довкола, щоб переконатись, що упряж досить міцна. Мені трапилось кілька величеньких камінців, і я трусонув усе переїздом через них. Упряж витримала. Так, чорт забирай.

Деякий час я думав, як під’єднати другу батарею до основної мережі. Дійшов висновку “Най його мамі.”

Потреби увесь час мати електроживлення немає. Коли Батарея 1 виснажиться, я вилізу назовні, від’єднаю Батарею 1 і під’єднаю Батарею 2. А що? Це ПЧД на 10 хвилин, раз на день. Доведеться ще змінювати батареї при зараджання., та знову - і що?

Решту дня я витратив на обмітання сонячних панелей. Скоро я зніматиму їх.

Із сонячними стільниками було набагато простіше ніж з батареями.

Вони тонкі, дегкі і просто лежать навколо на землі. І ще у мене був додатковий виграш: я їх збирав у початкову конструкцію.

Ну, добре. Не лише я збирав їх. Ми з Фоґелем разом це робили. леле. як же нас тренували для цього. Спочатку ми витратили цілий тиждень для навчання збиранню сонячних панелей. А потім тренувались іще, коли керівництво вважало. що у нас з’явився вільний час. Якби ми неправильно зібрали або пошкодили стільники, Габ не зміг би виробляти електрику, а це - кінець для місії.

Мабуть вам цікаво, що робила решта команди. Вони споруджували Габ. Пам’ятайте, усе у моєму славному королівстві з’явилось у коробках. Ми повинні були зібрати усе першого і другого Сола.

Кожний сонячний стільник розташований на легких ґратах, які тримають його під кутом 14 градусів. Це стосується максимізації сонячної енергії. Хай там як, а знімання сонячних стільників було легким. Відтак треба було зібрати їх на ровері.

Я думав зняти ємність для зразків каміння. Це просто велика брезентова торба, причеплена до даху. Замала, щоб тримати сонячні панелі. Після роздумів, я вирішив залишити її там, вважаючи, що вона буде хорошою подушкою.

Стільники склались у стоси легко (їх такими і зробили, щоб транспортувати на Марс), і два стоси вдало помістились на даху. Вони звисали зліва і справа, але я не збирався їхати через тунель, тому це не страшно.